пользователей: 21219
предметов: 10452
вопросов: 177398
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

I семестр:
» Зарубіжна
» Екзамен

Набоков.

(Псевдонім-Силин) В рос.літ увійшов в кін.20х рр.. Світова слова-кін.50х рр..(«Лоліта»).9 рос.романів, 9 англ.романів. Його творчість-передтечія постмодернізму. Не сприймає радян.влади, ненависть до фашизму. Емігрує. Читає лекції про Уліса, про рос.літ., про Дон-Кіхота. Періоди: рос.,англ.,берлін.,  парзький(немає романів), амер.,швейцар. Експеримент.з формою, ускладнює стиль. Побутописець, психолог. Не реаліст, але вчиться у реалістів. Екзистенц.проблеми, ліричне і поетичне начало, звукові асоціації, багатошарова композ.структура, противник ідейної літ. Серйозне наближення до авангарду, але цю межу він не переступив. Бунін про нього: «Чудовище, но какой талант». 1930 – Защита Лужина (рос.період). Гол.герой – Лужин (його імя дізнаємся аж в кінці роману – Александр Иванович)-інтелектуал. Важке дитинство, маніакальна пристрасть до шахматів. Шахи-ілюзія повнокровного життя. Шукає захист проти суперника в шахах – Тураті, божеволіє, самогубство-вистрибує з вікна. «Лоліта»(1955, видано в Парижі англ..м.) - конфлікт дух.обдарованого самітника із середньостатистичним оточенням (світом пошлості), проблема рутини сімейних стосунків. Гол.герой-Гумбарт страждає манією любові до німфеток (9-14р.). У романі-подорож Америкою. Америка сприймається іронічно, але злочин-типово американський, бо саме тут діє свобода люд.можливостей. Це типовий постмод.роман.

 

129. Пластичний театр. Т.Вільямс. Відмова від приземлено-побутової “реалістичності” на користь вищої- поетичної-правди та на залучення не верб.компонентів вистави до ефективнішого худ.проникнення у внутрішню сутність речей. Про концепцію «ПТ» Вільямс вперше нап.у передмові до вид.«Скляного звіринця». Характерні риси: Пластика та ритм театральної вистави. Активність глядача спрямовується на віднаходження асоціацій, твір водночас залучає глядача до світу зображуваного та відволікає від нього. Створює у глядача певний настрій. Світовідчуття. Глядач оперує ракурсами бачення та асоціаціями, однак не може віднайти остаточні з них. Екран, музика, освітлення.Міфологізація-стирання традиційних уявлень реципієнта про явища дійсності, яке реалізується на нелогічній, асоціативній основі. Сприймання міфологізується-сценічний світ та світ реальний виступають як взаємопроникні, що у подальшому зал. глядачеві можливість "зустріти" побачені події у реал. житті. У «Скл. зв.» виразно проступили пров. теми драм. Вільямса: самотність людей, їх взаємне нерозуміння, прагнення сховатися ви жорстокості життя у вигаданому світі, беззахисна вразливість краси. П'єса до певної міри є автобіографічною, побуд. на спогадах гол. героя Тома Вінфілда про залишених ним матір та сестру. Вільямс майстерно показує саму атмосферу спогадів-примарну, сповнену ностальгії та поезії. У п'єсі- болісна спроба Тома вирватися з-під влади матері, Аманди Вінфілд. Образ Аманди, один з найвиразніших жін.. образів у творчості Вільямса, уособлює тип дами-південки, яка поєднує тверезу практичність із химерними ілюзіями, згубними для її мрійливої доньки. Лаура Вінфілд схожа на сестру Вільямса-Розу, божевілля якої письм.важко переживав. Лаура постає перед глядачем у ніжних відблисках її скляного звіринця, витончені фігурки якого вона повсякчас перебирає. У самій Лаурі втілений ідеал беззахисної краси, надто нежиттєздатної у жорстокому світі. Усі троє-Лаура, Аманда і Том-з «породи втікачів», які не приймають того, як облаштований світ, і намагаються втекти від нього. Такими ж самотніми аутсайдерами, жертвами за своєю суттю, є й герої інших п'єс Вільямса. Тему гріха та покути Вільямс розвинув у п'єсі Трамвай Бажання». У «Т.Б.» найдоск. втілена концепція «ПТ». Пластичний образ спектаклю, на думку драматурга, повинен подавати своєрідний авторський коментар, уточнювати те, що відбувається, впливаючи на підсвідомість глядачів. На убогу околицю величезного міста, в будинок до Стенлі Ковальському приїжджає сестра його друж.Стелли-Бланш Дюбуа. Невдале заміжжя, втрата чесного імені, втрата маєтку «Мрія».  Самота Бланш не результат її секс. розбещеності, а наслідок соц.. умов. Представниця звироднілої південної аристократії, Бланш Дюбуа не сприймає світ Стенлі Ковальського. Врешті Стенлі  ґвалтує Бланш, а Стелла не вірить у це. Бланш потрапляє до психлікарні. Очевидний історизм п'єси Вільямса, її головні персонажі-символи часу. І не лише Бланш і Стенлі. Стела морально завербована світом Ковальських. Вона пристосувалася до життя із Стенлі.

