пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

9.Давньогрецька комедія. Творчість Аристофана

Давня комедія остаточно сформувалась як жанр в Афінах у 480-х роках до н. е. дані про її походження відсутні, тому ця проблема є складною. Появі комедії можливо сприяли народні свята на честь бога Діоніса. Аристотель у свої «Поетиці» стверджує, що комедія появилась від «заспівувача фалічних пісень». Фалічні пісні – це пісні, що їх заспівували під час сільських свят землероби на честь улюбленого бога Діоніса, коли вже починалась весела карнавальна частина урочистостей. А також пов’язують появу комедії з Діонісовими святами й піснями, у яких висміювались вади та якісь прикрі вчинки чи дії конкретних громадян. А також ще одним джерелом могли стати народні жартівливі сценки фарсового характеру.Найчастіше у комедії порушувались політичні теми й проблеми, які виникали у Афінському суспільстві. Комедія була сатирично загостреною і критикувала усіх без розбору. Персонажами комедії були представники усіх соц. верств афінського суспільства. Поряд з вигаданими дійовими особами з’являлись істор. діячі, філософи, письменники. Паралельно з земними персонажами в комедії діяли і боги та легендарні герої. Серйозні думки у комедії мали жартівливу форму. Трагедія вплинула на композицію комедії. Комедія також почин. з прологу, у якому окреслювалась тема майбутнього дійства.  Парод  - хорова пісня у давньогрецькому театрі, яка виконувалась хором під час виходу на сцену.  Епісодій – мовна сцена між піснями хору. Агон – змагання під час релігійних свят у Давній Греції. Парабаса -   частина давньогрецької комедії, коли актори полишали сцену, а хор прямо звертався до глядачів, і говорив з ним на теми, які не стосувались сюжету. Ексод – урочистий відхід акторів зі сцени.Хор був активним. Виконував свої пісні стоячи на місці або із супроводженям певних рухів і танців. Гра комедійних акторів була жвавою. Вдягались вони одноманітно. Обличчя закривали широкими масками, яка збільшувала голову. Під різні частини тіла підкладались подушки. Актор був смішним. І хор, і актори давньої комедії нерозривно пов’язані з обрядовими дійствами та піснями, що в давні часи виконувались у свята плодючості.Арістофа́н (грец. Ἀριστοφάνης; бл. 450 до н. е. — бл. 385 до н. е.) — великий старогрецький поет, «батько комедії», найбільш уславлений представник старогрецької комедії, для якої характерна гостра політична сатира. Єдиний комедіограф, чиї твори дійшли до нас не тільки у фрагментах.Обставини життя майже невідомі. Дати його народження і смерті встановлюються за вказівками, що містяться в його творах, а також за іншими джерелами. Арістофан народився, ймовірно, в Афінах, в епоху розквіту афінської демократії і був сучасником тривалої Пелопоннеської війни зі спартанцями (431 до н. е. — 404 до н. е.), коли в Афінах відбувалася запекла політична боротьба.За античними відомостями, Арістофан написав сорок чотири комедії, авторство чотирьох з них спірне. З них збереглося 11 (крім того, майже тисяча фрагментів.): «Ахарняни» (425 до н. е.), «Вершники» (424), «Хмари» (423), «Оси» (422), «Мир» (421), «Птахи» (414), «Лісістрата» (412), «Жінки на святі Фесмофорій» (411), «Жаби» (405), «Жінки в народних зборах» (392), «Плутос» (338). Сюжети А. брав не з міфології, а створював сам, широко використовуючи казки, пісні, народні жарти, пародії. Його твори — це гротескне відтворення дійсності.Комічними ситуаціями й прямими висловлюваннями хору Арістофан критикував афінських державних діячів, агітував за мир, зображував розклад суспільної моралі, глузував зі своїх літературних ворогів. Хор у комедіях Арістофана виступає у вигляді ос, жаб, птахів, навіть хмар. Грубий натуралізм Арістофана поєднується з патетичною лірикою, а комедійність доведена подекуди до буфонади. Проте твори Арістофана в основі своїй реалістичні і за змістом глибоко народні. «Вершники» — п'єса Арістофана424 до н. е. Політична сатира Арістофана досягає в цій п'єсі найвищої напруги. Міішенью нападок стає впливовий політик Клеон, який відстоював продовження війни. Ніхто з акторів не хотів грати його роль, тому за цю справу взявся сам Аристофан. Після закінчення вистави розлючений Клеон наказав своїм слугам відлупцювати кийками актора на сцені. Це була додаткова розвага для здивованих глядачів. Дія комедії відбувається на сцені перед будинком, де живе Демос, який має багатьох рабів івсі вони потерпають від влади Шкіряника. Відбувається діалог двох рабів: Демосфена і Нікія, які викрадають талісман у Шкіряника. Потім вони хочуть позбавитись Шкіряника і йдуть на ринок до ковбасника. Відбувається агон між Шкіряником і Ковбасником на очах у Демоса, який обирає собі у фаворити ковбасника. Він стає героєм - спасителем і окунає Демоса у гарячу воду, у якій він омолоджується (міф про чаклунку Медею, яка кидала старого у кипячий котел із зіллям, і той вилазив звідти молодим хлопцем).  Повертаються старі добрі часи, коли всі жили мирно. «Хмари» (дав.-гр. Νεφέλαι) — п'єса Арістофана. Поставлена на Великих Діонісіях 423 до н. е., комедія здобула друге місце.Об’єктом своєї сатири поет робить нову систему виховання та освіти юнацтва, втіленням якої стає видатний афінський мислитель – мораліст Сократ. Аристофан звинувачує його й софістів у тому, що вони заперечують традиційних богів і вигадують «нових» богів. Висміює він і спосіб, за допомогою якого Сократ напучує своїх учнів. У комедії Стрепсіад просить свого сина Фідіппіда піти на науку до Сократа. Той спочатку відмовляється, але потім погоджується.  Стрепсіад просить Сократа навчити його сина правдивої і брехливої мови. Агон між старовиною (Правий) і модним вченням (Неправий). Правий перемагає. Фідіппіду вдається прогнати кредиторів. Потім син використовує свої знання проти батька, а той у розпачі підпалює школу Сократа. «Жаби» (грец. Βάτραχοι) — п'єса Арістофана405 до н. е. Вона являє собою літературний памфлет у драматургічній формі, в якому Арістофан піддав оцінці творчість Есхіла й Евріпіда і висловився про роль мистецтва в суспільстві. Свою назву комедія дістала за хором жаб, які під час переправи Діоніса в пекло на човні Харона співають свої пісні з рефреном «брекекекекс, коакс, коакс». Цей твір можна розглядати як перший літературно-критичний твір античної літератури, в якому порушувались важливі проблеми театрально-драматичної критики. У першій частині розглядається основне питання про завдання поетичного мистецтва, про завдання трагедії. Діоніс, засмучений майже одночасною смертю Софокла й Евріпіда і страшачись за майбутнє театру, відправляється в підземний світ, щоб повернути звідти Евріпіда. Переодягшись Гераклом, він спускається в Аїд і під спів жаб перепливає ріку Стікс. Тут з'являється хор посвячених у елевсинські містерії, що співає гімни на честь богів. У ряді коротких сцен самозваний Геракл зустрічає то привітний прийом, то відсіч з боку тих, хто пам'ятає попереднє зішесття Геракла в Аїд. Зрештою Діонісу доводиться розкрити, хто він такий, після чого він стає суддею у вже готовому початися спорі між Есхілом і Евріпідом за першість серед трагіків у підземному світі (Софокл зі скромності відмовляється від участі в змаганні). Суперники починають довгий агон (сцена суперечки), обговорюючи власні твори, критикуючи і пародіюючи один одного. Діоніс вирішує повернути до життя Есхіла, сподіваючись, що той врятуєАфіни своїм мистецтвом і мудрими наставляннями.Тональність комедії, незважаючи на властивий їй гумор і невтримні веселощі, що прориваються часом, скоріше сумна, і сум цей — не тільки про померлих трагіків, а й про театр, що прийшов у занепад, і про самі Афіни, що були вже близькі до занепаду. Сцена змагання між поетами вибудована з відмінною майстерністю, а пісні присвячених глибоко торкають задушевністю і красою. В комедіях Арістофана ми знаходимо певні пережитки родового життя, коли поліс сприймався як один рід (сім'я). Арістофанівський комізм спирається на протиріччя між новою, антропологічною, плюралістичною мораллю, яку він не терпить, відкидає, і мораллю патріархально-полісною. Носієм такої моралі є, на його думку, сільське населення, далеке від крайніх новацій міського життя, і прості городяни, що керуються «здоровим глуздом». Незважаючи на всю кумедність, їм у нього найбільше таланить і саме за ними залишається останнє слово. До цього населення і звертався Арістофан у своїх комедіях. Сам комізм ставав можливим в умовах загострення боротьби двох протилежних світоглядних позицій. Автор показує, якою малою і жалюгідною часом буває людина, порівнюючи з еталонною точкою зору. Моральний еталон (ідеал) підноситься над людиною, а людина проти нього зменшується і через це стає комічною. Зниження всього серйозного до несерйозного, високого до побутового, шанобливого до глузливого називається травестія, або бурлеск. З цим прийомом пов'язаний фарс — обігрування в словах, рухах, діях людського тіла. Патріархальна свідомість сприймала весь світ як ерос, тобто коли все у світі вступає у статеві зносини одне з одним, все породжує одне одного. Весь світ — одна сім'я. Тому гумор Арістофана ґрунтується на «низових» образах і називається фалічним гумором. «Героєм» його гумору стає людське тіло. Але це зовсім не емансиповане чуттєве тіло доби Відродження, а тіло як частина Всесвіту, яке в умовах земного дріб'язку і метушливої буденності набуває комічного значення.

 


17.06.2015; 19:39
хиты: 127
рейтинг:0
Гуманитарные науки
литература
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь