Боротьба язичництва та християнства--Перші імператори-християни розгорнули боротьбу з деякими язичницькими традиціями (зокрема, смертю каралося звернення за пророцтвами), але тільки при Феодосії держава поставила метою викорінити язичницькі культи і релігії. Як відмічено в «Великодній хроніці»:В 381–385 роках рядом указів було заборонено під страхом смертної кари жертвопринесення і наказано знищити язичницькі храми. Едикт 391 року завдав чергового удару язичництва, встановивши важкі штрафи за поклоніння старим богам: Нікому не дано права здійснювати жертвопринесення, ніхто не повинен вчиняти обхід навколо [язичницьких] храмів, ніхто не повинен почитати капища. Кожен повинен знати, що Наш закон забороняє вхід в язичницькі храми, і, якщо хто-небудь спробує, незважаючи на Наш заборона, здійснити ті чи інші культові дії по відношенню до богів, то нехай знає, що йому не вдасться уникнути покарання, навіть скориставшись особливими знаками імператорського розташування. Суддя […] повинен змусити нечестивого порушника закону, що увійшов в опоганене місце, заплатити в Нашу казну штраф в розмірі п'ятнадцяти фунтів золотом".В 392 християни під керівництвом войовничого патріарха Александрійського Феофіла знищили культовий центр Александрії Серапеум, включаючи храм бога Серапіса і бібліотеку. Феодосій заборонив вивчення і викладання математики, хоча і до його указу з кінця III століття ця дисципліна пов'язувалася з магією і чаклунством, і заняття нею жорстоко каралися.Зміцнення християнства при Феодосії не супроводжувалося тотальним знищенням інакомислення, характерним для Середніх віків. Продовжувала існувати знаменита філософська школа в Афінах. В Александрії християни з інтересом вивчали класичну античну філософію без шкоди для свого релігійного почуття. Знатні сенатори в Римі продовжували традиційно дотримуватися язичницьких поглядів, хоча без можливості публічно виконувати колишні церемонії.Фактично практика язичництва тривала всередині окремих сімей або в глухих закутках імперії; святкування язичницьких культів переплелися з християнськими обрядами і звичаями, відкриваючи дорогу новому синкретизму.Нехристиянські автори тієї епохи пов'язували скасування жертвоприношень та інших язичницьких церемоній із занепадом Римської імперії.
Нашестя варварів--Велике переселення народів, яке змінило карту світу і відбувалося впродовж IV-VII ст., було спричинене появою в Європі гунів. Цей могутній і загадковий народ прийшов від кордонів Давнього Китаю, здолавши десятки тисяч кілометрів. Стрімко просувалися гуни до Європи, підкоряючи території й народи і посилюючи свою могутність.У 375 p., рятуючись від гунів, дозволу оселитися у межах Римської імперії попросили вестґоти. Імператор Валент погодився надати землі у Фракії (на сході Балканського півострова) і обіцяв годувати їх якийсь час. За це вестґоти зобов'язувалися служити в римському війську. Римські чиновники порушили угоду, і варвари не отримали достатньо продуктів харчування. Потерпаючи від голоду і жахливих умов, ґоти на чолі зі своїм вождем Алавівом повстали. Проти повсталих вирушила імператорська армія. У 378 р. біля Адріанополя відбулась вирішальна битва. Римляни зазнали нищівної поразки. Серед десятків тисяч загиблих римлян були імператор Валент II і 35 трибунів. Тільки третині римського війська вдалося врятуватися та закріпитися в Адріанополі.У 401 р. Західна Римська імперія вже не змогла дати відсіч вестґотам на чолі з їхнім вождем Аларіхом (бл. 370-410 рр.) і змушена була відкуплятися від варварів. А коли в 410 р. Рим відмовився платити, Аларіх 24 серпня з допомогою рабів, що відчинили вночі міську браму, захопив «вічне місто» і піддав його нищівному пограбуванню. Вестґоти три доби грабували Рим, але не залишилися в ньому, а пішли в римські провінції.Тим часом інші варварські племена – вандали, свеви й алани захопили інші провінції колись могутньої імперії. Під владою варварів опинилися південь Іспанії, а в 429 р. – африканські провінції.Через 40 років після нашестя племен вестґотів на територію Західної Римської імперії вторглися племена гунів.У 40-х роках V ст. вождем гунів став Аттіла (?–453 p.). Племінник Руаса, він був заручником у римлян і добре вивчив життя Риму. Хоробрий і талановитий полководець, гунський володар мріяв про завоювання світу. Він прославився грабунками та насиллям, тому християни прозвали його «бичем божим». Аттіла об'єднав під своєю владою племена гунів і напав спочатку на Східну Римську імперію. У 447 р. його війська підійшли до Константинополя і змусили імператора заплатити величезний викуп.У 451 р. війська Аттіли вдерлися на землі Західної Римської імперії, в Галлію, і взяли в облогу місто Орлеан. Вестґоти, що володіли цими землями, звернулися по допомогу до Риму. Коли здавалося, що місто може врятувати тільки диво, на допомогу прибули римські війська на чолі з Флавієм Аецієм та королем вестґотів Теодоріхом. Облогу з Орлеана було знято.Щоб дати відсіч могутньому супротивникові, свої сили об'єднали римляни, франки, вестґоти, бурґунди, алани, сакси. Вирішальна битва між союзниками і гунами, на боці яких виступали остґоти й сармати, відбулася на захід від міста Труа, на Каталаунських полях. Іноді цю битву називають «битвою народів». Вона була однією з найкривавіших битв давнини в Європі. У ній загинуло близько 62 тис. воїнів. Завдяки мужності вестґотського короля Теодоріха та стійкості римської піхоти, битву було виграно. Розгромлена армія Аттіли залишила межі Римської імперії.
Політична дезинтеграція та падіння Західної Римської імперії--У 453 р. Аттіла помер після власного весілля. Його держава розпалася.Західна Римська імперія, яка вистояла у війні з могутніми гунами, невдовзі зазнала нападів вандалів з території Північної Африки, де вони створили могутню державу, на чолі з королем Гейзеріхом.У 455 р. вони взяли колись неприступну для ворогів столицю Західної Римської імперії. Два тижні вони грабували й руйнували Рим.У 455 р. вони взяли колись неприступну для ворогів столицю Західної Римської імперії. Два тижні вони грабували й руйнували Рим.Тисячолітній Рим упав, а Західна Римська імперія зникла з карти світу. На її території утворилася велика кількість варварських королівств. Традиційно рік падіння Західної Римської імперії вважають закінченням історії стародавнього світу. Але життя тривало, почався новий період в історії Європи – середні віки.
