пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Елліністична література. Новоаттична комедія Менандра. Александрійська поезія. Роман Лонга «Дафніс і Хлоя».

338 рік до н. е. можна вважати початком швидкої втрати незалежності всіма еллінськими державами. За доби еллінізму набули нових рис еллінські мистецтво та література. Змінився характер самої художньої творчості, що пояснювалося поглибленням розриву між суспільством і окремою індивідуальністю, різким послабленням її інтересу до широких суспільних проблем. Тепер інтерес митців концентрується навколо конкретної особистості, її почуттів і переживань, не пов’язаних із громадською діяльністю. Поняття громадянина змінилося, він перетворився на підданого, підлеглого волі монарха. Істотні зміни відбулися в класичних формах літератури та мистецтва, що виникли в попередні історичні періоди. Деякі з них ще існували, але втратили свою ідейно-виховну функцію, інші зникли (сатирівська драма), або набули аполітичного характеру. Всі ці зміни торкнулись і прозових жанрів.

Завершила процес розвитку драматичного мистецтва в Афінах нова аттична комедія, про яку також до початку XX ст. було мало що відомо. Вона пішла шляхом максимального наближення до життя, зображення реально-типових персонажів та подій.

Нова аттична комедія майже цілком відмовляється від казково-міфологічних і політичних сюжетів. У нових суспільних умовах єдиною темою, яку можна було розробляти, залишалася нейтральна родинно-побутова тема, тому нову комедію часом так і називають — родинно-побутовою.

У новій аттичній комедії зникає уїдлива сатира, що замінюється доброзичливим викриттям людських вад. Відійшовши від гострої соціально-політичної критики, комедія заглиблюється побутові відносини людини, ідеалізує дійсність, тому соціальні чи суспільні суперечності вуалювалися, звужуючи коло тем. Спираючись на ті зразки, що дійшли до нас, можна визначити дві головні теми: Тема визволення дівчини з рух лихваря-звідника;      Тема загубленої, а пізніше знайденої дитини.

Своєю чергою, звуження тематики п'єс привело до появи сталих комедійних типів, які відразу пізнавалися глядачами за їхніми масками. Традиційною стає маска закоханого юнака, який страждає від неможливості звільнити дівчину, об'єкт свого кохання. Цей юнак досить розумний, але з порожньою кишенею. Йому протистоїть багатий суперник, обмежений, брехливий і самозакоханий воїн, який перед усім хизується уявними перемогами на полі бою і в коханні. З'являється маска старого, батька юнака, старої — його дружини, лихваря-звідника. У п'єсі, як правило, присутня гетера, коханка юнака, або дівчина, в яку він закоханий.

На відмінну від давньої, нова комедія вирізнялася поглибленою психологічною розробкою характерів героїв. Однакові маски набувають різної тональності, в кожній п'єсі набувають більш індивідуальних рис.

Зважаючи на погіршення умов існування людини, нова комедія ставила перед собою благодійну мету, намагалася підтримувати людину, довести, що вона не втратила своїх духовних і моральних цінностей і залишається «вінцем творіння», прагнула вдихнути в неї сили, віру в себе. Навіть у негативних персонажів драматурги намагалися відшукати і показати бодай незначні позитивні риси.  Мова персонажів відбиває розмовну мову освіченої частини населення. Серед героїв вже не було міфологічних персонажів, царів, богів, легендарних переможців-полководців , з'являлися звичайні ремісники, селяни, раби, лихварі, слуги та представники інших верств населення. Хор у новій комедії зберігався, але мінімально, у самій дії він участі не брав і з'являвся лише між актами комедії, відіграючи таким чином роль дивертисменту для розваги глядачів у час перерви.

Менандр — давньогрецькийкомедіограф, афінський поет-драматург, найвидатніший представник нової аттичної комедії. Народився в заможній родині Діопіфа, дістав добру освіту. Писати почав рано. Перша комедія «Герой». Понад усе Меандр цінував особисту незалежність, тому декілька разів відхиляв пропозиції переїхати до Александрії. Загинув випадково, під час купання у Пірейській бухті. Менандр написав понад 100 комедій. Серед афінян особливої популярності не мав.

Від комедії «Третейський суд» збереглось всього понад 670 рядків. Під час дівочого свята юна Памфіла була збезчещена юнаком Харісієм. Вона приховала це, а через декілька місяців її батько, Смікрін, віддав заміж за Харісія. Молоді люди тоді не впізнали один одного. Коли Харіній від’їхав по справах, то Памфіла народила дитину і наказала її віднести у корзині в ліс, залишивши там коштовності та перстень Харісія. Раб Онисим усе розповів Харісію, і той покинув дружину. Харісій знайомиться з арфісткою Габронотон. Раби Дав та Сіріск просять Смікріна стати третейський суддею у суперечці щодо дитини, знайденої Давом.  Раб віддав її Сіріску, а коштовності лишив собі. Смікрін присуджує речі Сіріску.  Раб Онисим забирає у Сіріска перстень Харісія. Появляється Габронотон, яка видає себе за жертву насилля. Таємниця розкривається і все закінчується щасливо.

Комедія має гуманістичне спрямування. Усі діючі персонажі намагаються допомогти один одному, відкривається їхня людяність. Ще однією новою ознакою комедії являється те, що є монолог головного героя, у якому він картає себе за те, що натворив, що не зрозумів Памфіли і того, що вона у цій ситуації безневинна, а також не хотів пробачити ї вчинок.

Бурхливе відродження багатьох грецьких поетичних жанрів припадає на ІІІ ст.. до н. е. і відбувається воно в Александрії.  Елліністичні поети істотно трансформували «стару» лірику. Змінюється тематика. Зникають соціально-політичні теми. Поети концентрують свою увагу на зображенні сімейних і  побутових відносин людини. Вивчають окрему особистість з її тривогами й надіями, намагаються розкрити її почуття. Більшість поетів відстоювали малі форми поезії (оповідальна елегія та епіграма). Переосмислювали міфологічні легенди.

Каллімах був одним із найбільших поетів та вчених доби еллінізму. Життя його було важким. Працював учителем у школах. Керував бібліотекою.  Він очолив один з літературних напрямів, став відомим ученим. Творча спадщина Каллімаха налічувала понад 800 наукових і поетичних книг. Створив «Таблиці» - бібліографія авторів, які уславились своєю творчістю в різних галузях науки. «Записки» містять розповіді про різноманітні визначні події, географічні описи, літературні спостереження, критичні виступи. Найвідомішу частину спадщини Каллімаха становлять численні епіграми, елегії, гімни, невеличкі епоси, ямби та інші малі ліричні форми. Великий успіх мали чотири книги його «Етна» - збірки елегійних оповідань про міфологічні причини появи культів і свят. У них автор виявив себе досконалим поетом. Каллімах обережно ставився до класиків та засуджував сліпе наслідування їх. Ненавидів авторів, які намагались копіювати епос.

Грецький роман виник у І- ІІІ ст.. до н. е. Античні вчені не дали цьому новому жанрові певного найменування, називаючи його «оповіддю», «повістю», «оповіданням» та ін. назва роман з’явилась у часи Середньовіччя.

Про Лонга нічого конкретного сказати не можна. Лише те, що він був високоосвіченою людиною. Роман «Дафніс і Хлоя» складається з 4-х книг і посідає особливе місце серед інших романів. Написаний ритмічною прозою, він примикає до буколічної поезії.  Головні герої роману – юні пастух і пастушка, а сама дія твору розгортається на лоні прекрасної природи острова Лесбос, якою захоплені як персонажі, так і автор.

Сюжет: Дія роману відбувається на острові Лесбосі (у Греції). Роман починається з того, що козопас Ламон випадково знайшов немовля, якого годувала його коза, а разом із ним - дрібні речі, "примітні знаки". Він усиновив хлопчика, назвавши його Дафнісом. Через два роки сусідній пастух Дріас, зайшовши в печеру Німф у пошуках своєї вівці. побачив, як вона годує маленьку дівчинку. Він також узяв її до себе з вишиваними золотом пелюшками, вдочерив із дружиною і назвав Хлоєю. Діти повиростали і стали разом пасти кіз і овечкою В їхню долю втрутився пустотливий Ерот і запалив їхні серця коханням. Але юні пастушки ще нічого не знала про це почуття, і кожен з них вважав, що захворів на якусь тяжку невиліковну хворобу.

Одного осіннього дня припливли на кораблі розбійники, пограбували узбережжя і забрали Дафніса. Почула Хлоя крики коханого, схопила сопілку і голосно заграла на ній. Бики почули знайомі звуки й усі разом кинулися в море, від чого корабель перекинувся і розбійники загинули, а Дафніс урятувався. Любовні муки тривали. Старий пастух Філет розповів закоханим про Ерота і його забави, додавши, що від кохання ліків немає... Незабаром сталося ще одне лихо. До їхнього берега припливли багаті юнаки з одного міста. Хтось украв у них канат, і вони прив'язали корабель виноградною лозою, яку кози погризли, а вітер і хвилі віднесли його в море. Юнаки звинуватили у всьому Дафніса, але сільський суд його виправдав.

Після ряду нападів і образ селяни, і городяни замирилися. Але перед цим метімнійці пограбували узбережжя і забрали з собою Хлою. З благанням допомогти звернувся Дафніс до Німф, і тоді в справу втрутився сам бог Пан. Налякані ознаками втручання божества, моряки відпустили Хлою. Тим часом кохання юнака та дівчини посилювалося, завдаючи їм нових страждань. На допомогу Дафнісу прийшла легковажна жінка Лікеніон, давно закохана в нього, і навчила його, як потрібно діяти. Проте Дафніс не наважився спокусити Хлою. А до неї почали свататись численні женихи, та Дріас усім відмовляв.

