У своїй ранній творчості Данте засвоїв риси «солодкого нового стилю», його твори також філософічні, сповнені риторики, містичної символіки. Особливо близькі до нової лірики перші поезії Данте. У 90-ті роки Данте відібрав зі своїх поезій, створених протягом 1283-1292 pp., ЗО віршів (25 сонетів, чотири канцони, одна станца) і, поєднавши [150] їх між собою написаним у 1292-1294 pp. прозовим текстом, склав збірку під назвою «Нове життя» (Vita nuova).
Вірші передають почуття Данте до його коханої Беатріче, прославляють її. Прозою поет розповідає про свій душевний стан і ті події, які спонукали його до написання поезій загалом і кожного вірша збірки зокрема; крім того, з'ясовує їхню побудову. Окремі прозові глави, наприклад XXV, повністю присвячені питанням поетики. Таким чином, прозове обрамування організовує вірші у певну систему і разом з ними створює єдиний сюжет. «Нове життя» - прозово-віршова автобіографічна повість про історію кохання Данте до Беатріче і про створення поезій. Поет розповідає, що вперше побачив Беатріче дев'ятилітньою дівчинкою. Вона здавалася йому «дочкою не смертної людини, а бога». Від того часу Кохання заполонило його душу. Через дев'ять років поет знову зустрів Беатріче, вона була вбрана в одяг білого-пребілого кольору і привітала його добротливо. Поет «осягнув межі блаженства», усамітнився і думав тільки про кохану. Виникло бажання вилити свої настрої і почуття у віршах. Але поет не хоче розкрити свою таємницю і вдає, що оспівує іншу дівчину, яка повинна служити «ослоною правди». Після цього Беатріче при зустрічі не привіталася з поетом, що завдало йому великих страждань. Він спочатку виливає у віршах свої муки і нарікає на жорстокість Беатріче, а потім ще з більшою силою славить її красу і доброчинність. Невдовзі Беатріче померла. її смерть поет сприймає як всесвітню катастрофу. Душа його охоплена стражданням і болем, і він оплакує кохану в поезіях. Але з часом біль минає, і в душі зароджується кохання до іншої жінки. Однак почуття вірності бореться з новою любовною пристрастю, і зрештою поет подолав її зваби. Ним знову оволодів образ Беатріче та бажання «лити сльози і виказувати страждання». В кінці збірки Данте висловлює сподівання сказати про Беатріче «те, чого ніколи ще не говорилося ні про кого».
В дусі традицій «солодкого нового стилю» Данте замислюється у своїх віршах над природою любовного переживання, його складністю, відзначає його ірраціональність.
Кохання в трактуванні Данте- це жива істота. Вперше воно з'явилося до поета в такому образі.
Характер живого образу, в якому уособлюється Кохання, завжди відповідає внутрішньому стану поета і, таким чином, є засобом вираження цього стану. Наприклад, сумний образ Кохання передає болісні переживання.
Кохання Данте до Беатріче - поклоніння їй як божеству. Образ цей безмірно ідеалізований, створений за допомогою прийомів гіперболізації її краси та її чеснот. Однак поет детально не описує зовнішності коханої, лиш деколи намічає окремі штрихи: Беатріче посміхнулася, заговорила тощо. Уявлення про Беатріче створюється передачею благотворного впливу її краси на людей.
Зміст віршів Данте не обмежується прославленням Беатріче. Головною дійовою особою збірки є сам автор, закоханий поет, його твір має характер сповіді, в якій передані любовні переживання, зміни душевного стану, боротьба почуттів. Водночас автор роздумує над мистецтвом поезії, коментує і з'ясовує свої вірші. У такому пильному інтересі до власної творчості, поетичної індивідуальності виявляються нові риси, які наближають Данте до Відродження. Подих цієї доби відчувається і в силі почуттів ліричного героя, в багатстві його поетичної уяви.
Продовжувалась літературна діяльність Данте в роки вигнання. Для творчості цього нового періоду характерні нові риси, в першу чергу пристрасний дидактизм. Данте більше виступає як мислитель і філософ, керований бажанням вчити людей, поширювати їхні знання, сприяти їхньому моральному вдосконаленню, поліпшенню світу загалом. Розширюється тематика поезій Данте, вони наповнюються науковими знаннями, філософськими роздумами, моральними сентенціями, в художню мову вводяться прийоми красномовства.
Між 1304-1307 pp. Данте написав морально-філософський твір «Бенкет», в котрому, як і в «Новому житті», поєднано вірш і прозу. Задум був грандіозним. «Бенкет» повинен був складатися з 14 філософських канцон і 15 прозових трактатів-коментарів до них. Проте твір залишився незакінченим. До нього увійшли лише 3 канцони і 4 трактати. У «Бенкеті» висвітлюються філософські, богословські, моральні питання. Філософія персоніфікована - вона виступає в образі шляхетної донни. Канцони, крім прямого змісту, мають ще алегоричний. У прозових трактатах розкриваються різні сторони змісту канцон. Сам Данте писав про характер свого коментарію: «Я буду з приводу кожної канцони[153] за порядком міркувати спочатку про її буквальний зміст, а після цього про її алегорії».
25.
