Давня комедія остаточно сформувалась як жанр в Афінах у 480-х роках до н. е. дані про її походження відсутні, тому ця проблема є складною. Появі комедії можливо сприяли народні свята на честь бога Діоніса. Аристотель у свої «Поетиці» стверджує, що комедія появилась від «заспівувача фалічних пісень». Фалічні пісні – це пісні, що їх заспівували під час сільських свят землероби на честь улюбленого бога Діоніса, коли вже починалась весела карнавальна частина урочистостей. А також пов’язують появу комедії з Діонісовими святами й піснями, у яких висміювались вади та якісь прикрі вчинки чи дії конкретних громадян. А також ще одним джерелом могли стати народні жартівливі сценки фарсового характеру.
Найчастіше у комедії порушувались політичні теми й проблеми, які виникали у Афінському суспільстві. Комедія була сатирично загостреною і критикувала усіх без розбору. Персонажами комедії були представники усіх соц. верств афінського суспільства. Поряд з вигаданими дійовими особами з’являлись істор. діячі, філософи, письменники. Паралельно з земними персонажами в комедії діяли і боги та легендарні герої. Серйозні думки у комедії мали жартівливу форму.
Трагедія вплинула на композицію комедії. Комедія також почин. з прологу, у якому окреслювалась тема майбутнього дійства. Парод - хорова пісня у давньогрецькому театрі, яка виконувалась хором під час виходу на сцену. Епісодій – мовна сцена між піснями хору. Агон – змагання під час релігійних свят у Давній Греції. Парабаса - частина давньогрецької комедії, коли актори полишали сцену, а хор прямо звертався до глядачів, і говорив з ним на теми, які не стосувались сюжету. Ексод – урочистий відхід акторів зі сцени.
Хор був активним. Виконував свої пісні стоячи на місці або із супроводженям певних рухів і танців. Гра комедійних акторів була жвавою. Вдягались вони одноманітно. Обличчя закривали широкими масками, яка збільшувала голову. Під різні частини тіла підкладались подушки. Актор був смішним.
І хор, і актори давньої комедії нерозривно пов’язані з обрядовими дійствами та піснями, що в давні часи виконувались у свята плодючості.
Арістофа́н -великий старогрецький поет, «батько комедії», найбільш уславлений представник старогрецької комедії, для якої характерна гостра політична сатира. Єдиний комедіограф, чиї твори дійшли до нас не тільки у фрагментах.
Обставини життя майже невідомі. Дати його народження і смерті встановлюються за вказівками, що містяться в його творах, а також за іншими джерелами. Арістофан народився, ймовірно, в Афінах, в епоху розквіту афінської демократії і був сучасником тривалої Пелопоннеської війни зі спартанцями (431 до н. е. — 404 до н. е.), коли в Афінах відбувалася запекла політична боротьба.
За античними відомостями, Арістофан написав сорок чотири комедії, авторство чотирьох з них спірне. З них збереглося 11 (крім того, майже тисяча фрагментів.): «Ахарняни» (425 до н. е.), «Вершники» (424), «Хмари» (423), «Оси» (422), «Мир» (421), «Птахи» (414), «Лісістрата» (412), «Жінки на святі Фесмофорій» (411), «Жаби» (405), «Жінки в народних зборах» (392), «Плутос» (338). Сюжети А. брав не з міфології, а створював сам, широко використовуючи казки, пісні, народні жарти, пародії. Його твори — це гротескне відтворення дійсності.
Комічними ситуаціями й прямими висловлюваннями хору Арістофан критикував афінських державних діячів, агітував за мир, зображував розклад суспільної моралі, глузував зі своїх літературних ворогів. Хор у комедіях Арістофана виступає у вигляді ос, жаб, птахів, навіть хмар. Грубий натуралізм Арістофана поєднується з патетичною лірикою, а комедійність доведена подекуди до буфонади. Проте твори Арістофана в основі своїй реалістичні і за змістом глибоко народні.
«Вершники» — п'єса Арістофана, 424 до н. е. Політична сатира Арістофана досягає в цій п'єсі найвищої напруги. Міішенью нападок стає впливовий політик Клеон, який відстоював продовження війни. Ніхто з акторів не хотів грати його роль, тому за цю справу взявся сам Аристофан. Після закінчення вистави розлючений Клеон наказав своїм слугам відлупцювати кийками актора на сцені. Це була додаткова розвага для здивованих глядачів.
