На початку XIX ст. в розвитку філософії склалась ситуація, за якої класичні принципи, сформовані в період виникнення буржуазної суспільно-економічної формації (раціоналізм, орієнтація на природознавство тощо) виявилися неспроможними справитися з проблемами, що стоять перед філософією.
Настає, можна сказати, криза, свідченням якої було виникнення на поч. 40-х рр. XIXст. марксистського світогляду з його орієнтацією на людське буття, як якісно вищий щабель об’єктивної реальності.
^ Суттєвими рисами нової філософії стають:
- спеціалізація її шкіл і напрямків на вирішення проблем людини і науки;
- зосередження зусиль на пошуках свого читача серед різних груп населення;
- взаємозв’язок плюралізму (свобода філософського дослідження, розширення “ділянок” якісно різних проблем) і монізму (вибір певного, одного першоначала) як вираз тенденції пошуку філософського синтезу вчень різних шкіл.
Умовно можна визначити такі типи філософських течій: сцієнтичні (від англ.-science наука), які обгрунтовують в основному філософські питання науки, антропологічні, які охоплюють філософські аспекти людини, релігійно-філоософські, які вирішують проблеми релігії.
За звичкою, початком сучасного етапу вважають кін. XIX ст., коли з’явилися “некласичні” форми філософствування, що стали домінуючими на поч. XX ст.
Класична філософія виходила із головного принципу раціоналізму — з визнанням розуму основою пізнання та поведінки людини. Особливістю класичної філософії є також то, що, розглядаючи людину та історію, вона сконцентрувала свою увагу навколо проблем свободи та інших гуманістичних цінностей і стверджувала необхідність раціонального пізнання загально-людських моральних принципів та ідеалів.
Проте вже в момент найважчого розквіту класичної філософії в її надрах почали діяти тенденції, спрямовані на її заперечення. Це вирзилося вірраціоналістичних течіях філософії.
Ірраціоналізм — філософський напрямок, який відкидає здібність розуму, розумного мислення пізнати істину, проповідує перевагу волі, інстинкту, інтуїції.
Чим же пояснити поширення концепцій, які заперечують розум і наукове пізнання?
Ірраціоналізм у філософії і світогляді в цілому набуває сили в періоди соціальної дестабілізації. Можна виділити дві причини виникнення напрямку:
- виживає в атмосфері бунтарського незадоволення існуючими порядками;
- виживає в умовах кризи цивілізації.
Розчарування у соціальному прогресі та в результатах застосування науки і техніки, бездуховність людини, дисгармонія між соціальним і біологічним — таким є соціально-психологічний грунт для поширення ірраціоналістичних настроїв.
Ірраціоналізм в літературі отримав красномовну назву — “бунт проти розуму”.
Вихідні ідеї класичної та некласичної філософії:
класична філософія |
некласична філософія |
розум є вищою і найціннішою частиною людської психіки істину шукали в розумові |
на перший план в людській психіці виходять чинники, які за своєю природою нерозумні або позарозумні, масштабами і силою вони перевершують розум; істина в несвідомому |
розум здатен осмислити і висвітлити глибини психіки |
розум не здатний опанувати глибинами психіки |
за допомогою розуму людина спроможна належним чином організувати своє життя і взаємини з буттям |
розум не лише не сприяє гармонізації людського життя, а іноді заважає цьому |
буття є цілісне, внутрішньо концентроване |
буття - це лише те, що увійшло в контекст нашого сприйняття і знання |
основною виступає проблема пізнання, наукового осмислення світу |
головними стають проблеми людського існування, смислу та долі людського буття |
В ХІХ - на поч. ХХ століття в некласичній філософії знайшли своє відображення три тенденції:
Ірраціоналістично-песимістична філософія (“філософія життя”);
позитивістська концепція;
християнський екзистенціалізм.