 

130. Театр абсурду(термін вик.Мартін Ешлін 1962 в однойменній книзі) заперечує реал. персонажі, ситуації й всі ін.. відповідні театр.прийоми. Час і місце невизначені, мінливі, найпростіші причинні зв'язки руйнуються. Безглузді інтриги, діалоги, що повтор., драм.непослідовність дій, недосяжність для людини поставленої перед собою мети, ізольованість людини від зовнішнього світу;Засновники-Ежен Йонеско та Семюел Беккет. Йонеску-«театр парадоксів» (світ, життя, дійсність парадоксальні і абсурдні, тому, що людину не можуть зрозуміти ін, людина не в змозі зрозуміти сама себе.).Умови, що сприяли виникн. ТА-світовідчуття людини після другої світової війни (світ абсурдний, адже люди вбивають собі подібних). З ін..боку для люд.50-х рр. ясно означились риси суч.цивілізації (розвиток радіо, телебачення), посилились можлив.маніпулювати люд., люд.знеособлювалась. Реакці – ТА, сповнене песимістичного ставлення до життя, розгубленості, відчуженості. Дія творів відбув. невідомо де й коли (Два акти п’єси «Чекаючи на Годо» С. Беккета розділяє ніч, «а можливо – 50 років»).Життя в п’єсах театру абсурду йде і навіть виникає під знаком смерті. Герої роблять спроби покінчити життя самогубством, або ж вмирають. Крізь видимий абсурд просвічувалися приховані важливі філософські проблеми: сенсу буття (зберегти в собі людину, не зрадити людяності та власну індивідуальність); здатності людини протистояти злу; причини осоромлення людей (за власними переконаннями, "заразився", втягнули силоміць); люд.схильності ховатись від неприємних очевидностей; прояв світового зла - "пандемія масового безумства". ЙОНЕСКО (нар.в Румун., вваж.фр драматургом). Важке дитинство, мати стала для нього прообразом людської самотності. Всі твори-складні і незрозумілі, насичені філос.. проблем..  Риси творчості: одночасність і перехресність двох і більше діалогів з об'єднанням їх у певних місцях в один метадіалог;мистецтво гранично холодне і байдуже до людини; стимулювання активності глядачів лише на розгадування своїх головоломок, загадок, туманної метафоричності системи, яка передбачала множинність тлумачень;абсурдні ситуації як спосіб організації художнього матеріалу;відсутність персонажів із правдоподібною психологією поведінки;невизначеність, безликість місця дії творів, порушення часової послідовності;використання прийому одночасного розгортання двох, трьох, а іноді й більше діалогів, абсолютно далеких за темою розмови, що збігалися у певних місцях;важливі проблеми - кохання, смерть, здивованість, марення; прагнення позбавити своїх "героїв" будь-якого натяку на власну психологію, зробити їх взаємозамінними, персонажами без характерів, маріонетками, моделями, "архітипами дрібної буржуазії"; герої - це конформісти, що існували за всіх умов, у будь-які часи, за будь-якої влади. Вони рухалися, мислили відчували гуртом. "Голомоза співачка"-поч.проф. літ. праці. Слідом за нею вийшли твори, які уславили естетику "театру абсурду": "Урок" (1950), "Стільці" (1951), "Жертви боргу" (1952), "Етюд для чотирьох" (поч. 50-х), "Безкорисливий убивця" (1957), "Носороги" (1959), "Повітряний пішохід" (1962), "Король умирає" (1962) і ін.. П'єса "Голомоза співачка" - гостра пародія на штучну мову, якою писали посібники для тих, хто вивчав іноземні мови, спричинила 1950 шок серед париз. публіки. Діалоги у "Голомозій співачці" - це обмін банальностями, фразами, позбавленими змісту. Те, що було приховане під поверхнею життя-спустошеність буденного існування, ізольованість, відчуженість людини у повсякденності, де існування перетворюється на механічне, автоматизоване, неосмислене, - нібито виводилося на поверхню самою абсурдністю мови, структури п'єси. Феномен масового знеособлення суспільства - у п'єсі "Носороги". П'єса пройнята критикою деіндивідуалізації, автоматизму, конформізму, міщанства і водночас глибоким болем за людину та її вн. світ. Фантастично-абсурдний сюжет перетворення людей у носорогів, мав цілком реальний корінь у політ. житті Європи 30-х р.