пользователей: 21276
предметов: 10469
вопросов: 178036
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

I семестр:
» Зарубіжна
» Екзамен

Особливості польського романтизму.Українська школа поезії.Українська тема у творчості А.Міцкевича і Ю.Словацького.

ХІХ ст. має величезне значення для розвитку національних літератур окремих слов'янських країн. Ці народи пройшли складний історичний шлях. У ХІХ ст. тільки Росія мала більш-менш гарні умови для розвитку національної культури. Окремі українські землі перебували під російським та австро-угорським впливом. Болгарія страждала під турецьким гнітом. Після кінцевої поразки Наполеону територію Польщі, правлячі кола якої примикали до наполеонівської коаліції, було розподілено між Російською імперією, Австро-Угорщиною й Прусією. В результаті більшість слов'янських народів не мала навіть національної освіти. Згадаємо, наприклад, німецькомовну Прагу або російськомовний Київ. Названі умови призвели до відставання розвитку національних літератур. Відсутність національної освіти і статусу державних для національних мов призвели до того, що у ХІХ ст.  мови слов'янських народів тільки починають формуватися як мови національних літератур. У ХІХ ст. починається міцний національно-визвольний рух, особливо у Польщі, Чехії, Словаччині. Романтизм як мистецтво національного, виключного й героїчного, набуває у цьому сенсі особливого значення. Саме епоха романтизму дарує полякам Міцкевича й Словацького, українцям - Шевченко.

     Головною темою польського романтизму завжди була тема свободи, особливо свободи національної. Література романтизму грала у цьому зв'язку велику революційну роль. Вона надихнула поляків на повстання, яке почалося у 1830 р. і було жорстоко придушено російською армією у 1831 р. Реакція  з боку російського уряду ( а саме на території, яка була підконтрольній йому, вибухнуло повстання ) була жорсткою: Варшавський університет було закрито, твори Міцкевича й Словацького заборонені. Тому літературне життя зосередилось в еміграції ( Міцкевич, Словацький, Шопен та ін. ). В еміграції з'являються "Пан Тадеуш" Міцкевича, "Кордіан" Словацького, "Небожествена комедія" Красинського. Велич духу народу, який не скорився під численною перевагою ворогів, стає головним мотивом польських художників.

УКРАЇНСЬКА ШКОЛА В ПОЛЬСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ—умовна назва групи польс. поетів-романтиків, пов'язаних походженням і тематикою творчості з Україною. З'явилася в польс. літ. критиці серед. 30-х pp. 19 ст. Гол. представниками "У. ш." спочатку вважали А. Мальчевського, С. Гощинського, Б. Залеського, згодом до неї відносили М. Гославського, Т. Олізаровського, А. Грозу і навіть Ю. Словацького, прозаїків М. Чайковського, М. Грабовського, а також деяких польс. авторів, що писали укр. мовою (Т. Падура, А. Шашкевич, Г. Яблонський) та ін. Об'єднані цією умовною назвою, письменники були виразниками різних напрямів, течій та ідейно-худож. тенденцій польс. романтизму. Прогресивні романтики, зокрема С. Гощинський, Ю. Словацький, М.Гославський, на ранньому етапі творчості — Т. Падура, співчутливо ставилися до соціальної й нац.-визвольної боротьби укр. народу. Представники консервативно-шляхетського напряму ідеалізували польс.-укр. відносини в минулому, обминали класові конфлікти. Використання укр. істор. і фольклорного матеріалу сприяло ідейному і худож. збагаченню польс. л-ри. Творчість письменників "У. ш." привернула до себе увагу укр. поеті в-романтиків, нею цікавився Т. Шевченко. Вплив її худож. доробку позначився на польс. після романтичній л-рі.

Другий період мандрів польського поета, улягає в тематичні рамки нашої роботи і сміливо може бути названий українським. Вже сам факт проїзду Черніговом, Києвом, Стебловим, перебування в Одесі, Севастополі, Сімферополі, Євпаторії, Ялті, зустрічі в Харкові та Єлизаветграді залишили по собі неповторну згадку від побуту, знайомств, бесід, від баченого, почутого й пережитого А.Міцкевичем. Саме на Україні було створено перлини світової лірики – „Кримські сонети” та „Сонети”. З відбуттям до Москви етнографічна лінія зв’язку Міцкевича з Україною, де він перебував упродовж дев’яти місяців поспіль, переривається раз і назавжди. Але творчі ремінісценції, пов’язані з Україною, залишаються тривкими і досить потужними. 1826 рік, коли у Москві одна за одною вийшли дві поетичні збірки „Сонети” та „Кримські сонети”, є тому підтвердженням. Дослідники творчості А.Міцкевича вбачають у поезіях дві групи, пов’язані з подіями у житті поета. В поезіях першої групи вбачають відгомін і рецидиви нещасливого кохання поета з Марилею Верещак (деякі з тих поезій за часом написання відповідають литовському періоду Міцкевичевої творчості). Ті, у яких переважає жага пристрасті й насолод, небезпідставно поєднуються з обставинами взаємин Міцкевича з Кароліною Собанською.

Створюючи свої сонети, Міцкевич звернувся до традиції Петрарки, твори якого читав в оригіналі під час перебування в Одесі. Епіграфом до першої частини стали слова Петрарки: „Коли почасти був іншим, ніж зараз чоловіком”. Саме такими словами, на думку М.Живова, поет підкреслив, що даний цикл належить до минулого, і є своєрідним підсумком прожитого етапу життя. [ ; 100]. Епіграфом другого циклу сонетів став вислів Гете: „Хто хоче поета пізнати, повинен в краю його побувати”.

У „Кримських сонетах” автор виступає спостережливим пілігримом. Як мандрівник він захоплюється природою Криму: неповторним Чатир-Дагом, Алуштою, урвищем, що пролягає уздовж гори Чатир-Даг, якій присвячено однойменний сонет, викликає у поета глибокі релігійні почуття:Мов янгол Гавриїл, сама потуга й міць,Ти входи стережеш до зоряного даху;Ліс на тобі, як плащ, і, яничари жаху,Гаптують свій тюрбан потоки блискавиць

Образи Мірзи і Пілігрима, непідробна симпатія автора до кримських татар, якому до вподоби їхня розважливість та неквапливий ритм життя... слугують на користь тій тезі, що дозволяє розглядати Гетевський „Західно-Східний дивак” та „Кримські сонети” як „дві великі пам’ятки поетичного орієнталізму романтичної епохи”.

Переконливим прикладом такої поезії є розмірковування Міцкевича над історичною долею Бахчисарая у сонеті „Бахчисарай”. Східна екзотика, за всієї привабливості, теж не вічна. І Пілігрим звертає увагу не на безмодність, занепад, руїни... Колись володарі замку мріяли про незмінну славу і могутність. Минули століття, і залишився тільки фонтан, тільки він є вічним. Українські географічні реалії породили й іншу баладу А.Міцкевича – „Світязь”. Балада А.Міцкевича „Світязь” – один із найемоційніших творів поета. Твір побудований на матеріалі слов’янської історії, поетизованої митцем у дусі романтизму. Назва балади – реальний географічний об’єкт – озеро Світязь – одне з найпрекрасніших місць України, розташоване у Волинській області. З цим озером пов’язано багато народних легенд, переказів, повір’їв; Новогрудок – містечко, яке нині входить до складу Білорусії, неподалік від якого народився Міцкевич; Плужини – маєток, де проживав Михайло Верещак, брат коханої поета. Географічні реалії наближають легендарне минуле до дійсності, показують, що життя слов’ян має глибоке коріння в історії.

Україна для Словацького, як і для його кращих попередників — Мальчевського і Ґощинського, — є глибинно пороговим, перехідним явищем ("liminal" в теорії rite de passage Ван Ґеннепа і структуралістів пізнішого часу). Вона існує між світом цивілізації і чистої (втім, часом моторошної) природи. В ній звичні, "нормальні" закони людського буття не діють. Це країна крайніх емоцій, де екстреми схрещуються, країна, що купається в молоці й меді — і спливає кров’ю. Як і в його попередників, усі сюжети "українських" творів Словацького мінорні, а то й понурі; над ними, як це парадигматично бачимо в батьковбивстві у "Вацлаві", тяжіє якийсь неминучий і первородний гріх. Але не йдеться тут тільки про настрій, про цю вже дещо стереотипову байронічність; це тільки на поверхні. Глибока (і психологічна, і колективно-символічна) суть цієї атмосфери приреченості, втручання царини зла — це саме структура пороговості, liminality, де одне мусить померти, щоб друге могло народитися. І те, і те — з великим опором і болем. Отже, це міф про смерть України, про відмирання того старого, ідилічного, якоюсь мірою інфантильного ладу, який козакофіли так щиро і наївно воскрешали. Про смерть, що проявляється не лишень метафорично чи символічно, але й жорстокою дійсністю. І не дивно, що, як для цілковитої більшості польських історичних творів на українську тему, так і в Словацького, у "Беньовськім" і в "Сні срібнім Саломеї", об’єктом і тлом драми України, конання старого ладу, є саме жорстокості Коліївщини, тієї Коліївщини, що була провісницею політичної смерті Речі Посполитої.

 

61.


17.06.2015; 15:17
хиты: 217
рейтинг:0
Гуманитарные науки
литература
мировая литература
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь