а. Інтелектуальна лірика: провідні мотиви, художня форма. Особливості жанру філософської новели-есею та новели-притчі («Вавилонська бібліотека», «Євангеліє від Марка», «Книга піску» й ін.). На поч. 20-х рр. Борхес зблизився з гуртком молодих іспанських літераторів, що назвали себе
"ультраїстами" котрі належали до літ. течії, проголосивши, що метафора - головний елемент, основа й мета поезії; все це відбилось на подальшій творчості письменника.Борхес тоді сповідував примарну, але палку революційність. Після повернення до Аргентини в 1921 р. він примикає до лідерів місцевого абстракціоністського руху,випускає кілька зб. віршів у дусі усе того ж
ультраїзму.З державним переворотом 1930 р. зак. ліберальне правління партії радикалів і почалася важка ера боротьби з фашистськими тенденціями в пол. житті країни.Борхес з 1930 р. зовсім залишає поезію, до якої повернеться лише в 60-ті рр., коли стане перед читачем зовсім іншим поетом, який остаточно порвав з
авангардизмом. Після декількох років мовчання він з 1935р. починає одну за одною видавати свої прозаїчні книги:
"Всесвітня історія безчестя"(1935
),"Історія вічності"(1936
),"Вимисли"(1944),
"Нові розслідування"(1952), "Повідомлення Броуді" (1970), "Книга піску" (1975).У 30-ті роки, коли до влади в Аргентині приходять військові,Борхес підписує низку протестів проти свавілля аргентинського уряду.Наслідки:Борхесу відмовили в Національній премії за книгу новел
"Сад розбіжних стежок", було заарештовано його матір і сестру, самого Борхеса позбавили місця роботи в бібліотеці. Допомогли друзі, котрі виклопотали для нього читання циклу лекцій в Аргентині й Уругваї. В цей час катастрофічно падає зір Борхеса: відбились наслідки невдалої операції та важка родинна хвороба (п'ять поколінь чоловіків-Борхесів помирали в повній сліпоті). У наступні десятиліття, крім служби в Національній бібліотеці, Борхес читає в університеті лекції з анг. Літ-ри, багато займається філологією і філософією. У 60-ті роки, коли прийшла слава,здійснює кілька подорожей Європою й Америкою,час від часу виступає з лекціями (один з його лекційних циклів зібраний у книгу "
Сім вечорів".Легендарнісь,"загадковість" особистості Борхеса прояснюється,тільки якщо проникнути в його творчість. Борхес пише
новели фантастичні, психологічні, пригодницькі, детективні, іноді навіть сатиричні ("Найстарша сеньйора"),пише есе,які відрізняються від новел лише деяким ослабленням фабули,не поступаючись їм у фантастичності. Пише
прозаїчні мініатюри, що звичайно включає у свої поетичні збірники
("Діяч","Хвала тіні","Золото тигрів"). Почавши з поезії, Борхес, по суті, назавжди залишився поетом. Поетом щодо слова й твору в цілому. Справа не тільки в разючому
лаконізмі, що важко дається перекладачам. Адже Борхес аж ніяк не пише так званим "телеграфним стилем" 20-х років. У його класично чистій прозі немає буквально нічого зайвого, але є все необхідне. Він відбирає слова, як поет, затиснутий розміром і римою, ретельно витримує ритм оповідання. Він прагне до того, щоб оповідання сприймалось як вірш, часто говорить про поетичну ідею кожного оповідання і його тотальний поетичний ефект (очевидно,саме тому його і не приваблює велика прозаїчна форма роман).В ультраїстських маніфестах що складали в 20-і роки Борхес і його соратники, метафора проголошувалася первинним осердям і метою поезії. Метафора в юнацьких віршах Борхеса народжувалася з несподіваного уподібнення, заснованого на зримій подібності предметів.Відійшовши від
авангардизму,Борхес відмовився і від несподіваних візуальних метафор.Зате в його прозі,а потім і у віршах,з'явилася інша метафоричність - не візуальна, а інтелектуальна, не конкретна, а абстрактна. Метафорами стали не образи, не рядки, а твори в цілому,- метафорою багатошаровою, багатозначною, метафорою-символом. Якщо не враховувати цієї метафоричної природи оповідань Борхеса, більшість з них здаватимуться лише дивними анекдотами.Оповідання
"Сад розбіжних стежок" можна прочитати як цікаву детективну історію, але й отут відчуємо глибинний метафоричний плин, де сад сприймається як ідеальний образ природи та Всесвіту. В процесі сюжету
символ начебто втілюється й оживає:
сад-лабіринт - це мінлива, примхлива, непередбачена доля; сходячись і розходячись, її стежки ведуть людей до неочікуваних зустрічей і випадкової смерті.Іноді в оповіданнях Борхеса помітне наслідування
романтичній чи експресіоністській новелі ("Кола руїн", "Зустріч", "Письмена Бога"). Це не випадково: усе життя аргентинський прозаїк захоплюється Едгаром По, а в юності з захопленням читав моторошні новели австрійського експресіоніста Густава Мейрінка,в якого й перейняв інтерес до середньовічної містики. Але трактування подібних сюжетів у Борхеса інше: немає нічного мороку, що лякає, усе таємниче залито яскравим світлом і від страшного страшно не через загадковість, а через усвідомлення. Свою найзнаменитішу добірку оповідань Борхес назвав
"Вимисли"; певною мірою так можна позначити й головну тему його творчості. Оповідання Борхеса не раз піддавали
класифікації: то за структурою оповідання, то за міфологічними мотивами, що у них виявляли критики. Важливо, однак, при будь-якій диференціації не прогледіти головне - "
прихований центр", як висловлюється сам письменник, філософську й художню мету творчості. Неодноразово,Борхес говорив про те, що філософія і мистецтво для нього рівнозначні й майже тотожні, що всі його багаторічні й великі філософські праці, що включали також
християнську теологію,
буддизм і т.п., були спрямовані на пошук нових можливостей для художньої фантазії.Борхес з учнями та друзями любить створювати
антології. У
"Книзі про небеса і пекло" (1960),
"Книзі про уявлюваних істот" (1967),
"Коротких і неймовірних розповідях" (1967) уривки з давньоіндійських і давньокитайських книг, арабські казки, переклади християнських апокрифів і давньонімецьких міфів, уривки з Вольтера, Едгара По та Кафки. І в антологіях, і в оригінальній творчості Борхес хоче показати, на що здатен людський розум, які повітряні замки він уміє будувати, наскільки далеким від життя може бути політ фантазії.Як правило, оповідання Борхеса містять яке-небудь припущення, прийнявши яке, ми в несподіваному ракурсі бачимо суспільство, по-новому оцінюємо наше світосприймання.Серед борхесівських оповідань є також
передбачення, застереження, інтерпретації.Складаючи свої
інтелектуальні метафори, Борхес виявляє зухвалість стосовно устояних і загальноприйнятих понять і навіть до священних міфів і сакральних текстів західної цивілізації, у лоні якої він був вихований. Читання Євангелія може привести до несподіваного смертоносного результату
("Євангеліє від Марка"). Герой оповідання
"Три версії зрадництва Іуди" узагалі заперечив Новий Заповіт, припустивши, що боголюдиною був не Ісус, а Іуда, і спокута полягала не в смерті на хресті, а в набагато більш жорстоких муках совісті й нескінченному стражданні в останнім колі пекла. Заключні рядки цього оповідання про те, що зло збігається деякими рисами із щастям, наближають нас до розуміння критеріїв, якими керується Борхес, створюючи свої фантастичні постулати.