Дафніс лише плакав і благав німф допомогти. Вони виконали прохання: він підібрав у водоростях на березі моря гаманець із 3000 драхм, якого і віддав відразу Дріасові за Хлою. Трапилося так, що до Ламона мав приїхати з перевіркою його господар Діонісофан. Усе було підготовлено до прийому гостя. Але суперник Дафніса, пастух Лампіс уночі витоптав усі квіти на грядках, аби того за це покарали. Та завдяки заступництву Астіла, сина господаря, все обійшлося. Проте над хлопцем нависла нова загроза у вигляжі Астілового парасита, розбещеного Гнатона, який закохався в Дафніса й випросив його для себе. Захищаючи юнака, Ламон розповів його історію, а збережені пізнавальні знаки довели Діонісофану, що це його син. Скориставшишь цією обставиною, Лампіс захопив Хлою і повів її до свого дому. Про це дізнався Гнатон і, спокутуючи свою провину перед Дафнісом, урятував дівчину. А Дріас розповідає Діонісофанові про її минуле, показує дитячі речі й просить знайти батьків. Під час бенкету їх пізнає мітеленський багач Мегакл, який виявляється батьком Хлої. Роман закінчується весіллям Дафніса і Хлої, які так і залишються жити в селі, серед чудової природи.

У романі фігурують німфиероти тощо. Увага автора зосереджена не на зовнішніх подіях, а на зображенні почуття. З епізодів цікаве в 2-ій книзі оповідання про сільські розваги, що дає нам уяву про античну народну пантоміму і про її виконання. Від пізніших європейських «пасторалей» XVIIXVIII ст. грецька повість відрізняється гострим відчуттям природи і низкою деталей, підказаних спостереженням живої дійсності.

Стиль роману породжений психологією деяких вищих прошарків рабовласницького класу, які у своїй пересиченості міською цивілізацією мріяли про ідилічну любов і життя на лоні природи; остання усвідомлювалася лише як красива декорація, позбавлена брутальності і вульгарності. У романі Лонга буколічний жанр майже зовсім витісняє звичайний авантюрний елемент грецького роману.

З самого початку впадає у вічі, що крім двох головних героїв-пастушків у романі присутній і третій, не менш важливий, який визначає все подальше їхнє життя. Цим героєм стає природа, не схожа в різні пори року, але завжди прекрасна й щедра. Щоправда, її описи несуть на собі ознаки певної манірності, властивої художній прозі тієї доби, а деякі епізоди сприймаються як малоймовірні.

Роман Лонга розвивається у двох планах. Перший присвячений життю селян, другий - сільським божествам, які від народження Дафніса і Хлої піклуються про них, оберігаючи від життєвих неприємностей і в разі потреби їм допомагають. Автор не показує життя, "побуту" богів, їхніх розмов. Божества Лонга відповідають сюжету. Це покровителі села й сільської природи Німфи і бог Пан, зображення яких стояли на околицях селищ, біля печер і джерел.

Якщо місце дії визначено досить точно - це острів Лесбос (мабуть, данина Лонга його захопленню Сапфо), то саму дію можна віднести до будь-якого періоду розвинутого рабовланицького суспільства. Пастуша ідилія Лонга порушується лише тоді, коли у свої права вступає реальність. Дія роману розгортається у двох паралельних напрямках: життя й переживання Дафніса - Хлої.

Уже античні дослідники відзначили надзвичайну чистоту, ясність і прозорість мови Лонга, що цілком відповідала нехитрому життю пастухів серед незайманої природи. Речення в нього короткі, чіткі, але побудовані, відповідно до правил ритмічної прози риторів. Часто його речення членуються на три короткі фрази, співзвучні ліричному складові.

Плутарх народився у вельможній родині М. Херонея, вчився в Афінах та Александрії, добре знався на філософії, природничих науках, філології. Багато подорожував, певний час жив у Римі, приятелював з багатьма впливовими людьми.

Із 200 написаних Плутархом творів до нас дійшла більшість. Їх можна поділити на 2 частини: 1. історичні «Паралельні життєписи», тобто біографії видатних греків і римлян. Вони являють собою історію Греції та Риму, що починається з міфологічного минулого. «Життєписи» розповідали про схожих за своїми характерами, біографіями та політичними вчинками історичних діячів двох держав.  Після кожної пари біографій автор робив висновки. Всього збереглося 46 біографій. Н-д, засновники Афін і Риму Тесей та Ромул. Автор іноді випускає окремі біографічні факти, важливі з історичного погляду, а замість них уміщує якісь дрібні епізоди, що характеризують дану особу як людину. 2.«Моральні твори» на різну тематику. Питанням політики, філософії, етики, педагогіки та інших присвячено багато праць вченого.

Твори Плутарха вплинули на творчість багатьох письменників нових часів.

 


17.06.2015; 15:17
хиты: 153
рейтинг:0
Гуманитарные науки
литература
мировая литература
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь