Кризою III століття називають період історії Римської цивілізації, що характеризувався низкою кризових явищ в економіці, ремеслі, торгівлі.Після вбивства останнього імператора династії Антонінів Коммода в Імперії починається громадянська війна 193 — 197 років. Ряд відомих лідерів проголошують себе імператорами: Пертінакс і Дідій Юліан у Римі, командувач дунайською армією Септіміус Северус, командувач сирійськими легіонами Песценній Нігер та Клодій Альбін у Британії. Імператорська влада була офіційно вручена сенатом переможцю Септіміусу Северусу, який заснував імператорську династію Северів (193—235).
Передумови кризи--Северус спирався винятково на армію, а режим правління при ньому перетворився на військово-бюрократичну монархію. Зовнішня політика характеризувалася низкою успішних воєн з Парфією (195—199) та з племенами каледонців (208—211). Після смерті імператора його син Антонін Каракалла (211—217) вбив свого брата Ґету, зайняв престол, після чого почав війну з парфянами і був убитий змовниками. Його наступник префект преторіанців Макрін (217—218) також був убитий солдатами, що його зрадили, поступившись своїм місцем родичу Северів, який видавав себе за сина Каракалли, сирійському жерцеві Геліогабалу (Елагабал, 218—222), у березні 222 року вбитому своїми воїнами. Імператором став 13-річний Олександр Северус (222—235), при якому загострилася фінансова криза, а також підвищилася загроза з боку Новоперського царства, з яким у 231 почалася війна. Олександр був убитий бунтівниками, що ознаменувало початок ще глибшої політичної та соціально-економічної кризи.
З 235 почався період «імператорської чехарди». Бажанням вивести країну з кризи, а не насититися принадами імператорської влади відрізнялися Гай Децій (249—251 рр.), а також аристократ Публій Ліциній Валеріан (253—260 рр.) і його син Галлієн (253—268 рр.). Однак і за час їхнього правління активізувався місцевий сепаратизм, що привів до влади «династію іллірійців» (ці імператори не були родичами, але всі походили з військового стану Іллірії): Клавдій II Готський (268—270 рр.) поклав початок відродженню Імперії, передавши престол в руки Луція Доміції Авреліана (270—275 рр.). Авреліан відбив навалу германських племен, відновив римську адміністрацію в східних провінціях і підпорядкував Галльську імперію. Його влада носила абсолютний характер, що стало передумовою до подальшого оформлення імперського доміната.
