Засновником психоаналітичної традиції, яка вплинула не тільки на філософську думку XX століття, але й на медицину і психологію, соціологію і педагогіку, антропологію й етнографію, на сучасне мистецтво і літературу, став австрійський психіатр і психолог Зиґмунд Фрейд (1856-1939 pp.) Його основним внеском в науку і філософію сталодослідження ролі підсвідомого у людській психіці, впливу підсвідомого на життя і поведінку людини, на історію та культуру людства. Найбільш відомими його творами стали «Я і Воно», «Тлумачення сновидінь», «Майбутнє однієї ілюзії».
Психоаналіз Фрейда доводить безпідставність претензій людини вважати себе розумною істотою, що керується в своєму життя власним розумом.Виявилося, що людина не є господарем навіть у своїй домівці - у власній душі.
Фрейд зосереджує увагу на аморальності, асоціальної агресивності людської природи. Явище підсвідомого було відоме задовго до Фрейда. Фрейду вдалося зробити підсвідоме об'єктом дослідження з принципово нових позицій. Він відводить підсвідомому провідне місце в процесі становлення та існування людини.
Людську психіку, пояснював Фрейд, можна порівняти з айсбергом, лише одна п'ята якого знаходиться над водою (сфера свідомого), а чотири п'ятих - у темних глибинах (сфера підсвідомого). Свідомість, розумне в людині є незначною частиною психічного життя. Переважна частина психічного життя знаходиться поза контролем розуму.
Підсвідоме трактується Фрейдом як сукупність первісних інстинктів,темних ірраціональних, асоціальних і аморальних потягів і бажань. В основі всіх людських пристрастей і вад - марнолюбства, владолюбства, заздрості, жадібності та інших - лежать два основних, базових інстинкти. Перший інстинкт - сексуальний (потяг до життя), який ще позначається Фрейдом терміном«лібідо».Другий інстинкт - агресивний, («потяг до смерті»). Ці два інстинкти,Ерос і Танатос (названі так за іменами давньогрецьких богів кохання і смерті), є тими силами, що керують здебільшого людським життям. Вони виявляються сильнішими за розумні мотиви, потреби та інтереси людини.
Роль підсвідомих імпульсів виявляється досить неоднозначною. З одного боку, вони лежать в основі різноманітних неврозів, душевних конфліктів, проявів зла, агресії, насильства. З другого боку, саме підсвідомі потяги є тими імпульсами психічної енергії, які живлять творчу активність людини у мистецтві, у науковому пізнанні, у всіх Формах людської діяльності. Саме у далекій давнині, вважає він, можна знайти пояснення конфлікту між свідомістю і підсвідомим, між «Я» і «Воно».
Виникнення суспільства пов'язане з появою культури. Людська культура, починається із заборони. В архаїчних суспільствах перші заборони і торкалися якраз вихідних, первісних інстинктів - сексуального і агресивного (заборона кровозмішування і заборона вбивства родичів). Причина заборони була настільки ж сильною, як і самі інстинкти, - продовження життя роду, його самозбереження і захист від руйнівних тваринних інстинктів. Але внаслідок цього виникає перша історична ситуація конфлікту між бажаннями і заборонами. Уся подальша історія людства - історія долання цього конфлікту двома різними шляхами - шляхом сублімації (від лат. «піднесення») і шляхом витіснення.
Частково первісні інстинкти «зживаються» внаслідок так званої «сублімації», Цей спосіб «ілюзорного» задоволення є нормальним для суспільства способом функціонування біологічних інстинктів, їх енергія переключається на соціально дозволені форми активності.
Але є гірший спосіб, який не стільки долає, скільки веде до нових душевних конфліктів - витіснення. Первісні інстинкти заборонити можна, але знищити - ні. Таку функцію «суспільного цензора» і виконує культура. Культурні традиції, формують совість, як почуття провини. Цей «суспільний цензор» не допускає до усвідомлення індивідом справжніх мотивів його поведінки. Завдяки совісті заборони стають самозабороною.
Пригнічені і нереалізовані інстинкти призводять до неврозів, до деструкції, руйнування людської психіки.
Теорія Фрейда була створена, як метод лікування неврозів через аналіз і пояснення прихованих імпульсів (звідси - термін «психоаналіз»). Саме в усвідомленні, у розумінні пригнічених інстинктів вбачався спосіб подолання неврозу. Особлива увага приділялася Фрейдом дитячій психіці, дитинству, коли відбувається перший досвід конфлікту між соціальними заборонами і бажаннями, коли зазнаються психічні травми, що в явній формі можуть виявитися набагато пізніше.
Справжнє керівництво людським життям здійснюється сферою підсвідомого, культура виступає в ролі «цензора» і «охоронця» від руйнівної дії інстинктів. Яку ж роль відіграє свідомість згідно з фрейдизмом? Свідомість і всі людські уявлення виявляються всього лише завуальованою формою справжніх мотивів нашої поведінки. Навіть найблагородніші духовні пориви, високі почуття, піднесені ідеали є відбитком прихованих примітивних потягів і бажань, - таку версію людської духовності пропонує Фрейд.
У своєму есе «Невдоволеність культурою», Фрейд розкриває суперечливий характер культури. Обмежуючи первісні потяги та інстинкти, приборкуючи їх власними засобами, культура, разом з тим, провокує неврози. Чим більш повно і серйозно виконує людина заборони і приписи суспільства, тим більший тягар вона несе. Обмежуючи свою свободу у сфері інстинктів, з перебігом історичного прогресу не тільки окрема людина, але й людство в цілому стає все більш хворим. Війни, повстання, революції, інші масові прояви насильства і агресії Фрейд розцінює як «колективний невроз».
Фрейд біологізує людину, тобто основні причини її поведінки вбачає у біологічних, природних імпульсах. Біологізаторський підхід здійснює Фрейд і до суспільства, яке виконує, на його думку, переважно репресивну функцію, обмежуючи свободу інстинктів індивіда. Тому суспільство та індивід завжди будуть створювати конфліктну цілісність, вважав він.
Неофрейдизм і успадковує, і разом з тим суттєво переглядає ідеї Фрейда.
Неофрейдисти А.Адлер. К. Хорні, Е. Фромм продовжили і розвинули фрейдистські ідеї в соціологічних та культурологічних Дослідженнях. Прагнули пояснити і вирішити соціальні проблеми методами і настановами психоаналізу. Зосередили свою увагу на понятті соціального несвідомого, на психологічних аспектах соціального відчуження і самовідчудження людини, на процесах міжособистісних зв'язків, на ірраціональних і патологічних проявах суспільного життя. Найбільш відомим представником неофрейдизму став Е.Фромм, який зробив спробу поєднати в своєму «гуманістичному психоаналізі» ідеї марксизму, фрейдизму і екзистенціалізму. У своїх відомих творах «Мати або бути?», «Втеча від свободи» Фромм піднімає проблеми особистості в сучасному світі
Юнг
Колективне несвідоме
Юнг розрізняв два рівні несвідомого: особисте несвідоме і колективне несвідоме.
Особисте несвідоме - сфери несвідомого, що містять у собі утворення, які раніше перебували у свідомості, але згодом забувалися або ж витіснялися.
Колективне несвідоме - найглибший рівень психічної діяльності, що включає природжений досвід минулих поколінь людей, а також предків напів тварин.
Безпосередньо під рівнем свідомості перебуває особисте несвідоме, що складається з усіх спогадів, імпульсів і бажань, нечітких сприйнят-тів і іншого особистого досвіду, витісненого або просто забутого. Цей рівень несвідомого не надто глибокий, події, які там заходяться, легко можуть бути відновлені у свідомості.
Зміст особистого несвідомого— це згруповані в певні тематичні комплекси емоції, спогади, бажання тощо. Ці комплекси виявляються у свідомості як певні домінуючі ідеї — ідеї сили або ідеї неповноцінності - і таким чином справляють свій вплив на поведінку. Комплекс — це ніби маленька особистість всередині людини. Колективне несвідоме перебуває нижче рівня особистого несвідомого: воно посідає більш глибокий рівень, воно невідоме індивіду і містить акумульований досвід минулих поколінь, включаючи і напівтваринний періодів історії людства. Колективне несвідоме — це універсальний еволюційний досвід, що становить основу особистості людини.
Важливо зазначити, що досвід у колективному несвідомому є і справді несвідомим. Ми не можемо усвідомити його або ж якось пригадати, як це можливо при заглибленні в особисте несвідоме.
Адлер
Згідно з концепцією А. Адлера, світ сприймається з позицій «системи відліку», закладеної всередині кожної людини в дитинстві. Цією системою відліку є цінності, самосвідомість, уявлення та ін. Внутрішні характеристики розвитку. Як і психоаналіз, індивідуальна психологія бачить причини проблем в індивідуальному дитячому (інфантильному) досвіді. Дитина виносить з раннього дитинства відчуття безпорадності в чужому світі, яке посилюється через негативний емоційного досвіду в родині і формується в комплекс неповноцінності. Адлер не заперечив обумовленість поведінки людини деякими зовнішніми факторами, але вважав її менш значущою, ніж вплив на свідомість і підсвідомість цінностей, цілей, уявлень, системи самооцінок і висновків, які сформувалися в дитинстві. Стверджуючи, що поведінка особистості цілеспрямовано, Адлер у своїх ранніх роботах говорив про прототип як про первинній формі адаптації індивіда до життя. Цей прототип формується протягом від 3 до 5 років життя. Більшість прототипів неусвідомлювані. Важливо інше - як тільки прототип (план) адаптації виник, він стає кістяком, який обростає смислами, почерпнутими з життєвого досвіду, і володіє спрямовуючою силою.
Телеологія вимислу - ще один базисний термін. Адлер припускав, що люди живуть вигадкою і уявленнями про належне. На поведінку людини набагато більше впливають очікування, пов'язані з майбутнім, ніж події минулого. Адлер виходив з того, що люди, визначаючи за допомогою вимислу свої особисті цілі, тим самим (за допомогою цих цілей) визначають свою поведінку і стиль життя.
Центральне для психокорекції Адлера поняття «приватна логіка», тобто система уявлень і способів міркувань, властивих даному клієнту.