Фантастичні оповідання Борхеса звичайно містять яке-небудь неймовірне допущення, що дозволяє побачити світ у зовсім несподіваному аспекті й задуматися над найважливішими питаннями культури. Чи можливо, наприклад, скликати конгрес, у якому реально було б представлене все людство
("Конгрес").Прийнято думати, що Борхес, пропонуючи нам насолодитися грою розуму й фантазії, не торкається питання про відношення своїх вимислів до реальності, його завдання нібито -демонструвати множинність точок зору на дійсність,не виносячи остаточного судження,що тут неправдиве,а що адекватне реальності.Справді,письменник нерідко іменує себе
агностиком,але зазвичай висуває,ніби на вибір,два, три, а то і більше тлумачень
("Сон Колріджа", "Задача", "Лотерея у Вавілоні"),серед яких є й абсолютно раціональні, й абсолютно ірраціональні.Ще більш драматичне попередження щодо того, як небезпечно випустити з уваги реальність, міститься в оповіданні
"Заїр". Автор-оповідач в цій історії усвідомлює страшну загрозу суб'єктивного ідеалізму: зосередитися на своїй ідеї, на своєму суб'єктивному баченні світу, бути упевненим, що ти носиш у собі Всесвіт,- значить, у найлегшому і комічному варіанті стати графоманом., як Карлос Архентино, а в серйозному і патологічному випадку - впасти в божевілля.Недарма обидві розповіді починаються смертю ексцентричної, але чарівної жінки.Багато критиків і надто вибагливі читачі минулого були заворожені незрівнянною ерудицією Борхеса, його манерою
подавати вимисел як коментар, просто переказ чужих книг. У його творах можна знайти
ремінісценції,
запозичення,
приховані цитати: це й дотепні рішення патера Брауна, який знаходив завдяки здоровому глузду й знанню людської психології несподівані пояснення загадкових випадків. У
"Трьох версіях зрадництва Іуди" і деяких інших оповіданнях, у яких новаторська і парадоксальна інтерпретація або міфу, або класичного літ.мотиву переломленої свідомості вигаданого персонажа, як результат його духовних пошуків, і оман, можна дослідити вплив "Легенди про Великого інквізитора" Достоєвського. У
"Повідомленні Броуді" міститься пряме посилання на Свіфта. Очевидно, до філософських повістей Вольтера
"Задіг, чи Доля" і "Царівна Вавілонська" тяжіє у Борхеса сама ідея перетворення Вавілону ("
Лотерея у Вавілоні", "Вавілонська бібліотека").У
запозичених мотивах Борхес вступає у діалог,гру. У зібранні творів Борхеса чимало оповідань про повсякденні життєві драми, про звичайних, грубих, які не пишуть і навіть не читають книг, людей. Письменник збирався надалі розвивати саме цей напрямок. В інтерв'ю він заявив, що думає писати на
реальні теми й опублікувати книгу психологічних творів, де буде намагатися уникнути містичного, уникнути лабіринтів, дзеркал, усіх маній, смертей, щоб персонажі були такими, які вони є.Не можна сказати, щоб ця програма була цілком виконана.
Смерть присутня практично в кожному творі Борхеса, адже йому потрібні екстремальні, "фатальні" ситуації, у яких персонаж може розкрити в собі щось несподіване чи переважаюче сподівання. При цьому Борхес підходить до людської психології з тими ж мірками, що й до людської фантазії. Оповідання
"Емма Цунц" критики звичайно витлумачують як свого роду вправу з фрейдистської
теми "комплексу Електри". Однак усе-таки вважаємо, що головне для Борхеса - зовсім не стосунки Емми з батьком. Головне в творі - це подив перед таємничою здатністю людини до миттєвого і безповоротного переродження, опанування неприборканих і доти невідомих самій людині внутрішніх сил. Боязка й соромлива фабрична робітниця здійснює ретельно продумане убивство-помсту, без вагань жертвуючи своєю цнотливістю. Зовсім несподіваного повороту набуває і розвиток, здавалося б, добре відомої в літературі теми суперництва двох братів через жінку
("Розлучниця").У творчості Борхеса є зіткнення двох полюсів, двох протибор-чих стихій.Отже, твори Борхеса об'єднані тим, що
спрямовані на пізнання людини: її розуму й душі, фантазії і волі, здатності мислити та необхідності діяти. Усе це, за глибоким переконанням письменника, існує неподільно. "Я гадаю,- говорить Борхес,- що люди взагалі помиляються, коли вважають, що лише повсякденне представляє реальність, а все інше ірреальне.Як і багатьох інших письменників Латинської Америки, Борхеса найвищою мірою хвилює
проблема духовних традицій. У статті "Аргентинський письменник і традиція" (1932) він рішуче висловився за прилучення до світової культури: тільки оволодіння її багатствами допоможе проявитися аргентинській сутності.У 50-і роки до Борхеса приходить широке визнання. Його книги друкують величезними тиражами - спочатку в Європі, потім і в усьому світі, а в 1955 році, після падіння диктатури Перона Борхеса призначають директором Національної бібліотеки Буенос-Айреса. Це призначення майже одночасно збіглося з повною сліпотою письменника. Борхес мужньо переносить сліпоту. Він заміняє видимий світ, назавжди втрачений, світом культури. Борхеса тепер ніщо не відволікає від літератури. Виходять його збірники
"Діяч" (1960), "Золото тигрів" (1972), "Книга піску" (1975) та ін. Борхес багато подорожує, відвідує Англію, Францію, Іспанію, Ізраїль, СІЛА, Перу. Його перекладають, вивчають, цитують у всіх країнах.
122.
