Модернізм - це сукупність літературних напрямів та стилів. Модернізм утвердився в мистецтві наприкінці XIX - на початку XX століття разом з новим розумінням людини, коли істотним стає все нетипове, особистісне. Характерним для модернізму є пристрасть до зображення дійсності як абсурду й хаосу; особистість подається в контексті відчуження її від соціуму, закони якого сприймаються нею як такі, що є ірраціональними та алогічними, і не пізнаються.
Франсуа́ Моріа́к (1885- 1970)-франц. письменник, член Французької академії (1933); лауреат Нобелівської премії в галузі літератури (1952); нагороджений Великим хрестом ордена Почесного легіону (1958).
- твори сповнені глибокого психологізму, на який його надихнули Достоєвський і Пруст, і трагізму, породженого бездуховністю тогочасного суспільства,
- твори його актуальні, тому що відбивають найпотаємніше, те, що було завжди, той пошук себе та істини,а також те, що не кожна людина наважиться відкрити навіть собі самій.
- Моріак – знавець добрих і поганих граней душі, зображаючи їх, він прагне поділитися з нами секретом, як стати кращими, як не спотворити своє життя злочином чи підступністю. Приміром головна героїня роману «Тереза Декейру» (1927), зовні злочинниця, – а насправді чутлива, спостережлива, непересічна особистість, стає жертвою жахливої жорстокости родини чоловіка і практично гине через неї.
- У романі «Самиця» (1923) Моріак майстерно змальовує вбивство, за яке не засудять – свекруха своєю ненавистю методично вбиває вагітну невістку, суперницю, яка заважає маніпулювати сином, щодня викликає до неї лікаря, але, що найстрашніше, холоднокровно влаштовує ту нелюдську гру, внаслідок якої жінка, котра могла стати відрадою сина, гине.
Написана 1939 року сімейна хроніка «Дорога в нікуди» — твір, виношений думкою художника в умовах «політичного» десятиліття 30-х років, набагато складніший і досконаліший. В цьому романі не можна не помітити настроїв тієї частини французьких літераторів, які, хоч і не брали безпосередньої участі в діяльності Народного фронту, все-таки певним чином відгукнулися на визвольні ідеї. Оригінальна назва роману— «Дороги до моря». Епіграф, який згодом повторюється в тексті як провідна думка твору, вносить деякі уточнення в розуміння його ідеї, характеристики персонажів, самої назви: «Життя більшості людей — мертва дорога, що веде в нікуди. А деякі з дитинства знають, що йдуть вони до незнаного моря. Ось уже їх дивує гіркота вітру, ось уже й присмак солі в них на губах — це аж поки перейдуть вони через останню дюну, а тоді розбурхана стихія шмагне їх піском і піною. І їм лишається або поринути в цю безодню, або вертати назад».
Андре́ Жід (1869- 1951) — франц. письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури (1947).
«Фальшивомонетники» 1925р. – модерністський роман. Діалогом автора та персонажів, що зближує цей твір із драмою. У романі присутня розповідь від автора, яка створює необхідну дистанцію між письменником та його героями. Фальшивомонетниками виявляються не лише виробники підробних золотих монет і організатор їхнього збуту Струвілу. Фальшивомонетниками є й письменники, котрі спекулюють чужими ідеями та створюють натомість шедеврів підробки на кшталт роману «Турнік» віконта де Пассавана, і націоналісти, котрі залучають молодь до партій. Скепсис Жіда поширюється і глибше — на родину, школу, релігію, кохання. Одна з головних тем роману — конфлікт батьків і дітей, що розглядається як вічне, позаісторичне протистояння молодості та закостенілої зрілості
Марсель Пруст (1871 -1922) — франц. письменник, есеїст та критик, що здобув світове визнання як автор роману-епопеї «У пошуках втраченого часу», одного з найвизначніших творів світової літератури двадцятого століття.
- Розпочатий у 1909 році, роман-епопея «У пошуках втраченого часу» є головною книгою Пруста, він складається з семи романів, у яких діють понад 2000 персонажів.
- Ліричний герой роману нагадує самого Пруста. В романі розповідається про дорослішання й становлення героя варистократичному та богемному середовищі Прекрасної епохи на шляху до письменництва.
- Одна з особливостей роману — використання прийому мимовільної пам'яті. Ідея мимовільної пам'яті, тобто випливання у пам'яті спогадів про певні події через далекі й не зовсім зрозумілі ланцюжки асоціацій, завдяки роману Пруста отримала самостійне життя в психології.
105.
