Податок - це обовязковий індивідуальний безоплатний платіж, що стягується з організацій і фізичних осіб у формі відчуження приналежних їм на праві власності, господарського відання або оперативного управління грошових коштів з метою фінансового забезпечення діяльності держави і (або) муніципальних утворень.
Серед економічних важелів, за допомогою яких держава впливає на ринкову економіку, важливе місце належить податкам. В умовах ринкової економіки будь-яка держава широко використовує податкову політику як певний регулятор впливу на негативні явища ринку. Податки, як і вся податкова система, є могутнім інструментом управління економікою в умовах ринку.
З отриманням незалежності Україна почала формувати свою власну податкову політику, і нині економіка нашої держави знаходиться на надзвичайно відповідальному етапі становлення ринкових відносин.
Україна, як і інші цивілізовані держави, згідно з її Конституцією, є гарантом соціально-економічного розвитку суспільства, забезпечення належного рівня життя громадян і соціального захисту певних груп населення. Для вирішення і фінансування загальнодержавних завдань використовуються засоби державного і місцевого бюджетів, з яких фінансується утримання державних службових рівнів армії, освіти, охорони здоров'я, культури.
Застосування податків є одним з економічних методів управління і забезпечення взаємозв'язку загальнодержавних інтересів з комерційними інтересами підприємців, підприємств незалежно від форм власності й організаційно-правової форми підприємства. За допомогою податків визначаються взаємини підприємців, підприємств усіх форм власності з державними і місцевими бюджетами, з банками, а також з вищестоящими організаціями. За допомогою податків регулюється зовнішньоекономічна діяльність, включаючи залучення іноземних інвестицій, формується госпрозрахунковий дохід і прибуток підприємства.
Як відомо, податки з'явилися з поділом суспільства на класи і виникненням держави. В історії розвитку суспільства ще жодна держава не змогла обійтися без податків, оскільки для виконання своїх функцій із задоволення колективних потреб їй потрібна певна сума коштів, що можуть бути зібрані тільки за допомогою податків. На основі цього мінімальний розмір податкового тягаря визначається сумою витрат держави на виконання мінімуму його функцій, які стосуються управління, оборони, суду, охорони порядку тощо чим більше функцій покладено на державу, тим більше вона повинна збирати податків.
Таким чином, податки виражають обов'язок усіх юридичних і фізичних осіб, що одержують доходи, брати участь у формуванні державних фінансових ресурсів. Тому податки є найважливішою ланкою фінансової політики держави в сучасних умовах.
З вищенаведеного можна зробити висновок, що вилучення державою на користь суспільства певної частини валового внутрішнього продукту у вигляді обов'язкового внеску, який роблять основні учасники виробництва, і складає сутність податку. А економічний зміст податків виражається взаєминами господарюючих суб'єктів і громадян, з одного боку, і держави, з іншого боку, із приводу формування державних фінансів.
Державні видатки - це обсяг коштів, що витрачається державою в процесі виконання ЇЇ функцій. Відповідно до рівня розміщення державних видатків їх поділяють на централізовані та децентралізовані. З урахуванням впливу державних видатків на процеси розширеного відтворення їх поділяють на поточні видатки та видатки розвитку.
Поточні видатки - це видатки бюджету на соціальний та економічний розвиток держави, фінансування заходів соціального захисту населення та інші видатки, які не передбачені у видатках розвитку. Поточні видатки забезпечують державне споживання (купівля товарів та послуг), передбачені законодавчо виплати населенню, перекази за кордон, державні субсидії, дотації, субвенції (трансферти) тощо.
Видатки розвитку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови національної економіки та інші видатки, пов'язані із розширеним відтворенням.
Державні видатки з позиції використання державних фінансів умовно можна поділити на дві категорії: державне фінансування та державне споживання.
Державне фінансування передбачає процес перерозподілу акумульованих у зведеному бюджеті коштів. Державні видатки у контексті державного фінансування здійснюють відшкодування з бюджету життєво необхідних суспільних витрат у вигляді відповідних послуг держави (наприклад, частина зібраних коштів від податкових надходжень, отриманих від фізичних осіб, використовується на фінансування освіти, науки, охорони здоров'я тощо). Для забезпечення ефективності такого фінансування передбачається використання програмно-цільового методу, який все ширше впроваджується.
Державне споживання - це використання коштів бюджету держави на утримання владних структур (апарату Кабінету Міністрів, Президента, Верховної ради України, правоохоронних органів, збройних сил тощо), які необхідні для управління країною, оборони та забезпечення в ній правопорядку.
За формами фінансування розрізняють такі державні видатки:
- державні інвестиції;
- державні трансферти (субсидії, субвенції, дотації);
- державні кредити;
- кошторисне фінансування.
Крім вищезазначених ознак класифікації державних видатків, їх можна поділити на такі види:
1. За фондами фінансових ресурсів:
- загальний фонд - видатки, пов'язані з фінансуванням діючої мережі установ, закладів, соціальних програм;
- спеціальний фонд — видатки, пов'язані з окремими заходами, програмами.
2. За роллю в розвитку національної економіки:
- розвиток виробництва - фінансування окремих програм промисловості, сільського господарства, транспорту, будівництва, зв'язку тощо;
розвиток сфери суспільних послуг - фінансування науки, культури, освіти, охорони здоров'я, соціального захисту населення.
3. За суспільним призначенням:
- економічний розвиток;
- соціально-культурні заходи;
- наука і освіта;
- обороноздатність країни;
- правоохоронна діяльність;
- управління;
- зовнішньоекономічна діяльність;
- обслуговування державного боргу.
4. За цільовим призначенням:
- заробітна плата бюджетним установам;
- нарахування на заробітну плату;
- господарські витрати;
- поточний та капітальний ремонт;
- дотації тощо.
Для підвищення ефективності використання бюджетних коштів законодавством передбачено здійснення визначених витрат бюджетними установами вище певних обсягів тільки через проведення тендерних процедур. Світова практика показує, що правильне застосування таких процедур дозволяє заощаджувати 10-15 % загального обсягу видаткової частини бюджету.
