В умовах ринкової економіки панівною формою суб'єктів господарювання є ділове підприємство. У своєму розвитку ділові підприємства еволюціонували від простих форм, якими на зорі капіталізму були проста кооперація, мануфактура, що належали одному власнику, до сучасних їхніх форм, що характеризуються поєднанням прав власності кількох (часто багатьох) суб'єктів.
Ділові підприємства - це один із основних складників приватного сектора національної економіки. Об'єктами права власності ділових підприємств є підприємства. В країнах з ринковою економікою термін "підприємство" вживають поряд з іншими близькими за змістом поняттями, такими як "фірма" та "діло".
Підприємство - це фізична споруда, така, як фабрика, ферма, шахта тощо, яка виконує одну або кілька специфічних функцій, пов'язаних з виробництвом і розподілом продуктів. Отже, ділові підприємства привласнюють не просто економічні ресурси, а є власниками цілісних техніко-економічних комплексів. Термін "фірма" вживають з метою виділення суб'єкта прав власності щодо певного підприємства. У США, наприклад, прийнято вважати, що фірма - це ділова і правова одиниця, яка володіє і веде господарську діяльність на одному або кількох підприємствах. У ФРН, згідно з Торговим кодексом, фірма - це ім'я юридично самостійного комерсанта, під яким він провадить свою діяльність і яким підписує договори.
Важливою рисою підприємств є те, що вони розглядаються як діло. В умовах ринкової економіки терміном "діло" позначають правовий стан або, як інколи вважають, правову форму, згідно з якою регулюються правові стосунки всередині самого підприємства (фірми) і поза ним.
Права власності на рівні фірм значною мірою реалізуються через їхні правові форми. Вирішальним критерієм для вибору правової форми фірми є її майбутні зовнішні правові стосунки: з державою, кредитними інституціями, постачальниками сировини і споживачами продуктів, інвесторами тощо.
Ділові підприємства розрізняються за багатьма параметрами. Зокрема, за розмірами використовуваних ресурсів, тобто об'єктів права власності, вони поділяються на малі, середні й великі, або такі, що належать до сфер дрібного, середнього й великого бізнесу. Причому малі підприємства часто представлені фірмами в особі однієї людини, із щоденним продажем на 100-250 гри., а великі - фірмами-гігантами, такими як, наприклад, "Дженерал Моторз". За даними американського журналу "Форчун", ця фірма в 1995 р. очолювала список 50 найбільших за обсягами продажу продукції компаній світу. За рік від продажу продукції вона одержала 168;829 млрд доларів.
Важливим критерієм класифікації ділових підприємств є правова форма організації. Обираючи під час заснування правову форму для своєї фірми, підприємці враховують ряд важливих моментів. Так, вони визначають, який принцип відповідальності у зовнішніх стосунках є найзручнішим для майбутнього діла. Стосовно клієнтів, постачальників, кредиторів та держави фірми можуть нести повну (необмежену), обмежену або поєднувати водночас обмежену і повну відповідальність. Інколи вони можуть нести ще Й додаткову відповідальність, як роблять, наприклад, довірчі товариства в Україні. Тим самим їхнє право відповідальності (десяте право власності за класифікацією А. Оноре) оформляється у відповідну правову форму і об'єднується в різноманітних комбінаціях з іншими правами власності фірми у "пучок" прав власності.
У виборі правової форми фірми не останню роль відіграє податковий аспект її майбутньої діяльності. Засновники діла враховують, чи будуть власники фірми (засновники фірми не завжди є її власниками) сплачувати податки з доходів фірми як фізичні особи, чи фірма оподатковуватиметься як юридична особа, а дивіденди, що отримують її співвласники (акціонери) будуть пізніше ще раз оподатковуватися уже як доходи фізичних осіб. В останньому випадку виникає подвійне оподаткування.
Обираючи правову форму бізнесу, підприємці також враховують, яким чином вони будуть контролювати майбутню діяльність, як і хто здійснюватиме оперативне і стратегічне управління фірмою. Іншими словами, вони визначають ту частину "правил гри", яка задається правами володіння і розпорядження (управління)- об'єктом права власності (перше і третє право власності за класифікацією А. Оноре).
Дуже важливим критерієм на користь вибору тієї чи іншої правової форми майбутнього підприємства є спосіб розподілу прибутку між співвласниками діла (четверте право власності за так вживаною класифікацією). Як бачимо, вибираючи одну із можливих правових форм майбутньої фірми, засновники формують "пучок" прав власності, котрі розглядатимуться фірмою як значна частина її "правил гри".
Вибір правової форми фірми підприємці здійснюють у межах існуючого національного законодавства, що регулює діяльність бізнесу. Практика підприємницької діяльності в багатьох країнах породила і визнала основними правовими формами організації діла такі: одноосібна власність або власне діло; партнерство (у США) або товариство (за винятком акціонерного товариства, в країнах Західної Європи); корпорація (у США, Англії) або акціонерне товариство (у країнах Західної Європи). Досить часто дві останні форми організації бізнесу в Західній Європі об'єднують терміном "торгові товариства" або просто "товариства". В деяких країнах Західної Європи до товариства належать й інші правові форми фірм. Зокрема, це товариство з обмеженою відповідальністю, командитне товариство, акціонерна командна тощо, які будуть докладніше розглянуті нижче. Національні системи правових форм фірм у промислово розвинутих країнах мають як спільні, так і відмінні риси.
