ІІ. н.е. ослаблення екон й нерозривності культурної ролі Італії та розквітом культури Сходу імперії. Настає період з так званого «грецького Відродження». Широке поширюються реліг вчення, які йдуть із Сходу. Рим поступово втрачає своє значення головної культурної центру. В утвореному суспільстві вважають за необхідне знання грецької мови і грецької літератури. У Греції ж у цей час намагаються відродити велике минуле, розцвітає «друга софістика».Найбільшим представником софістичного красномовства у період був Арістид. Також, як й у Греції, у Римі цей час зростає інтерес до давнини..
Сенека. трактат «Про блаженне життя». Це — найрішучіша спроба Сенеки примирити стоїчну доктрину і дійсність. Мова в ньому йде про свідомість моральної норми, тобто про совість, що і відрізняє людей моральних (філософів) від натовпу. Поняття совісті як усвідомленої розумом і пережитої почуттям моральної норми було введено в стоїцизм Сенекою. У 62 році Сенека пише наступний трактат — «Про спокій душі». Діяння залишається для нього щирим поприщем чесноти і прихильних до неї, насамперед, діянням на благо держави. Сенека демонстративно відсторонюється від громадського життя. Людина має право на дозвілля, навіть не відслуживши визначений термін державі, — доводить він у книзі «Про дозвілля». «Моральні листи до Луцілія» — останній твір Сенеки. Сенека був духовним вождем Луцілія, який жагуче прагнув стати філософом. Улюбленою формою наставляння з Дотримуючись доктрини стоїків, Сенека вважає, що все складається з матерії й Бога. В основі природи лежить Логос —розлитий у всьому сущому, який забезпечує бездушним предметам «стійкий стан», рослинам — «проростання», тваринам — «саморух», а в людях і богах виступає як розум у власному смислі.
Епігра́ма жанр сатиричної поезії дошкульного змісту з несподіваною, градаційно завершеною кінцівкою. Марціал належить до дуже небагатьох оригінальних поетів римської літератури. Творчість його з грецькою літературою зв'язана лише зовнішньо-формальним зв'язком - формою епіграми. Але зміст давало Марціалові римське життя другої половини І ст. Сцени, типи, буденні дрібниці Рима, величезного міста в тодішньому світі, змальовані поетом з виключною спостережливістю, З гострим натуралізмом. Творчість його, зібрана в 14 книгах епіграм (1555 п'єсок різного розміру), в цілому являє собою гострий контраст вченій поезії, ще живій і наприкінці І ст., поезії, що живиться міфологічними переказами, в сотий раз розповідаючи про подвиги грецького героя Ахілла, трагічну історію Едіпа тощо. Цю поезію Марціал принципово заперечує, як старомодну й нікчемну; він харак себе самого як пр-ка реалістичного напряму. Але реалізм Марціала не виходить за межі зовнішнього сприймання: його сатира лише констатує комічну сторону життя, не аналізуючи його. сприймає життьові вражіння з суто емоційною примітивністю.
Довівши жанр коротенької віршованої п'єси до найвищої досконалості (його попередником і зразком міг бути в попередній римській літературі тільки Катулл), він не раз потім в історії нової європейської літератури ставав за зразок, який вивчали, не зупиняючись перед відворотним цинізмом багатьох його сторінок. Саме Марціал надав епіграмі характеру того глумливого короткого вірша, з яким вона потім зазнала розквіту в усіх нових літературах Європи - аж до наших днів.
ЮВЕНАЛ: З 16 сатир Ювенала найбільший інтерес становлять перші 9. Перша являє собою немовби вступ до всіх інших: перебираючи характерні риси римських звичаїв часів імперії, поет вважає, що, бачачи їх, не можна не обуритися, мимоволі візьмешся за сатиру: «коли навіть природа відмовила в хисті, - обурення створить вірш». Друга сатира скерована проти лицемірів, що, марнуючи життя в розпусті, наважуються говорити про моральність. Третя - про невигоди столичного життя для бідної, але чесної людини. Четверта - подає картину придворного життя епохи цезаря Доміціана. П'ята - присвячена зображенню стосунків поміж патронами й клієнтами. Шоста - скерована проти римських жінок, для яких немає нічого, що б вони вважали за ганебне. Сьома - малює сумне становище людей інтелігентських професій - поетів, істориків, ораторів, учителів. Восьма - викриває аристократичне чванство, яке поєднується в сучасних поетові вельмож з найганебнішим життям. Дев'ята - в різко натуралістичних рисах описує розбещеність, яка поширилася в Римі. Останні сім сатир розвивають моральні теми в дусі поширеної на той час у Римі стоїчної філософії (про те, в чому полягає дійсне благо, про зневагу до нестатків і втрат, про виховання і т. д.).Належить до пр-ків реалістичного напряму й різко відмежовується від архаїчної формалістики поетів, які пишуть на міфічні теми. Проте реалізм його обмежений, по-перше, пройденою ним риторичною школою, яка надала його стилеві гіперболізму, декламаційного тону, багатослівності; з другого боку, відсутністю яких-небудь перспектив у майбутньому: викриваючи пороки занепалого Риму, Ювенал може протиставити їм лише напівфантастичні образи добрих звичаїв далекого минулого. У новій європейській літературі ім'я Ювенала стало синонімом гнівної сатири.
18.