У передмові до драми Е. Ионеско відзначив, що поштовх до її напис. дали враження французького письменника Дені де Ружмона, які той виніс із демонстрації нацистів на чолі з Гітлером у Нюрнберзі 1936 року. "Дені де Ружмон, - розповідав драматург - бачив цю юрбу, яку поступово захоплювала якась істерія. Здалеку люди у юрбі як божевільні викрикували ім'я цієї страшної людини. Гітлер наближався, і з його наближенням наростала хвиля цієї істерії, що захоплювала все нових людей". Ця розповідь очевидця дійсно містила у собі зародок змісту "Носорогів". У ній розпізнавали дві головні тематико-сюжетні лінії п'єси - розвиток колективної істерії (у драмі - епідемії "оносороження") і ірраціональний опір одинака масовому психозу (у драмі він втілився в образі Беранже).Поштовхом до напис. драми "Носороги" також став епізод із життя самого автора. Він став свідком масової істерії на міському стадіоні під час виступу Гітлера і ледве сам не піддався їй. Побачене викликало у драматурга глибокі роздуми. Звичайно, на стадіоні були ті, передусім нацисти, для яких все, що говорив Гітлер, було їхнім переконанням, фанатичною вірою. Але більшість, звичайно, - це тимчасово засліплені люди, яких просто використали, "ґвалтуючи" їхню свідомість. "Носороги" - твір, антифашистський, антина-цистський. За зізнанням самого Ионеско, він, як свідок зародження фашизму у Румунії в 30-х роках, справді прагнув описати процес пацифікації країни. "Носороги" Е.Й. іменував трагіфарсом. Саме за допомогою фарсових засобів і прийомів драматург підкреслив трагічний сенс існування. Основний засіб-трагікомічний гротеск, що водночас підкреслив сенс страшного явища й оголив комічно абсурдну рису (перетворення людей на носорогів). Скл. з 3 дій. У 1 - події відбувалися в Європі, у провінц.франц.місті, в якому "навіть не було зоопарку". Одного разу тут почали відбуватися незрозумілі жахливі метаморфози: люди перетворилися на носорогів, товстошкурих, байдужих, самовпевнених, агресивних. Спочатку помітна стурбованість декого з жителів. Як завжди, першими занепокоїлися журналісти. Люди, ховаючись від неприємностей, не думали над тим, як запобігти лиху, а вели дискусії щодо виду носорога - африканський він чи азіатський. У 2 - ситуація ускладнилася: з'явилася загроза масового оносороження, носорогами стали деякі із співробітників Беранже, а потім докладно, майже "реалістично", було змальовано перетворення друга Жана.У 3- абсурдна ситуація набула апогею: всі, хто оточував Беранже, стали носорогами, рев носорогів звучав по радіо, їхні зображення з'явилися на картинах. І ось кульмінація і водночас фінал твору: абсурд став нормою, норма - абсурдом. Всі стали носорогами, і лише одна людина залишилася такою, якою була. І вона не мала наміру змінювати своїх поглядів, зраджувати саму себе. І саме цей її вибір вніс у хаос певний порядок: абсурд залишився абсурдом, норма - нормою. Беранже зберіг свою людську сутність, отже, ствердив здатність людини протистояти злу, в даному разі - омасов-ленню. Нехай він навіть залишився один, але світовий порядок збережено. У творі крізь видимий абсурд просвічувалися приховані філософ. проблеми: сенсу буття (зберегти у собі людину, не зрадити людяності та власну індивідуальність); здатності людини протистояти злу (в даному разі омасовленню);  причини оносороження людей (за власним переконанням, "заразився", втягнули силоміць); людської схильності ховатися від неприємних очевидностей (носороги - це "міф", "містифікація", "ілюзія"). Образи у творі носили певне смислове навантаження. Кан - сноб, який беззастережно схилявся перед модою, манерами, смаками, перед усім, що було прийнято в аристократичному середовищі. Ботар-скептик, це зручна життєва позиція: не втручатись. Дудар - антагоніст Ботара. Він, навпаки, намагався зрозуміти логіку явищ, теоретизувати їх. Пані Беф - прояв сліпої віри у того, кого люблять. Логік - демагог у первісному, оголеному вигляді. Його вислів "Усі коти смертні. Сократ смертний" - стала формулою будь-якої демагогії. Дезі - приклад людини, яка не змогла встояти перед силою, натиском, якоюсь мірою і привабливістю явища, що стало масовим. Маючи здорові моральні задатки, Дезі все ж занадто практична, переоцінювали роль сили. Дезі образила пана Папільйона, спричинила пригнічений стан таємно закоханого у неї Дудара, прискоривши їх перетворення у носорогів. Лише один з героїв не піддався "оносороженню". Це Беранже, котрий мав стійкі моральні принципи, які для нього безсумнівні, яким вірив, нехай навіть інтуїтивно, керуючись не теорією, а життєвою практикою. Герой мав ясний розум, не захаращений схоластикою, відірваною від реальності. Він не боявся міркувати і висловлювати думки, які не збігалися з думками пересічних людей, тобто мав вільне і незалежне мислення. Все це зробило його індивідуальністю, хоча і давалося героєві дуже нелегко.БЕККЕТ (ірланд.)., модернізм. Самітник. Др."Чекаючи на Годо"(публ.1966): віртуозна імпровізація та нехтування писаним текстом; у центрі уваги не стільки зміст, скільки жести та міміка; притаманний дух позачасовості; відсутність історизму;  персонажі - фіксовані типи. Упродовж усього твору двоє безпритульних злидарів - Естрагон і Владімір - чекали на загадкового пана Годо. Він ще вчора через свого посланця-пообіцяв їм прийти. Е. і Вл. – представ. "всякого людства", що незважаючи на всі злидні, біди, невезіння, ще не втратили надію, проте були пасивними, не робили нічого для того, щоб наблизити зустріч з отим таємничим "Годо". Хто був насправді Годо - нам невідомо, не знали цього і герої твору. Замість Годо безпритульні зустрілися з Поццо та його затурканим слугою Лакі, який ніс валізу з піском. Поццо -можновладуць. Саме такі люди за часів "холодної війни" ледве не штовхнули людство у прірву пекельної атомної бійні. Е. і Вл. розуміли, що світ належав "Поццо", для яких "Лакі" "...колись були - блазні, а тепер - тяглуї". Зрозумівши безвихідь свого становища, злидарі хотіли повіситися, але автор вчасно зупинив героїв. Наст.дня вони бачать знайомих в ін..подоба – Поццо-сліпий каліка, а Лак-німий. Коли ця пара зникла, знову з'явився хлопчик, щоб сповістити: "Сьогодні пана Годо не буде, але він неодмінно прийде завтра". Герої хотіли піти геть, але так і не йшли, так і не рухалися. Ремарка "Вони не рухаються" - ніби вирок людству, яке виправити неможливо. С. Беккет застерігав: втрата духовних цінностей, втрата віри в можливості людини, у справедливість, атеїстичний дурман, байдужість - усе це може обернутися катастрофою. Персонажі С. Беккета потерпали не від "жахливих умов", не від рабства і безнадії, в які їх занурив автор, а від тягаря свободи. Драматургові вдалося відтворити силове поле вибору, який змогли і повинні зробити його персонажі. ОЛБІ ,нар.1928, амер. Представник театру абсурду. Філософія «тотального відчуження». Безглуздість існування. «Зоопаркова історія»(1959) - поч..експериментального зображення світу, що втратив внутрішню циклічність. Зустріч в парку Джері і Пітера. Джері намагається пробити стіну байдужості Пітера, провокує його. Несподіваний фінал – Джері вбиває себе ножем (у руці Пітера).  «Хто боїться Вірджнії Вульф?» (1962). Марта і Джордж уособлюють цілу Америку. Вони живуть у світі ілюзії, грають в гру «Рости ребенка». Придумали собі сина (якого не було насправді).

 

131. Пабло Неруда (1904 – 1973), Чилі, поет, акт.гром. і політ.діяч. 1923 -1а поет.зб. «Сутінки», прибл.30 книг («Місце проживання – земля», 1925-1935; «Двадцять віршів про кохання та одна пісня відчаю» 24, «Спроба безмежної людини»,26, «Іспанія в серці», 37; епопея «Загальна пісня»,50-нобел.премія). Риси: великомасштабне бачення світу («Заг.пісня»), прониклива ліричність, закоханість у реальний світ, у прир., у людину,любов до рідн.країни,до СРСР. Поет.новатор. не тільки у своєрідності його мови з багатством асоціат. образів і мінливим ритмом, але й у сполученні ліричн. і епічного початків. Пропагандист соцалізму (три «Пісні любові Сталінграду») Кн.«Я буду жити…» -проз. уривки з автобіографії поета «Зізнаюся, що я жив» і вірші, +ті, що не публ. раніше. В цій книзі Неруда - боєць, перекон. комуніст, супротивник імперіалізму й диктатор. режимів. 1926 - «Спроба безмежної людини», перехід від модернізму, характерного для попереднього періоду його творчості, до авангардизму, зб.віршів у прозі «Кільця», авангард. роман «Мешканець та його надія». 1936 –громад. війна в Іспанії, пише кн..віршів «Іспанія в серці», котра була надрукована під час облоги в Мадриді. Коли Неруда 1937 року оголосив, не маючи на те офіційного права, що Чилі підтримує республіканців, його було відкликано з Іспанії, проте уже через рік був скерований з короткочасною місією до Парижа, де допомагав республ. біженцям іммігрувати в Чилі.1943- відвідує руїни старод.міста інків Мачу-Пікчу. Враження – в осн.циклу творів «Вершини Мачу-Пікчу», що ввійшли до збірки «Загальна пісня».1948 Неруда у своїй сенатській промові публічно назвав чилійського президента Габріеля Гонсалеса Віделу іграшкою в руках США, після чого був звинувачений у державній зраді та позбавлений депутатського мандату. Відтак він був вимушений перейти на нелегальне становище. У вигнанні закінч.роботу над поемою «Загальна пісня» -скл. з 231 вірша загальним обсягом у понад 15000 рядків, котрий відображує історію та сучасність Латин.Америки, її народів та природи. Книга, видана в Мексиці 1950, у Чилі книга була заборонена та нелегально розповсюджувалась чилійськими комуністами. Деякий час Неруда мешкає в Італії. У цей час він знайомиться з Матільдою Уррутіа. Матільді присвячена книга «Вірші Капітана»(1952). 1973-74-посмертні видання восьми поетичних книг Неруди, а також книги спогадів «Зізнаюсь: я живий».

 

132. Мілош, Шимборська. Мілош-нобел.лауреат. Польська та укр..літ. Еміграція. Відмова від клас.вірщуванн,корист.верлібром. Поет-лірик,есеїст,критик,мемуарист. Есеї-тема мал..батьківщини (кн. «Рідна Європа», тема дитинства. Перші вірші – анти міщан.тенденція, переросло у катастрофізм. Риси:життєствердні мотиви, класиц.форма, передчуття,мотиви катастрофізму, традиції пол..романт.поезі. 1933-«Поема про застиглий час». «Сенсрегіоналізм». 1936-зб.»Три зими» (катастроф.тематика, поезія темна, реліг.,метафізичні пошуки, класиц.тенденції, Провидіння Другої СВ). 1945 –поет.зб. «Порятунок», куди ввійшли вірші довоєнного і воєнного часу. (тема катастрофи, війни з її болем, вогнем, кров'ю та людським терпінням і «шатейняйські» спогади дитинства, збагачені ліричною іронією, значною мірою вплинула на весь подальший розвиток польської культури взагалі і поезії) Зб. «Пригоди молодого сенсу»-есе і проза. Війна-постійна тема роздумів. Зб.есе »Понволений розум» - інтелект.відвертість автора, намагався показати ставлення до тотал.реживу в 4 іпостасях, докладний аналіз суспіль-но-політичної та культурної ситуації у тогочасній Європі та роздуми про розвиток культури в епоху ідеології. 51-59рр.-Паризький прозовий період (повість «Здобуття влади»-на прикладі трагедії варшавського повстання 1944 p. Мілош розповів пре природу та небезпеку тоталітаризму, що знищує в людині особистість, а в автобіографічній повісті «Долина Ісси» («Dolina Issy», 1955) письменник згадує своє дитинство та рідну Литву.) Заокеаська еміграція  - «Король Попель та ін..вірші», «Там де сходить і заходить сонце». Модерне,постмодерне обличчя через призму цього письм. Шимборська –поетеса, 16 збірок, есеїстка, критик і переклад.; співзасновниця Товариства пол.. письм. (1989), членПольської академії знань, лауреатка Нобел.пр. Дебютувала в літ. після «заклику до єдності» після подій 20го зїзду. Була пов'язана з осередком соціалістичних реалістів. 1949 року першу збірку віршів Ш. «Вірші» (за іншими даними, «Пошиття прапорів») не допустили до друку, оскільки «не відповідала соціалі. вимогам». Книжковим дебютом стала видана 1952 друга зб. «Ось чому ми живемо» Ш.прийняли до Спілки письменників Польщі. Її дірика – одночасно філософ.,буденна,антропол.,дірична.1а поезія – «шукаю слова» - повоєнні настрої, час ділить у вірші на темне вчора і сповнене надії завтра, тема війни-знищення і тема відновлення. Ін.зб.- Волання до Єті; Сіль; 101 вірш; Вибрані поезії; Велике число; Люди на мосту; Кінець і початок; Вірші. Проблематик віршів: історіософ, пошуки істини життя – екзистенц., онологічні (буття, матерія і час), гносеологічні (пізнання),морально-етичні, естетичні (поезія,митець). Відосі вірші: «Кіт у пустому помешканні»,»Четверта над ранком», «Краєвид із піщинкою», «Аторський вечір».

 

 

 

 

 

 


17.06.2015; 15:17
хиты: 69
рейтинг:0
Гуманитарные науки
литература
мировая литература
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь