Період становлення імперії (43-19 рр. до н. е.) прийнято називати "золотим століттям" римської літератури: то був час творчості найбільших поетів-класиків Вергілія, Горація і Овідія.Громадянські війни завершилися в 31 р. до н. е. перемогою прийомного сина Юлія Цезаря Октавіана. Спираючись на армію і заможне селянство, широко підтримуючи ремесло і торгівлю, Октавіан домігся відносної стабілізації економіки і провів ряд реформ, сприяючи піднесенню продуктивних сил і створення сприятливих умов для розвитку мистецтв. При дворі Октавіана був створений гурток поетів і художників, очолюваний царедворцем Меценатом. Ведучий поет гуртка - Публій Вергілій Марон (70-19 рр. до н. е.), що зробив величезний вплив на європейську літературу. В історії багатьох національних літератур зустрічаються митці слова, що займають незаперечно чільне місце за масштабом таланту, майстерності і значенням. Але головне ще в тому, що вони - щасливі виразники духу свого народу, його особливостей його художньої культури.Поетичний доробок Вергілія чималий, але найвидатнішими його творами є три великі поеми: «Буколіки», «Георгіки» та «Енеїда».«Енеїда» — мета життя поета. Під час написання поеми Вергілій так прагнув поєднати поетичне натхнення з філософським роздумом, що спочатку написав зміст поеми прозою, і лише потім почав заповнювати прозаїчну канву віршованим словом. На створення «Енеїди» поет витратив одинадцять років.Прагнучи надати поемі правдивості, переконливості, поет вирішує здійснити мандрівку маршрутом, яким колись проплив його герой — Еней. Він вирушає до місць легендарної Трої, але вже в Греції відчуває слабкість і поспішає повернутись до Італії, сподіваючись, що клімат вітчизни зцілить його. Він встигає ступити на рідну землю і через кілька днів — 21 вересня 19 року до н. д.— помирає в місті Брундізій. Перед самою смертю, не бажаючи лишити після себе незавершену працю, Вергілій наказує друзям спалити поему. Його хвилює не власна репутація, а те, що в світі може з’явитися ще один недосконалий твір.Але за наказом самого Октавіана Августа, якому Вергілій неодноразово декламував уривки з поеми, «Енеїду» було збережено близькими друзями поета, і скарбниця людського духу поповнилася ще одним шедевром.Поема складається з 12 книг, які налічують 9996 віршів. Вона чітко поділяється на 2 частини, кожна з яких уміщує по 6 книг: 1-2 книги - це розповідь про мандри Енея( схожі на мандри Одіссея); 7-12 книги - опис битв у Італії ( це наче римська Іліада).Розповідь починається з того, що Енеєві у мандрах заважала Юнона( як Одісееві Посейдон), яка дуже не любила троянців, бо, по-перше, пам'ятала принизливий для неї присуд троянця Паріса( яблуко розбрату), по-друге дуже любила Карфаген і знала , що його зруйнують нащадки троянців (римляни).Буря прибила троянські кораблі до берегів Карфагена, де правила вдовиця Дідона, якій Еней розповів про загибель Трої, та свої мандри. Вона палко закохалася в Енея, а любов у її серці запалив Енеїв брат, бог кохання Амур ( вони були синами Венери, хоч, від різних батьків). На прохання матері Амур перевтілився в Енеєвого сина Юла ( Асканія). І коли розчулена Дідона пригорнула його до своїх грудей, Амур улив до її серця вогонь кохання. І хоча Еней теж покохав Дідону, доля веліла йому покинути нещасну, щоб виконати свою історичну місію - досягти берегів Італії, заснувати Римську державу, яка колись "віддячить" карфагенянам за гостинність, зробивши з Карфагеном те саме, що греки зробили з Троєю. Невтішна, покинута коханим Дідона кинулася в полум'я.На Сицилії Еней вшанував пам'ять свого батька Анхіза поминальними іграми. Потрапивши нарешті до Італії, він за допомогою Сивілли спустився до Аїду, зустрівся з тінню свого батька Анхіза. Тінь Анхіза віщує Енеєві славну долю його нащадків.У Лації цар Латин гостинно зустрів Енея й пообіцяв віддати за нього свою доньку Лавінію. Проте в неї вже був жених - Турн, головний герой рутулів, який пішов на Енея війною. По допомогу Еней поїхав до сусіднього володаря Евандра ( туди де згодом постав Рим). Там він отримав дарунок Венери й Вулкана- бойовий обладунок, зокрема знаменитий щит, на якому було зображено майбутню історію Риму. Якщо на щиті Ахілла зображено Всесвіт, то на щиті Енея - Рим як центр світу.У відсутність ватажка Турн почав перемагати троянців, і хоча Еней, повернувшись, відбив рутулів, Турн убив його друга Палланта, сина того самого Евандра, до якого герой звертався по допомогу Наступило перемир'я, описані подвиги амазонки Камілли. І, нарешті, в кінці поеми відбувся двобій ватажків, де Еней помстився за Палланта і вбив Турна."Енеї́да" дозволили Вергілію дорівнятися до Гомера, і самому стати Гомером Риму. Хоча були і ті, що звинувачували його у запозичені в Гомера не лише задуму і форми, а й цілих рядків "Іліади" й "Одіссеї"(і ці рядки називалися). На такі звинувачення Вергілій відповів мудро, запропонувавши критикам самим що-небудь запозичити у Гомера: мовляв, це не легше, ніж підняти палицю Геркулеса або відібрати блискавку у Юпітера.Ця легенда не була плодом римської народної творчості, а являла собою книжний витвір, до того ж іноземного походження. Грецькі письменники — поет Стесіхор та історики Гелланік, Тімей і Діонісій Галікарнаський — пов'язали особу Енея з Італією і зробили його засновником Рима. Цей переказ ще до Вергілія знайшов у Римі визнання. Про втечу Енея з Трої, його мандри і прибуття в Італію згадували стародавні римські епіки Гней Невій і Квінт Енній.Вергілій продовжує традицію Гомера, оскільки "Енеїда" підкреслено зорієнтована на "Одіссею" й "Іліаду". Відповідності між цими трьома поемами пронизують усі рівні тексту. Як Гомер докладно описує мандри Одіссея від Трої до Ітаки, так і Вергілій дає опис шляху Енея від того ж Іліону (Трої) до Італії. Як Одіссей на бенкеті у базилевса феаків Алкіноя докладно розповідає про свої пригоди, так само Еней на бенкеті у Дідони описує загибель Трої й тривалі мандри. Як Одіссея не хоче відпускати закохана в нього німфа Каліпсо, так і Енея затримує закохана в нього Дідона. І Одіссей, і Еней відвідують царство мертвих і повертаються звідти живими. Навіть бурі й шквали на морі під час їхнього плавання - схожі. Чимало відповідностей можна також знайти, зіставляючи "Енеїду" з "Іліадою". І там, і там війна починається через жінок - відповідно Єлену й Лавінію. Еней у поемі Вергілія виконує ту ж функцію, що Ахілл в "Іліаді": вони найсильніші й найхоробріші з-поміж героїв, і навіть залишення ними поля бою (хоч і з різних причин) викликають схожу наслідки: війська ахейців і троянців опиняються в критичному стані. Знаменитий "каталог кораблів" у "Іліаді" перегукується з переліком племен, які виступили проти Енея. Як нічну вилазку робили хоробрі Одіссей і Діомед, так саме вночі прокралися до табору ворогів друзі-троянці Нис і Евріал. Як Гефест, на прохання Фетіди, зробив Ахіллові щита, так щита Енеєві зробив Вулкан на прохання Венери. В обох поемах війни, сутички призводять до двобоїв ватажків, і в обох випадках перемагають головні герої поеми, спочатку вагаючись: вбивати чи помилувати ворога (Гектора й Турна), але в обох поемах головні герої пригадують, що їхні супротивники вбили їхніх найкращих друзів ( Патрокла й Палланта) і помстилися за загиблих, таки вбиваючи того ж Гектора та Турна. У творах Гомера й Вергілія великою є роль "божественної волі", втручання небожителів у справи смертних. Як в "Одіссеї" Посейдон, так в "Енеїді" Юнона є запеклими ворогами відповідно Одіссея та Енея, а їхнє втручання в розвиток дії надає оповіді гостросюжетного забарвлення. Список відповідностей можна продовжити.У чому ж полягало новаторство Вергілія, оригінальність його поеми? Передовсім між "Іліадою" та "Енеїдою" існує суттєва різниця: друга явно політизована, в ній звеличується колишня римська доблесть, скромність, честь, давньоримський спосіб життя - основа могутності майбутньої світової держави. Те саме, що Октавіан здійснював політично, Вергілій робив за допомогою поезії, - обидва вони намагалися відродити старі, іноді забуті традиції, які свого часу допомогли Римській державі вивищитися.Стиль «Енеїди» відрізняється суто спрямованим характером, що помітний майже в кожному рядку поеми: то це сам художній образ, палкий і стриманий одночасно, то це яке-небудь коротке, але гострий і влучний словесний вислів. Подібного роду численні вислови стали приказками вже в перші сторіччя після появи поеми, ввійшли у світову літературу і залишаються такими в літературному побуті до наших днів. То цей міцний художньо виразний вірш поеми віртуозно використовує в значеннєвих цілях довготи там, де ми очікували б короткий склад, чи ставить наприкінці вірша односкладове слово і тим його різко підкреслює; зустрічаються численні алітерації і словесний звукопис, про який має представлення тільки той, хто читав «Енеїду» в оригіналі. Така напруженість і максимальна стислість, лапідарність стилістичних прийомів характерні для «Енеїди».Вся своєрідність художнього стилю Вергілія в тому, що в нього міфологізм неможливо відрізнити від історизму. Однак цей історизм не слід розуміти як тільки об'єктивну ідеологію чи як тільки об'єктивну картину історії Риму. Усі ці прийоми об'єктивного зображення глибоко і жагуче пережиті Вергілієм; його емоції часто досягають захопленого стану. Тому психологізм, і притому психологізм приголомшливого характеру є теж одним із самих істотних принципів художнього стилю поеми.Історією наповнене у Вергілія майже все. Походження Риму, його зростаюча міць і принципат, який виник в кінці кінців — це ті ідеї, яким підпорядковано майже всякий художній прийом у нього, навіть такий, наприклад, як опис чи мова. Що стосується прозаїчних джерел, то безсумнівним є в «Енеїді» вплив стоїцизму (стоїчна покора Енея долі). «Енеїда» далі переповнена риторикою (маса висловів, з яких багато які складені дуже по - мистецьки і вимагають спеціального аналізу). Не далекий Вергілій і від описів, які теж дуже далекі у нього від спокійного й врівноваженого епосу і пересипані драматичними і риторичними елементами. Описи ці відносяться і до природи, і до зовнішності людини, і до її поведінки, і до її зброї, і до численних боїв. Жанри в «Енеїді» дуже різноманітні, це і було нормою для еллінистично-римскої поезії. Насамперед це, звичайно, епос, тобто героїчна поема, джерелами для якої були Гомер, а також римські поети Невій і Енній разом з римськими анналістами. У Гомера Вергілій запозичає безліч окремих слів, висловів і цілих епізодів, відрізняючись від його простоти величезною психологічною складністю і нервозністю.
15.
