Світову літературну славу Вольтер здобув усе ж не стільки як поет чи драматург, а в першу чергу як прозаїк, один із творців нового прозового жанру — філософської повісті. Філософська повість — це жанр, у якому змальовувана картина життя служить для доведення чи спростування істинності певної філософської концепції або громадсько-політичного гасла. Філософські повісті Вольтера побудовані у формі розважальних пригодницьких історій, як правило, з великою кількістю дійових осіб і гострими конфліктами, що визначають їхні стосунки. Характерною сюжетною особливістю цих повістей є їх надзвичайно строкате географічне розмаїття. Дія вольтерівських творів охоплює практично всі європейські країни (Франція, Англія, Німеччина, Іспанія, Голландія, Португалія та ін.), а також країни Близького Сходу, Африканського та Американського континентів. Велика галерея дійових осіб вольтерівських повістей відображає всі суспільні прошарки: філософи і солдати, ченці і королі, вельможі, селяни, інквізитори. Філософський елемент повістей Вольтера виявляє себе передусім у їх ідейній упередженості, яка перетворює сюжети вольтерівських творів на образну ілюстрацію вже готової і наперед визначеної думки, філософської тези. В окремих вольтерівських повістях ця теза задана вже в самій назві твору: «Мемнон, або Людська розсудливість» (1747), «Задіг, або Доля» (1747), «Кандід, або Оптимізм» (1759). Проблематика філософських повістей Вольтера пронизана гострокритичним і сатиричним пафосом, спрямованим проти моральних, соціальних, політичних викривлень у житті французького суспільства. До найвідоміших філософських повістей Вольтера, крім названих, належать також «Мікромегас» (1752), «Простак» (1767), «Вавилонська царівна» (1768).
«Кандид» - відправною точкою для створення стала реальна історична подія - Лісабонський землетрус 1 листопада 1755 року. У повісті воно займає центральне місце, в якому розходяться життєві шляхи Кандида і філософа Панглоса, формується любовна сюжетна лінія Кандида і Кунігунди і починаються справжні пригоди головного героя. З композиційної точки зору, саме в цьому пункті художні події досягають своєї кульмінації. До прибуття в Лісабон Кандид безцільно поневірявся по землі, але надбання загиблої коханої активізувало його і кинуло в саму гущу життя. Мирний філософ під впливом любові ураз перетворюється на захисника дами серця : на початку він вбиває багатого єврея, потім інквізитора. Після прибуття героїв в Південну Америку, Кандид протикає шпагою брата Кунігунди, що не бажає бачити свою сестру у шлюбі за людиною без сімдесяти двох поколінь предків, і робить це настільки природно, немов усе життя тільки цим і займався. Втім, усі вбивства в повісті носять чисто зовнішній характер. Повішені, спалені, заколені і згвалтовані персонажі незмінно виявляються живі в силу дивовижних обставини і майстерність лікарів. Таким чином, автор частково виправдовує другу назву своєї повісті - "Оптимізм", частково дає читачеві можливість розважитися в кращих традиціях крутійського роману.
«Простак».У своїй тематичній основі повість «Простак» полемічно спрямована проти концепції так званої « природної людини » Ж.-Ж. Руссо. Подієву основу повісті становить розповідь про пригоди «природної» людини — Гурона, або Простака, який мимоволі вступає у конфлікт з «цивілізованим» суспільством абсолютистської Франції кінця XVII ст. В сюжеті повісті поєднуються дві подієві лінії: про прибуття Гурона до Франції, його кохання та його подорож до Парижа і про трагічну долю Сент-Ів. Композиційно повість ділиться на п'ять частин, кожна з яких розповідає про черговий етап знайомства Гурона з мешканцями, порядками, звичаями та корумпованою бюрократичною державною системою Франції.
46.
