Найбільш яскравим представником естетизму являється О.Уайльд, який вважав, що мистецтво керує світом, а реальність вигадали люди.
Основна ж вимога, яку О.Уайльд та його послідовники висунули до мистецтва, -- не копіювати природу, а відтворювати її за законами краси, недоступної для повсякденного життя. Не мистецтво відображає дійсність, а життя наслідує мистецтво - вважав письменник. Мистецтво покликане створити новий світ, який є маренням, казкою, неправдою -- і при цьому воно нічого не виражає, крім самого себе. Неправда, за Уайльдом, - форма вияву краси, а тому вона важливіша за голий практицизм повсякденності.
Особливість естетизму полягала в тому, що він, перебуваючи поза рамками пересічної моралі, діяв лише у сфері мистецтва, де «дозволене» і «недозволене» диктувалося волею митця і підлягало тільки суду естетичних законів. Естетизм виявив переваги художньої вигади уяви й майстерності художника перед копією життя.
«Портрет Доріана Грея» дослідники називають одним із найбільш загадкових творів Оскара Уайльда. Роман цей справедливо вважають яскравою пам'яткою декадентської доби.
Твір О.Уайльда слід розглядати як яскраву демонстрацію естетизму письменника, що визначив і його життєве кредо, і творчу манеру. Художні твори «апостола естетизму» -- людини парадоксального світовідчуття, парадоксального стилю життя, парадоксальних суджень -- свідчать про те, що й естетизм їх автора не позбавлений парадоксальності. Без урахування цього не можна сподіватися на правильне розуміння роману. Наголошуючи на думці, що мистецтво вище за життя, показуючи впродовж усього роману перевагу мистецтва над життям, у фіналі автор доводить, що долю людини визначає не вигадане, а реальне життя. Етика, моральні критерії оцінки стилю життя Доріана Грея беруть гору над естетикою. Уайльд вступає у боротьбу з власним естетизмом.
Головна теза естетики Уайльда «Мистецтво вище за життя». Це судження породжує цілу низку протиставлень, якими переповнений роман: естетика - етика, мистецтво -- мораль, мистецтво - природа, прекрасне -- моральне тощо. Це обумовлю контрастність композиції роману. Найглибшим є контраст між життям і мистецтвом.
Все нове й привабливе автор пов'язує з мистецтвом, а все потворне - з життям. Відповідно до свого естетизму віддає перевагу мистецтву. Метаморфози, що відаються з портретом і зовнішністю Доріана Грея впродовж роману, - теж на користь мистецтва. Роман починається з протиставлення життя мистецтву, хоча це й не одразу помітно. Генрі Уоттон і Безіл Голуорд ведуть мову про портрет Доріана Грея.
Реальна людина надихнула Голуорда на створення шедевра, і доля найпрекраснішого творіння визначатиметься реальним життям Доріана Грея. Фабула парадоксальна. Але це один з найблискучіших парадоксів великого естета, що допомагає наочно побачити жахливу потворність способу життя героя, бруд, у якому він тоне, бездонну прірву, в яку він летить. Зміни на портреті відбуваються поступово.
Спочатку ледь помітні. Згодом окреслені все яскравіше й яскравіше. Доріан Грей, який на початку роману ще здатний переживати з приводу сварки з Сибіл, вирішив навіть одружитися з нею, щоб залагодити свою провину, поступово морально здеградував настільки, що став справжнім злочинцем, але жодних докорів сумління вже не відчував. Єдиним почуттям, яке керувало вчинками Доріана все життя, був егоїзм.
Свій життєвий шлях Доріан Грей визначив сам. Його супутниками і на початку, і наприкінці життєвого шляху були егоїзм, лицемірство, жадоба насолод, байдужість до інших людей. Вражений змінами, що відбулися на портреті за роки його розбещеного життя, герой подумки начебто прагне змінитися. Але портрет не залишає йому надії, стверджуючи, що в основі цього прагнення -- лише лицемірство.
Образ портрета є символічним, -- він уособлює потаємні пристрасті й бажання героя, його свідомість, його ставлення до людей, врешті-решт -- його совість, заплямовану кров'ю. Розплата прийшла у реальному житті, до реальної людини. Але ця людина нічого спільного з портретом, що став шедевром серед полотен Безіла Голуорда, вже не мала. Витвір мистецтва зберіг свою красу. Мимоволі згадується теза Уайльда: мистецтво вище за життя. Воно нетлінне і належить до тих вічних цінностей, які зберігають людину у людині.
Водночас письменник суперечить іншій тезі, що виражає його естетизм: «Усяке мистецтво аморальне». Звернімося, наприклад, до розділу VIII. Доріан дізнався про смерть Сибіл. Доріан перестав відчувати свою провину. Звістка про смерть Сибіл приголомшила, але не стала приводом для страждань. Ця подія навіть привабила юнака своєю подібністю до трагедій, що розігрували на сцені, своєю романтичністю. Зробленим вибором герой остаточно відцурався тих моральних норм, які визначають нормальні стосунки між людьми. Невипадково розділ закінчується фразою, яка не потребує коментарів: «Годиною пізніше він був уже в опері, і в ложі за ним ззаду сидів лорд Генрі, спираючись йому на крісло».
Створюючи «суто декоративний роман», «апостол естетизму» Уайльд виступив як мораліст, оцінюючи поведінку діючих осіб. Змальовуючи Доріана Грея, письменник вдався до крайнощів: спосіб його життя не просто аморальний - він злочинний! Аналізуючи роман можна визначити найбільший гріх Доріана Грея -- його слабкість. Слабкість духу, слабкість душі перед словом, перед почуттям, перед насолодами.
В самому сюжеті роману закладена головна ідея естетизму про безумовну перевагу мистецтва над реальним життям, як приклад, остання сцена, коли Доріан намагався вбити своє зображення на портреті. А це в свою чергу доводить, що філософія насолоди не може заповнити духовний світ людини. . Головний герой деградує морально, його внутрішній світ повністю протилежний його зовнішності. Доріан обирає марнославний спосіб життя, заради свого задоволення. Виправдовується важким дитинством, суворим вихованням, аніж протистоїть труднощам та спокусам.
Естетизм наявний у романі О.Уайльда «Портрет Доріана Грея». Оскар Уайльд впевнений - існує щось заховане в самій красі та мистецтві, що вказує не тільки на шлях насолоди, але також може призвести до страждань внаслідок зіткнення з недосконалим реальним світом, який люди створили для себе. А це означає, що мистецтво диктувалося волею митця і підлягало тільки суду естетичних законів. На думку Уайльда, мистецтво, не виражає нічого, крім самого себе, існує самостійно і розвивається за своїми законами. Мистецтво не є породженням певної епохи чи її відтворенням, бо воно вище від життя. Саме ці погляди письменник і висвітлив у романі «Портрет Доріана Грея ».
15.
