Костянти́н I, Костянти́н Вели́кий, Фла́вій Вале́рій Ауре́лій Константи́нус, також Святи́й Костянти́н (* 27 лютого 272 — † 22 травня 337) — римський імператор, перший християнин на троні, а також православний святий, іменований рівноапостольним. Його мати Олена також канонізована православна свята.Бувши поганином, у 312 перед битвою із своїм суперником Максентієм, правителем Італії, мав видіння хреста («Під цим знаком переможеш»). Він звелів своїм воякам намалювати монограми Христа на своїх щитах і здобув перемогу. Своїм Міланським едиктом (313) дозволив сповідування християнства в цілій імперії. Перемігши усіх своїх суперників, став єдиним правителем і з політичних міркувань переніс столицю імперії до Віза́нтія, пізніше названого Константинополем.
Адміністративна політика--Ставши повновладним правителем імперії, Костянтин продовжив політику Діоклетіана із закріплення вільних землеробів за їхнею землею, при цьому сильно зросли податки, тому що державі потрібні були кошти на відновлення імперії після майже 20 років громадянських воєн. Також Костянтин розгорнув бурхливу будівельну діяльність, що також вимагало додаткових витрат. Державу було розділено Костянтином на 4 округи: Схід, Іллірії, Італію і Галлію, які ділилися на дрібніші адміністративні одиниці — дієцезії. Він також заснував державну раду при імператорі — консисторій. За Костянтина продовжилася подальша варваризація армії.
Політика у сфері релігії--На початку свого правління Костянтин, як і всі імператори, був язичником. У 310 році після відвідування священного гаю Аполлона, йому, нібито, навіть було бачення бога сонця. Проте вже через 2 роки під час війни з Максенцієм, за словами Костянтина, до нього уві сні з'явився Христос, який наказав накреслити на щитах і прапорах свого війська букви ХР, на наступний день Костянтин побачив у небі обреста хреста. Після перемоги над Ліцинієм в 313 році Костянтин наполіг на ухваленні їм свободи віросповідання, видавши Міланський едикт. Сам Костянтин прийняв хрещення лише перед смертю,[2] що не заважало йому втручатися в тонкі релігійні суперечки, як наприклад, на Перший Нікейському соборі 325 року, він рішуче підтримав кафолістів проти аріан. По всій імперії зводилися церкви. Часом для їх зведення розбиралися старі язичницькі храми.
Грошова реформа--Після нестримної інфляції у третьому столітті, пов'язаної з виробництвом паперових грошей для оплати державних витрат, Діоклетіан намагався відновити надійне карбування срібних і золотих монет. Костянтин залишив цю консервативну грошово-кредитну політику, вважаючи за краще замість цього сконцентруватися на карбуванні великої кількості хороших стандартних золотих монет — солідусів, зі сплаву золота та срібла, щоб забезпечити можливість збереження фідуціарного карбування поряд з золотим стандартом.Грошово-кредитна політика Костянтина була тісно пов'язана з його релігійними віруваннями, в тому плані, що збільшення карбування було пов'язано із заходами, про конфіскацію — прийняті після 331 і до 336 — все золото, срібні і бронзові статуї з язичницьких храмів, які були оголошені як імперська власності і, як грошові кошти. Два імперських комісарії для кожної провінції отримали завдання зібрати ці статуї і переплавити їх для негайного карбування — за виключенням з загального числа бронзових статуй, які були використані в якості громадських пам'яток для облаштування нової столиці до Константинополя.
Римська держава та християнство--Появу християнства в Римі пов'язують із проповідницькою діяльністю апостола Павла. Але це ще нічого не говорить ні про перемогу, ні про визнання християнства.Римська держава як світова, що об'єднала народи з різними релігіями, взагалі була віротерпимою. Визнавши за іудейством право на існування, вона тим самим визнала право на життя і християнства, яке (не без підстав) вважалось на той час іудейською сектою.Близько середини II ст. в Римі оформлюються єпископат і колегії пресвітерів. У міру зміцнення церковних зв'язків і народження відчуття власної сили та впливовості християнські церкви в Римській державі потрапляють у ситуацію досить складних відносин з державою.
Міланський едикт-- лист, підсумок політичної домовленості двох імператорів Костянтина та Ліцинія 313 р., яким проголошувалась релігійна терпимість на території Римської імперії. Міланський едикт став важливим кроком на шляху перетворення християнства на офіційну релігію імперії.Міланський едикт був направлений головам провінційних адміністрацій імперії від імені імператорів Костянтина та Ліцінія того ж 313 року. Цей едикт був продовженням Нікомедійського едикту від 311 року, виданого імператором Галерієм. Однак, якщо Нікомедійский едикт легалізував християнство і дозволяв відправлення обрядів за умови, що християни будуть молитися за благополуччя республіки і імператора, Міланський едикт пішов ще далі.Згідно з Міланським едиктом всі релігії урівнювались у правах. Таким чином, традиційне римське язичництво втрачало роль офіційної релігії. Едикт особливо виділив християн і передбачав повернення християнам і християнським громадам всієї власності, яка була у них відібрана під час переслідувань. Едикт також передбачив компенсацію з казни тим, хто вступив у володіння власністю, яка раніше належала християнам, і був змушений повернути цю власність колишнім власникам.
Нікейський собор--(Пе́рший Ніке́йський собо́р) — вселенський собор християнської церкви, що відбувся 325 року у місті Нікея (нині Ізник, Туреччина). Собор скликано імператором Константином Великим для того, щоб поставити крапку в суперечці між єпископом Олександром і Арієм. На соборі Папа Сільвестр був представлений двома легатами. У загальній кількості собор зібрав 318 єпископів і багато пресвітерів і дияконів, тривав більше двох місяців — і став першим вселенським Собором в історії християнства.Хоч досі жодного протоколу Собору не збереглося, про рішення, прийнятих на цьому соборі відомо з пізніших джерел, у тому числі з діянь наступних Всесвітніх соборів.
- Собор засудив аріанство і затвердив постулат про єдиносутність Сина Отцеві і Його передвічне народження.
- Також було складено символ Віри із семи пунктів, що згодом стали називати Нікейським.
- Зафіксовані переваги єпископів чотирьох найбільших митрополій: Римської, Александрійської, Антіохійської та Єрусалимської (6-й й 7-й канони).
- Собор також установив час святкування Пасхи у першу неділю після першої повні після весняного рівнодення.
- Прийнято 20 канонів церковного життя