Дія комедії відбувається на сцені перед будинком, де живе Демос, який має багатьох рабів івсі вони потерпають від влади Шкіряника. Відбувається діалог двох рабів: Демосфена і Нікія, які викрадають талісман у Шкіряника. Потім вони хочуть позбавитись Шкіряника і йдуть на ринок до ковбасника. Відбувається агон між Шкіряником і Ковбасником на очах у Демоса, який обирає собі у фаворити ковбасника. Він стає героєм - спасителем і окунає Демоса у гарячу воду, у якій він омолоджується (міф про чаклунку Медею, яка кидала старого у кипячий котел із зіллям, і той вилазив звідти молодим хлопцем). Повертаються старі добрі часи, коли всі жили мирно.
«Хмари» (дав.-гр. Νεφέλαι) — п'єса Арістофана. Поставлена на Великих Діонісіях 423 до н. е., комедія здобула друге місце.
Об’єктом своєї сатири поет робить нову систему виховання та освіти юнацтва, втіленням якої стає видатний афінський мислитель – мораліст Сократ. Аристофан звинувачує його й софістів у тому, що вони заперечують традиційних богів і вигадують «нових» богів. Висміює він і спосіб, за допомогою якого Сократ напучує своїх учнів. У комедії Стрепсіад просить свого сина Фідіппіда піти на науку до Сократа. Той спочатку відмовляється, але потім погоджується. Стрепсіад просить Сократа навчити його сина правдивої і брехливої мови. Агон між старовиною (Правий) і модним вченням (Неправий). Правий перемагає. Фідіппіду вдається прогнати кредиторів. Потім син використовує свої знання проти батька, а той у розпачі підпалює школу Сократа.
«Жаби» (грец. Βάτραχοι) — п'єса Арістофана, 405 до н. е. Вона являє собою літературний памфлет у драматургічній формі, в якому Арістофан піддав оцінці творчість Есхіла й Евріпіда і висловився про роль мистецтва в суспільстві. Свою назву комедія дістала за хором жаб, які під час переправи Діоніса в пекло на човні Харона співають свої пісні з рефреном «брекекекекс, коакс, коакс». Цей твір можна розглядати як перший літературно-критичний твір античної літератури, в якому порушувались важливі проблеми театрально-драматичної критики.
У першій частині розглядається основне питання про завдання поетичного мистецтва, про завдання трагедії. Діоніс, засмучений майже одночасною смертю Софокла й Евріпіда і страшачись за майбутнє театру, відправляється в підземний світ, щоб повернути звідти Евріпіда. Переодягшись Гераклом, він спускається в Аїд і під спів жаб перепливає ріку Стікс. Тут з'являється хор посвячених у елевсинські містерії, що співає гімни на честь богів. У ряді коротких сцен самозваний Геракл зустрічає то привітний прийом, то відсіч з боку тих, хто пам'ятає попереднє зішесття Геракла в Аїд. Зрештою Діонісу доводиться розкрити, хто він такий, після чого він стає суддею у вже готовому початися спорі між Есхілом і Евріпідом за першість серед трагіків у підземному світі (Софокл зі скромності відмовляється від участі в змаганні). Суперники починають довгий агон (сцена суперечки), обговорюючи власні твори, критикуючи і пародіюючи один одного. Діоніс вирішує повернути до життя Есхіла, сподіваючись, що той врятуєАфіни своїм мистецтвом і мудрими наставляннями.
Тональність комедії, незважаючи на властивий їй гумор і невтримні веселощі, що прориваються часом, скоріше сумна, і сум цей — не тільки про померлих трагіків, а й про театр, що прийшов у занепад, і про самі Афіни, що були вже близькі до занепаду. Сцена змагання між поетами вибудована з відмінною майстерністю, а пісні присвячених глибоко торкають задушевністю і красою.
В комедіях Арістофана ми знаходимо певні пережитки родового життя, коли поліс сприймався як один рід (сім'я). Арістофанівський комізм спирається на протиріччя між новою, антропологічною, плюралістичною мораллю, яку він не терпить, відкидає, і мораллю патріархально-полісною. Носієм такої моралі є, на його думку, сільське населення, далеке від крайніх новацій міського життя, і прості городяни, що керуються «здоровим глуздом». Незважаючи на всю кумедність, їм у нього найбільше таланить і саме за ними залишається останнє слово. До цього населення і звертався Арістофан у своїх комедіях. Сам комізм ставав можливим в умовах загострення боротьби двох протилежних світоглядних позицій. Автор показує, якою малою і жалюгідною часом буває людина, порівнюючи з еталонною точкою зору. Моральний еталон (ідеал) підноситься над людиною, а людина проти нього зменшується і через це стає комічною. Зниження всього серйозного до несерйозного, високого до побутового, шанобливого до глузливого називається травестія, або бурлеск. З цим прийомом пов'язаний фарс — обігрування в словах, рухах, діях людського тіла. Патріархальна свідомість сприймала весь світ як ерос, тобто коли все у світі вступає у статеві зносини одне з одним, все породжує одне одного. Весь світ — одна сім'я. Тому гумор Арістофана ґрунтується на «низових» образах і називається фалічним гумором. «Героєм» його гумору стає людське тіло. Але це зовсім не емансиповане чуттєве тіло доби Відродження, а тіло як частина Всесвіту, яке в умовах земного дріб'язку і метушливої буденності набуває комічного значення.
10. Розвиток давньогрецької прози. Історіографія. Ораторська проза. Філософська проза
Історіографія з’явилась в період завершення формування рабовласницького суспільства, коли громадянська свідомість стала вже досить високою, тобто у VI ст.. до н. е. постала потреба у творах, які б донесли свідчення про події, що відбувалися, до прийдешніх поколінь. Елліни вважали історичним усі міфологічні події. Тому міфи вплинули й на перших історіографів, які ще не вміли розрізнити реальність і легенду, правду і вигадку.
Геродот, Фукідід і Ксенофонт стали класиками і найвидатнішими істориками Еллади. Геродо́т Галікарна́ський — давньогрецький історик, названий Цицероном «батьком історії». Один з перших географів і вчених-мандрівників. На підставі побаченого на власні очі і почутих розповідей створив перший загальний опис відомого тоді світу. Автор «Історії» в дев'яти книгах, присвячених опису греко-перських воєн з викладом історії держави Ахеменідів, Єгипту та ін., Містить перший систематичний опис життя і побуту скіфів. У своїх описах Геродот переказує багато міфів про походження скіфського народу; у яких значна роль відводитьсяГераклові. Твір Геродота пронизує тема мінливості долі і заздрості божества на щастя людей. Подібно Есхілу в трагедії «Перси», Геродот засуджував перських царів за надмірну зухвалість і прагнення порушити світовий порядок, що звелів персам жити в Азії, а еллінам у Європі. При описі війн Геродот використовував спогади очевидців, матеріали написів, записи оракулів; він відвідував місця боїв, щоб точніше реконструювати хід битв. Неодноразово він відзначав заслуги роду Алкмеонідів, до якого належавПерікл.
Фукіді́д— давньогрецький історик, автор основ історичної критики. Його авторству належить незавершена Історія Пелопоннеської війни, перший історичний твір, в якому вивчаються раціональні причини і наслідки подій. Історія Фукідіда складається з 8 книг, у них викладено події Пелопоннеської війни з 431 до н. е. по 411 до н. е.. Протягом двадцяти років він займався збиранням матеріалу для своєї історичної праці. Фукідід не обмежився ретельною і докладною характеристикою воєнних дій. Він дав також опис внутрішнього життя воюючих сторін, у тому числі взаємин демократичних і олігархічних угруповань і їхніх сутичок, змін у політичному ладі у ході війни як в Афінах, так і в Спарті. Надавав першорядного значення об'єктивним історичним факторам, не тільки політичним, а й економічним. Значна частина Історії була написана за гарячими слідами. Однак праця складалася повільно і з великими зусиллями, Фукідід правив і робив вставки, з урахуванням отриманих додатково відомостей або наступних подій. Фукідід став одним з перших грецьких істориків, який побачив у соціальній боротьбі важливий фактор розвитку грецьких полісів. Він також з надзвичайною виразністю показав, які численні нещастя несе із собою війна. СвоєюІсторією він немов закликав греків до мирного об'єднання. Фукідід вважається найбільшим істориком стародавності, що залишив яскравий і достовірний опис однієї з найбільших подій в історії Стародавньої Греції. Його твір вважається вершиною античної історіографії
Ксенофонт - давньогрецький історик, письменник, політичний та військовий діяч; ученьСократа. Твори Ксенофонта відрізняються простотою мови і ясністю викладу. Цикл сократичних творів був написаний Ксенофонтом з метою реабілітувати Сократа в суспільній думці і довести, що він був страчений несправедливо. Твори Ксенофонта є такими ж літературними творами, а не історичними описами, як і діалоги Платона. Ксенофонт багато в чому спирався на літературну традицію «сократичних діалогів», найбільше значення для нього мали діалоги Есхіла, Платона й особливо Антісфена.
Плато́н — давньогрецький мислитель, основоположник європейської філософії. Основна мета діяльності Платона - допомогти людям розумно влаштувати їх життя, дати їм такі закони, впровадити в їх свідомість таку ідеологію, які стали б основою гармонійно розвиненого справедливого суспільства. Він одним з перших побачив у мистецтві засіб виховання певного типу людини. Для Платона мистецтво стає вже критерієм моральності, соціального устрою, політичного благополуччя в державі і, одночасно, знаряддям справедливості, тому що їй повинно підкорятися все. Естетичне вчення Платона - мистецтво як засіб виховання і впливу на суспільно-політичне життя.
«Поетика» Арістотеля є першим в історії твором, що узагальнив естетичні знання античного світу, обґрунтував цілий ряд теоретико-літературних категорій, звівши їх у певну завершену й цілісну систему. Він обґрунтував поділ поезії на три роди — епос, лірику і драму. Аристотель у своєму трактаті «Поетика» приділив значну увагу розробці теорії трагедії. Він назвав формальні ознаки трагедії, виділивши шість головних частин: фабула, характер, думки, сценічна обстановка, текст та музична композиція. Він також класифікував трагедії за змістом: заплутана, фантастична, патетична, трагедія характерів; виділив головні елементи кульмінації: перипетія, пізнавання, страждання. Крім того, Аристотель визначив головну мету трагедії. Мета трагедії полягає у створенні у глядачів особливого виду задоволення, яке виникає, коли глядачі відчувають страх чи співчуття, а також пояснив, що необхідно для того, щоб викликати у глядачів ці відчуття. Мімезис – імітація тієї чи іншої особи фізичними або мовленнєвими засобами. «Особа» могла бути предметом, ідеєю, героєм чи богом. Аристотель пов’язував катарсис з трагедією, яка викликає гнів, страх, співчуття, і цим змушує глядача відчути духовне переживання, що очищує душу людини та виховує її. Аристотель визначав перипетію, як перетворення дії в її протилежність.
Ораторське мистецтво високо цінувалось ще за часів Гомера. Ним захоплювались в усіх грецьких державах. Популярними були політичні, судові, урочисті та надгробні промови.
Демосфе́н —давньогрецький оратор, логограф, політичний діяч. Демосфен усе життя був пристрасним прихильником демократії і патріотом Афін. Політичний пафос Демосфена спрямований на боротьбу з тиранією і захист демократії. Намагаючись об'єднати еллінський світ, Демосфен виступив проти македонського царя Філіппа, що хотів прихопити собі частину демократичної Греції, а, як удасться, то й більше. Демосфен гнівними посланнями проти царя Філіппа започаткував у риториці окремий жанр — філіппіки. У його філіппіках є такі думки: "Будь-який цар або тиран є ворогом свободи і противником законів" . Демосфен вступає в багаторічну боротьбу з оратором Есхіном, прихильником царя Філіппа. Демосфен у своїх промовах закликав афінян до енергійної політики, викриваючи бездіяльність і продажність афінських правителів, і намагався згуртувати грецькі поліси для спільної боротьби з ворогом. Його полум'яні промови були результатом великої праці, а ораторські прийоми будувалися на глибокому знанні психології слухачів. Демосфен гармонійно поєднав ораторську майстерність із пристрастю борця, переконаного в правоті своєї справи.
Ісократ належав до верхівки аристократичного суспільства та за своїми політичними переконаннями наближався до прихильників монархіїї, відстоював ідеал панеллінізму, об'єднання великих держав у єдине ціле. Ісократа можна розглядати як ідеолога монархічного напряму в Афінах.
Політичне красномовство (Демосфен), судове (Лісій), епідектичне (Ісократ).
