По хронолог. Г.Е. – перехідний жанр від фольклору до середньовічної трад. Історії пох. цих тв. губляться в часі (Трістан та Ізольда – сюжет сформ. У 11-13 ст, період записів історій про лицарів). Лицарство – вищий прошарок суспільства, лицар служить дамі, він – поет, романтик, ідеаліст. Прославлялись подвигами та високо поетичними почуттями.Ідеальне кохання, коли воно за цінністю переважає життя. Середньовіччя – казковий час в буквальному значенні. Казці передувала віра, міфи переходять в літературу не зміненими. Вносить в історію літератури нові сюжети. Варварські народи, племена стали метеріалом для епосу. 9-12 ст – процес, коли етнічний матер.був на варварському рівні розвитку. Утворювались протодержаваи, народи, які на наступному етапі ставали державами. Героїчний епос – жанр, що постачає глибинну історію, грає роль усного історичного документа. Формувалися певні постаті – персонажі, саме вони в Середні Віки стали матрицею для інших творів. Всі ролі (образи) – античного, чи середньовічного походження, тому що саме Середньовіччя задало систему образів (вічні образи) . Перші герої, що потрапили до нас з героїчного епосу – це ті, котрих ми знаємо з казок. Героїчний е. – перехід – переважно віршована форма про історичні події. Європейські народи усвідомлюють себе як етнос, як народ (Саксон Граматик «Історія європ.королів»). Літописи почали засвідчувати той момент, коли народ почав сам себе усвідомлювати, тоді почали записувати ті подіїі і складати художні твори. Одночасно почали записуватись історії художнього плану – епоси європ. народів. В зв*язку із пожежами всі рукописи були знищені – результат монгло-татарських навал. Знаходять рукописи у 16-17 ст, у різних місцях. Історія казкова, передає життя народу в ті часи. Давнина сюжетів визначається так: чим більше казкового, тим давніша сама історія. Беовульф – англійський епос (Хорхе Луї Борхес – лат-амер іспаномовний поет, вивчив староанглійську і переклав його). Важливим в героїчному епосі виступає образ меча, а також інших предметів (сурма), тварин (кінь). Образи-символи, що символ.чоловічу енергію, мистецтво бути воїном. Таких образів є чимало. Чаша Грааля – символізує силу, містику. Скарб - середньвічне пох., охороняються закляттями, потворами. Образ лісу – починаючи з кельтського епосу – ліс обожнювали друїди, кореляція лісу з біблійною пустелею. Ліс – сакральний простір, ініціація, утворює опозицію до культури міста. Видіння – наскрізний мотив, що можна простежити. Містика як спосіб спілкування (видіння, сновидіння).Формується людське світосприймання та ментальність. Герої – орієнтири. Класичний епос є витвором усної колективної та писемно-індивідуальної трад. До видатних епічних творів пізнього Середньовіччя належать російські билини, героїчні пісні балканських народів, поеми (вірменська «Давид Сасунський», французька «Пісня про Роланда», іспанська «Пісня про мого Сіда», німецька «Пісня про Нібелунгів») та ін. Ці твори демонструють специфіку бачення історичних подій середньовічною людиною та втілюють ідеали, які й упродовж попередніх століть визначали першооснови життя. Витоками класичного епосу «були історичні перекази і багатющий арсенал образних засобів архаїчного епосу».Епізод смерті героя (убивство Зігфріда, загибель Гунтера та його братів у німецькому епосі). він приймає смерть під час бою як захисник своєї країни (смерть Роланда у французькій поемі).У класичному епосі дійсність змальовано більш достовірно. Цьому сприяли як зменшення ролі казково-міфологічних деталей, так і розробка суспільно-важливих тем (відданість державі, захист країни від завойовників, вірність королю, засудження феодального розбрату тощо).
Новаторство періоду позначилося й на образній системі творів.Персонажі часто мали реальних прототипів (Карл Великий, Роланд у французькій літ.). Стійка система художніх засобів: сталі епітети, гіперболізація, зачини й кінцівки, триразові повтори, поширені діалоги тощо.
Типологічна спільність героїчних поем. Спільні ознаки героїчних поем зрілого середньовіччя:
• в основі - історичні події, поетично переосмислені з точки зору народної свідомості, ідеалів та інтересів;
• провідна тема - вірне служіння монарху, б-ба за незалежність батьківщини;
• головний герой - людина знатного походження, не має міфологічних якостей, але наділений відвагою та мужністю;
• традиційна композиція - зачини й кінцівки, триразові повтори, поширені діалоги, різке протиставлення головного героя його суперникам;
• стійка система художніх засобів: сталі епітети, гіперболізація, ідеалізація героїв.
Фран. гер. епос «Пісня про Роланда».
У написаному Ейнхардом «Життєписі Карла Великого» згадується похід, оспіваний у «Пісні про Роланда». Арабські і французькі хроніки свідчать про те, що згадана в «Пісні» битва справді відбу¬лася. Але в художньому творі розповідь про неї за традицією героїчного епосу міфологізована..У «Пісні» розгортається картина протистояння 2 ворожих таборів: один очолюваний мавром Марсілієм, а інший — королем франків Карлом Великим. Особливості конфлікту визначили побудову системи образів. Персонажі поеми поділяються на захисників інтересів Франції — християн — та її ворогів — маврів, — що сповідують іслам. принцип контрасту: служба чи протистояння або зрада Карлу визначає і місце персонажа у системі образів, і його оцінку. тут спостерігаються ранні спроби розкрити психологію персонажів — настрої, їх зміну, нюанси, реакції на те, що відбувається. Сюжет «Пісні» відчутно поділяється на три тематичні частини: зрада Ганелона, смерть Роланда й помста Карла за його загибель. Битва в Ронсельванській ущелині — центральна подія твору. Карлів небіж Роланд, і загинув в ім'я «милої Франції» та християнства.
22.
