Назва «трагедія» має грецьке походження і означає «пісня цапів» або ж «козлина пісня». Трагедія постійно зберігала органічний зв’язок з релігійним культом, від якого була породжена. Найголовнішими джерелами трагедії можна назвати чотири.
1. Народні свята на честь бога родючості й виноградарства Діоніса.
2. Народні свята на честь богині родючості й хліборобства Деметри, культ якої щорічно відзначався у місті Елевсін.
3. Надзвичайно поширений культ героїв, які глибоко шанувалися еллінами і вважалися засновниками різних міст.
4. Культ померлих, відправа якого супроводжувалася "заупокійними плачами" - тренами, що перейшли в трагедію.
Зовнішня структура трагедії:1) пролог – вступна частина трагедії; 2) парод - хорова пісня у давньогрецькому театрі (трагедії і комедії), що виконувалася хором під час виходу на сцену, при русі в орхестру; 3) епісодій - діалогічна пісня хору та актора; 4) стасим – пісня, яку виконував хор, залишаючись на оркестрі; 5) ексод - урочиста (часто похоронна) процесія хору, що покидав орхестру.Вистава нагадувала ритуальне дійство тому. У першій третині V ст.. до. н. е. трагедія досягла класичного вигляду. Класична трагедія остаточно сформувалась у творчості Софокла. Елементи культового свята постійно були присутні у трагедії (урочиста процесія, жертвоприношення, заплачки-ридання за загиблим божеством). Збільшилась кількість акторів від 1 до 3. Фабула була драматичною. Глядачі були свідками напружених переживань, гострих конфліктів. Закінчувалась переважно загибеллю героїв або тяжкими нещастями, які на них обрушувались. Основу трагедій становили міфи.Класичний театр складався з трьох частин, що вдосконалювався протягом V й особливо IV ст.. до . н. е. :1) театрон – місця для глядачів, розташовані на схилі пагорба; 2) орхестра – друга частина театру, круглий або підковоподібний майданчик для почесних глядачів; 3) скена – одна із трьох частин давньогрецького театру, де переодягались актори. Грецькі театри будувались просто неба. Використовувались періакти (трикутні призми, на яких був намальований певний краєвид), екіклеми (платформа на 4-х колесах, що викочувалась на сцену), еорема (підйомний кран, прикріплений до стелі), дістегія (піднімала актора до вікна чи балкона) а також бронтейон (спец. машина, яка імітувала гуркіт грому ). Театр мав ідейно-виховний вплив на афінян. Вистава могла тривати цілий день. Усі ролі виконували чоловіки та юнаки. До акторів були великі вимоги (гучний голос, бездоганна дикція, вміння співати, танцювати та ін.). хор супроводжувався танцями. Були актори, які спеціалізувались тільки на виконанні певних ролей. Пізніше професія актора почала занепадати, відбувалась її деградація.Великим внеском Софокла стало введення третього актора. Це дало можливість значно збільшити діалогічну частину трагедії і зменшити хорові партії. Відтепер діалог у трагедії виходить на перший план. З того часу хор майже втратив значення колективного актора, його пісні часто вже не пов’язані безпосередньо з розвитком сюжету. Трагедія Софокла стає більш наближеною до життя, вона втрачає той містично-релігійний характер, що його мала попередня трагедія. На зміну масштабним грандіозним сюжетам приходять суто земні і значно простіші. Цей процес супроводжується повільним проникненням у внутрішній світ людини, більш глибоким змалюванням людських характерів. Улюбленим художнім засобом Софокла є прийом контрасту. Контрастність дає авторові змогу сильніше підкреслити слабкі й сильні сторонни персонажів, щоб глядач міг ясніше зрозуміти їхню внутрішню суть. Контрастними образами постають Едіп і сліпий Тіресій («Цар Едіп»), Креонт і Тіресій («Антігона»), Антігона та Ісмена («Цар Едіп»), Електра і Клітемнестра («Електра»). Софокла вважають неперевершеним майстром композиції. Персонажі Софокла – натури завжди цілісні. Вони лишаються вірними собі протягом усієї дії (Антігона). Софокл завершив створення грецької трагедії, у його творчості вона досягає своєї вершини. Наступником Есхіла і Софокла був Евріпід (480/84 – 406 рр. до н.е.). Проте він пішов своїм шляхом. Його трагедії істотно відрізнялися від драматичних творів Есхіла та Софокла й у своїй основі були новаторськими за темою, змістом образів, характером конфлікту, а часто і за формою. Вони присвячені новій і незвичайній для традиційного грецького театру родинно-побутовій тематиці, в них принципово не висвітлюються соціально-політичні проблеми. Зберігаючи традиційний конфлікт, що відбувався між двома героями, Евріпід першим увів у свою трагедію конфлікт одного героя, тобто протиборство двох протилежних почуттів у душі одного героя, інакше кажучи – внутрішній конфлікт, психологічний конфлікт. Він дає змогу авторові глибше показати стан людини в момент душевної кризи, як кажуть психологи – пограничний або межовий стан людини, відтворити те ворити те напруження, у якому опиняється герой (Медея, Федра, Алкеста). Однією з центральних в творчості Евріпіда стала тема кохання й ті страждання, що воно несе людям. У всіх випадках, коли героїв охоплює почуття любові, воно стає визначальним, примушує їх заглиблюватись у себе, у свою внутрішню боротьбу й надмірно страждати. Евріпід зображує любов як могутню пристрасть, якій неможливо протистояти («Іполіт», «Медея»). Не випадково Евріпід увійшов в історію світової драматургії як «найтрагічніший з трагічних поетів».Психологічні конфлікти Евріпіда виходять за межі античного суспільства, оскільки поет торкається глибоко інтимних почуттів людини, таких, що є вічними, незалежно від національних, географічних або хронологічних факторів. Евріпід був останнім, хто суттєво змінив класичну грецьку трагедію. Завдяки створенню ним внутрішнього конфлікту, трагедія змінює свій характер. На перший план виходить тепер людина з усім спектром своїх відчуттів, сумнівів, переживань, пристрастей. Як результат, спостерігається тенденція до звуження масштабу конфлікту з одного боку, і до значного його поглиблення з іншої сторони. Це і дає привід вважати, що у творчості Евріпіда ми маємо справу не з трагедією, а з драмою (побутовою драмою) в традиційному літературознавчому тлумаченні цього жанру. Отже, герої Евріпіда не трагічні персонажі, а драматичні, тому що вони самі роблять свій вибір, а згодом стають його жертвою.
