Передмова Гюго до «Кромвеля» носить бойовий, наступальний характер. її автор закликає до найрішучішої боротьби з класицизмомОсновне завдання маніфесту й полягало в запереченні класицизму як системи застарілих умовностей, що відгородили літературу від природи й життя. На противагу ідеалізуючому принципу класицизму, що вимагав зображення «прекрасної природи» (belle nature), Гюго висував знамениту «реалістичну» вимогу — все, що є в природі, має бути і в мистецтві». Зразком такого мистецтва, що сягає повноти й розмаїтості природи, був для нього Шекспір. Пафос передмови до «Кромвеля» — у наближенні літератури до «природи», життя, у вимозі його відтворення в усій суперечливій повноті, в поєднанні прекрасного й потворного, величного й смішного, високого й низького. Найефективнішим засобом досягнення подібної повноти в зображенні життя Гюго вважав гротеск, тому-то теорія гротеску й поставлена в центр другої, теоретичної частини його передмови до «Кромвеля».
Собор пар.богоматері перший роман Віктора Гюго і перший історичний роман французькою мовою. Опублікований 1831 року Дія - правління Людовика XI (XIV-XV). Людовик прагнув до результату, користі, він практичний. Клод Фроло – начитаний, учений. Мав справу тільки з рукописними книгами/ подається опис Парижа XIV-XV століть. Гюго протиставляє його сучасному Парижеві. Ті будинки рукотворни, а Париж^-сучасний – втілення вульгарності, відсутність творчої думки й праці. Це місто, що втрачає свою особу. Центр роману – грандіозне спорудження, собор на о-ві Ситі – Собор Паризької Богоматері. У передмові до роману говориться про те, що автор зайшовши в Нотр Дам розглянув на стіні слово «Доля». Це дало поштовх до розгортання сюжету
Образ собору багатозначний. Це сверхлицо. Це не тільки місце дії, але пам’ятник матеріальної й духовної культури. Головні персонажі: архідиякон Фроло, Квазімодо, Эсмеральда. Эсмеральда думає, що вона циганка, але це не так. У центрі роману, здається, історія любові й характерний трикутник, але він не важливий для Гюго. Важлива еволюція в розумах головних героїв. Клод Фроло – диякон, що почитає себе щирим християнином, але дозволяє собі те, що церква засуджує – алхімію. Він людина раціонального складу. Він скоріше відповідальний, чим захопливий. Опікун молодшого брата після смерті батьків. Жан – студент, розгульний, безпутний. Фролло бере на виховання маленького виродка, щоб надолужити гріхи брата. Народ хоче утопити дитини. Квазімодо не знає іншого життя, крім життя в соборі. Він добре знає собор, всі завулки, все життя службовців
Квазімодо – фігура характерна для романтизму. Його портрет і співвідношення зовнішності й внутрішнього вигляду побудовано в контрастній манері. Його зовнішність відверто відразлива. Але він спритний і сильний. У нього немає свого життя, воно раб. Квазімодо б’ють і ставлять до ганебного стовпа за те, що він хотів викрасти Эсмеральду. Эсмеральда приносить Квазімодо води. Квазімодо починає бачити у Фроло ворога, тому що він переслідує Эсмеральду. Квазімодо ховає Эсмеральду в соборі. Знайомить її з миром, де він хазяїн. Але він не може врятувати її від страти. Він бачить, як кат вішає Эсмеральду. Квазімодо штовхає Фроло, він падає, але хапається за водостік. Квазімодо міг його врятувати, але не врятувався
Важливу роль грає народ. Народні маси стихійні, ними рухають емоції, вони некеровані. Зображені в різних епізодах. Спочатку – містерія, свято дурнів. Конкурс на кращу гримасу. Квазімодо обирають королем. На соборній площі поміст для містерії. Цигани розвертають на площі своє подання. Там же танцює Эсмеральда з кізкою (Джали). Народ намагається захистити Эсмеральду.
Інша сторона – життя паризької потолочі. Там знаходять притулок цигани, туди приходить Гренгуар (поет, одружений на Эсмеральде). Эсмеральда рятує його, женившись на ньому по циганському звичаї
Клод Фроло від любові до Эсмеральде божеволіє. Він вимагає у Квазімодо, щоб він доставив Эсмеральду до нього. Квазімодо не вдалося його викрасти. Эсмеральда закохується у свого рятівника – Феба. Вона призначає йому побачення. Фроло вистежує Феба й умовляє його сховати в комнатке, поруч із тієї, де Феб буде зустрічатися з Эсмеральдой. Фроло наносить Фебу удар ножем у горло. Усі думають, що це зробила циганка. Під катуваннями (іспанський чобіт) вона зізнається в тім, чого не робила. Для Феба зустріч із Эсмер-й – пригода. Його любов не щира. Всі слова, які він їй говорив, всі визнання в любові він говорив на автоматі. Він їх визубрив, тому що говорив це кожній своїй коханці. Фроло зустрічається з Эсмеральдой у в’язниці, де розповідає її всі
Эсмеральда зустрічає свою матір. Це виявляється жінка із Щурячої нори. Вона намагається неї врятувати, але їй не вдалося. Эсмеральду стратять на Гревской площі. Тіло відвезли за місто в склеп Монфокон. Пізніше при розкопках були знайдені два кістяки. Один жіночий з переламаними хребцями й другий чоловічої з искревленним хребтом, але цілий. Як тільки спробували їх роз’єднати жіночий кістяк розсипався порохом
54
