пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Філдінг - теоретик просвітницького роману,

публіцист і драматург, теоретик роману і блискучий романіст, він у всіх жан­рах виступав гострим критиком сучасності, проте не гірко-песимістичним, як Свіфт, а життєствер-джуючим та світлим. Філдінг став драматургом-комедіографом. Його сатиричні комедії нравів користувались успіхом у глядачів, проте закон про театральну цензуру, що вийшов у 1737 р., змусив його, говорячи словами Б. Шоу, «из цеха Мольера и Аристофана перейти в цех Сервантеса». Для Філдінга дійсно велике значення мала романна традиція, закладена Серван­тесом. Він намагався одночасно створити новий, особливий тип роману, названий письменником «комічним епосом». У такому жанрі головне, за письменником, — зображення природного характеру людини. Для цього комічна оповідь не повинна бути карикатурною; іронічна інтонація автора, його гострий погляд на людські слаб­кості та недоліки мали поєднуватися з оптимістичною вірою в добрі паростки в людині, із переконанням, що в природі не існувала не тільки абсолютно ідеальних, а й абсолютно поганих людей. У своєму найкращому романі — «Історія Тома Джонса, знайди» (1749) — Філ-дінг розповів читачам саме про таких людей. Обравши форму роману «великого шляху», він змальовував широку життєву панораму. Проводячи свого головного героя крізь різноманітні верстви англійського суспільства XVIII ст., насичу­ючи його життя смішними та гіркими пригодами, легковажними вчинками та доб­рими поривами, романіст врешті-решт закінчив історію щасливою розв'язкою, то­му що впевнений: його Том Джонс, хоча й помилявся, однак за свої прямоліній­ність, доброту та природність заслуговує на кращу життєву долю. Своїм романом Філдінг не лише досяг популярності, а й заслужив честі бути названим В. Скоттом «батьком роману в Англії». СЮЖЕТ. До будинку заможного сквайра Олверті, у якому той жив разом зі своєю сестрою Бріджит, підкидають немовля. Сквайр, який декілька років тому втратив дружину та дітей, вирішив виховати дитину як рідного сина. Незабаром йому вдалося знайти матір дитини, бідну селянку Дженні Джонс. Олверті не вдало­ся дізнатися від неї ім' я батька дитини, він не передав справу до суду, а лише виси­лав дівчину з рідних місць, попередньо забезпечивши її грішми. Олверті продовжив пошуки батька дитини. Підозра пала на сільського вчителя — Партріджа, у якого Дженні тривалий час брала уроки латині. За наполяганням Олверті справу передали до суду. Дружина вчителя, яка давно ревнувала його до Дженні, звинуватила чоло­віка у всіх смертних гріхах, і ні в кого не залишалося сумнівів в тому, що вчи­тель — батько дитини. Xоча сам Партрідж заперечував свій зв'язок із Дженні, його визнали винним, і Олверті вислав його з селища. Сестра сквайра, Бріджет, вийшла заміж за капітана Блайфіла, і в них народився син. Том Джонс, знайда, здобувши щиру прихильність Олверті, виховувався разом із юним Блайфілом, однак заздрісний та жадібний капітан, боячись, що статок Ол-верті дістанеться знайді, ненавидив його, намагаючись будь-якими способами зне­славити хлопця в очах названого батька. Через деякий час капітан несподівано по­мер, і Бріджет стала вдовою. З раннього віку Том не відрізнявся зразковою поведінкою. На відміну від Блай-філа — не по роках стриманого, набожного та порядного — Том не мав потягу до навчання й своїми витівками постійно змушував переживати за нього Олверті та Бріджет. Незважаючи на це, всі в будинку любили знайду за його доброту та спів­чутливість. Блайфіл ніколи не брав участі в іграх Тома, він засуджував його витівки і не втрачав нагоди присоромити його за негідну поведінку. Однак Том ніколи не ображався на нього й щиро любив Блайфіла як рідного брата. З дитинства Том товаришував із Софією, донькою сусіда Олверті — заможного сквайра Вестерна. Вони багато часу проводили разом і стали справжніми друзями. Для виховання юнаків Олверті запросив до будинку богослова Твакома й філо­софа Сквейра, які висували перед своїми учнями єдину вимогу: вони повинні без­думно зазубрювати їхні уроки і не мати власної думки. Блайфіл з перших же днів завойовує їхню симпатію. Однак Тому нецікаво повторювати за обмеженими та не­далекими наставниками прописні істини, і він знаходить для себе інші заняття. Він проводив увесь вільний час у будинку бідного сторожа, родина якого по­мирає від голоду. Юнак намагався допомогти нещасним, віддаючи їм всі свої ки­шенькові гроші. Дізнавшись про те, що Том продав свою Біблію та коня, подаро­ваного йому Олверті, а виручені гроші віддав родині сторожа, Блайфіл та вчителі вважали вчинок юнака гідним осуду, тоді як Олверті вражений добротою свого улюбленця. Була ще одна причина, яка змусила Тома так багато часу проводити в родині сторожа: він закоханий у Моллі, одну з його доньок. Безтурботна та легко­важна дівчина відразу ж приймала його залицяння, і незабаром її родина дізнала­ся про вагітність Моллі. Ця звістка миттєво поширилася околицею. Софія Вес­терн, вже давно закохана в Тома, у відчаї. Він же звик бачити у ній виключно подругу своїх дитячих років, і лише тепер помітив, наскільки вона вродлива і приваблива. Непомітно для себе самого Том все більше прив' язується до дівчини, і з часом ця прихильність переросла в кохання. Том нещасний, оскільки розумів, що тепер зобов' язався одружитися із Моллі. Справа набула несподіваного оборо­ту. Том став свідком обіймів Моллі та вчителя Сквейра. Через деякий час він діз­нається, що Моллі вагітна зовсім не від нього, тому вважав себе вільним від будь-яких зобов' язань перед нею. Тим часом сквайр Олверті важко захворів. Відчуваючи наближення смерті, він віддає останню вказівку стосовно спадку. Один лише Том, віддано люблячий свого названого батька, сумував і тужив, в той час як інші, в тому числі і Блайфіл, зане­покоєні були виключно своєю часткою у спадку. До будинку приїхав посильний й приносить звістку про те, що Бріджет Олверті, яка на декілька днів залишала має­ток, несподівано померла. Ввечері того самого дня сквайру стало краще і він оду­жав. Том настільки щасливий, що навіть смерть Бріджет не могла затьмарити його радості. Бажаючи відсвяткувати одужання названого батька, він напився, що ви­кликав гострий осуд оточуючих. Сквайр Вестерн мріяв віддати доньку заміж за Блайфіла. Ця справа здавався йо­му надзвичайно вигідною, адже Блайфіл — спадкоємець великої частини спадку Олверті. Крім того, Блайфілу вдався переконати сквайра в тому, що Том радів його смерті і тому, що незабаром стане володарем великого спадку. Повіривши Блайфі-лу, розгніваний сквайр наказав юнаку залишити його будинок. Том написав Софії прощального листа, розуміючи, що, незважаючи на його пристрасне кохання до неї, тепер, коли він приречений на блукання і злиденне жит­тя, не мав права розраховувати на її прихильність та просити її руки. Він залишив маєток, прагнучи стати матросом. Софія, втративши надію переконати батька не видавати її заміж за ненависного їй Блайфіла, таємно залишила свій маєток. У провінційному готелі Том випадково зустрів Партріджа, того самого вчителя, якого Олверті колись вислав з рідного села, вважаючи його батьком знайди. Парт-рідж переконав юнака в тому, що постраждав безвинно, і попросив дозволу супро­воджувати його у мандрах. На шляху Том врятував від рук ґвалтівника жінку, місіс Вотерс, яка, користую­чись нагодою, звабив юнака у готелі. У цей час Софія, яка прямувала до Лондона в надії знайти притулок у старої приятельки їхньої родини, також зупинилася у ептонському готелі і з радістю діз­налася, що Том знаходиться серед його пожильців. Однак, почувши про поведін­ку коханого, розгнівана дівчина на знак того, що їй все відомо, залишала у його кімнаті свою муфту і зі сльозами на очах поїхала з Ептона. За збігом обставин у тому ж готелі зупинилася і кузина Софії, місіс Фітцпатрік, що втікала від свого чоловіка, негідника та розпусника. Вона запропонувала Софії разом сховатися від переслідувачів. Відразу ж після від' їзду дівчат до готелю приїхали розгніваний батько Софії та містер Фітцпатрік. Вранці Том здогадався, чому Софія не захотіла його бачити, і у відчаї залишив готель, сподіваючись наздогнати свою кохану та отримати пробачення. У Лондоні Софія знайшла леді Белластон, яка дізнавшись про її історію, обіцяла допомогти. Том із Партріджем незабаром також прибула до Лондона. Після тривалих пошу­ків Тому нарешті вдалося натрапити на слід коханої, проте її кузина та леді Беллас-тон перешкоджають їхній зустрічі. У будинку, де Том із Партріджем знімали кімнату, проживав містер Найтінгейл, з яким Том швидко потоваришував. Найтінгейл та Нансі — донька їхньої господи­ні, місіс Міллер, покохали одне одного. Том дізнався від приятеля, що Нансі вагіт­на. Однак Найтінгейл не міг одружитися із нею, оскільки боявся батька, який знай­шов для нього заможну наречену і, бажаючи прибрати до своїх рук посаг, наполягав на негайному весіллі. Найтінгейл підкорився долі і таємно залишив осе­лю місіс Міллер. У листі, адресованому Нансі, він пояснив причини свого зникнення. Том дізнався від місіс Міллер, що її Нансі, яка віддано кохала Найтінгейла, отримавши його прощального листа, намагалася накласти на себе руки. Він відпра­вився до батька свого легковажного приятеля і повідомив йому, що Найтінгейл уже заручений із Нансі. Найтінгейл-старший покорився перед невідворотністю, а місіс Міллер та її донька з поспіхом готувалися до весілля. Віднині Нансі та її матір вва­жали Тома своїм рятівником. Водночас до Софії залицявся заможний лорд Фелламор. Він зробив їй пропози­цію, однак отримав відмову. Том відвідав місіс Фітцпатрік, щоб поговорити з нею про Софію. Виходячи з її будинку, він зустрівся з її чоловіком. Розгніваний (він нарешті натрапив на слід втікачки і дізнався, де вона живе), Фітцпатрік прийняв юнака за її коханця та об­разив його. Том вимушений витягти шпагу, прийняти виклик. Коли Фітцпатрік спав, поранений шпагою Тома, їх зненацька оточив натовп хлопців. Вони схили Тома, віддали констеблю, який відвів його до в' язниці. Виявилося, що Фелламор підіслав декількох матросів та наказав їм завербувати Тома на корабель, даючи їм зрозуміти, що прагне позбавитися його, вони ж вирішили просто віддати Тома поліції. До Лондона приїхав батько Софії, містер Вестерн. Він знайшов доньку і повід­омив їй, що до того часу, поки не приїдуть Олверті та Блайфіл, дівчина буде сидіти під домашнім арештом і чекати на весілля. Леді Белластон, вирішивши помститися Тому, показує Софії його листа із пропозицією руки і серця. Незабаром дівчина ді­зналася про обвинувачення Тома у вбивстві. Приїхав Олверті з племінником і зу­пинився у місіс Міллер. Олверті — її давній благодійник, він допомагав бідній жін­ці, коли в неї помер чоловік і вона залишилася без засобів для існування з двома малолітніми дітьми на руках. Дізнавшись про те, що Том — прийомний син сквай­ра, місіс Міллер розповіла йому про благородство юнака. Однак Олверті ще вірив наклепу, і все розказане його не тішило. Найтінгейл, місіс Міллер та Партрідж часто відвідували Тома у в'язниці. Неза­баром до нього приїхала та сама місіс Вотерс, випадковий зв' язок з якою привів до сварки з Софією. Після того як Том залишив Ептон, місіс Вотерс познайомилася там із Фітцпатріком, стала його коханкою та поїхала разом з ним. Юнак із полег­шенням дізнається, що Фітцпатрік живий і неушкоджений. Партрідж, який також прийшов його відвідати, повідомив йому, що жінка, яка називала себе місіс Вотерс, насправді Дженні Джонс, рідна мати Тома. Том збентежений: він мав зв' язок з рід­ною матір' ю. Партрідж, який ніколи не вмів тримати язика за зубами, розповів про це Олверті, і той вирішив, не гаючи часу, викликати місіс Вотерс до себе. Дженні вирішила відкрити таємницю того, що їй відомо. Виявилося, що ні вона, ні Парт-рідж не мали жодного відношення до народження дитини. Батько Тома — син дру­га Олверті, який колись прожив рік у будинку сквайра і помер від віспи, а мати не хто інша, як рідна сестра сквайра — Бріджет. Боячись осуду брата, Бріджет прихо­вала від нього, що народила дитину, і за велику винагороду вмовила Дженні підки­нути хлопчика до їхнього будинку. Старий слуга Олверті, почувши, що сквайр діз­нався правду, зізнався господарю, що Бріджет перед смертю відкрила йому свою таємницю і написала братові листа, якого він вручив містеру Блайфілу, оскільки на той момент Олверті був непритомним. Тільки тепер Олверті здогадався про підсту­пність Блайфіла, який, прагнучи прибрати до рук спадок сквайра, приховував від нього, що вони з Томом — рідні брати. Олверті, дізнавшись всю правду про свого племінника, щиро шкодував про те, що не пробачав йому так довго. Оскільки Фітцпатрік не висунув Тому ніяких зви­нувачень, його звільнили із в' язниці. Олверті попросив пробачення у Тома, але бла­городний юнак ні в чому його не звинувачував. Найтінгейл розповідав Софії про те, що Том і не збирався одружуватися із леді Белластон, оскільки це він, Найтінгейл, підмовив Тома написати їй того листа, який вона бачила. Том прийшов до Софії та знову просив її руки. Сквайр Вестерн, ді­знавшись про намір Олверті зробити Тома своїм спадкоємцем, з радістю дав згоду на їхній шлюб. Закохані після весілля поїхали до селища і щасливо стали жити по­далі від міської колотнечі.Особливості художнього методу Генрі Філдінга.зміна типу розповіді. Романісти, попередники Філдінга, видавали свої твори за документальну літературу і ховалися за маскою свідка. Філдінг же виходив на авансцену, ставав не тільки оповідачем, а й важливим «складником» структури твору; центральне питання у суперечках англійських просвітників XVIII століття про людську природу, що в ній був визначальним — «природні добрі почуття» чи «егоїстичний розрахунок», — Філдінг без вагань вирішив на користь почуттів; герої Філдінга наділені свободою і позбавлені будь-якого моралізаторства, вони живі істоти; реалістичне зображення подій переривалося авторськими відступами. Такими були, наприклад, невеликі відступи, головним чином присвячені естетичним пи­танням, що вміщені на початку кожної із 18 книг роману; сила волі та розум людини прославлялися Філдінгом нарівні із щирим почуттям. Тільки у їх гармонійному сполученні письменник вбачав запоруку нормально­го і щасливого існування.

 

43.


17.06.2015; 15:27
хиты: 118
рейтинг:0
Гуманитарные науки
литература
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь