Боротьба Цезаря з Помпеєм--Громадянська війна в Стародавньому Римі (49—45 рр до н. е.) — боротьба за владу між Гаєм Юлієм Цезарем та Гнеєм Помпеєм Великим і його синами, що зрештою призвела до остаточного занепаду Римської республіки.У 50-х роках до н. е. Римська республіка остаточно вступила до складної внутрішньої політичної, соціальної та економічної кризи. Республіканські інститути були вже не взмозі здійснювати управління величезними територіями, а також забезпечувати інтереси різних верств населення. Назріла необхідність з одного боку, забезпечити захист інтересів великих латифундистів та рабовласників, з іншого боку, забезпечити землею збіднілих громадян. За зміни виступала партія популярів, що утворилася ще за часи Тиберія та Гая Гракхів, намагалася здобути перевагу за народного трубина Луція Аппулея Сатурніна та віськовика Гая Марія. До цієї партії належав представник аристократів Гай Цезар. Їм протидіяла партія оптиматів, що відстоювала консерватизм у внутрішній політиці. Зрештою небажання оптиматів реформувати державу призвело до численних громадянських війн. Особливо жорсткою була боротьба у 80-х роках до н. е. між Марієм та Суллою. Перемога останнього та оптиматів не вирішило проблем.Утворення першого тріумвірату між Цезарем, Ліцинієм Крассом та Гнеєм Помпеєм мало на меті владнати накопичені проблеми. Проте це було компромісним рішенням. Після загибелі Красса та смерті доньки Цезаря і дружини Помпея — Юлії тріумвірат фактично розпався. Така ситуація неминуче вела до військового протистояння між Цезарем та сенатом, що спирався на Помпея. Водночас амбіції Гая Цезаря після успішного завершення Галльської війни спонукала до бажання посилити свою вагу у державі та провести основні ідеї популярів у життя. Втім це виявилося неможливим.Сенатом було призначено 5-денний подячний молебень на честь перемоги. Сенат дозволив Цезарю з'являтися на всіх іграх в одежі тріумфатора, в лавровому вінку, а також носити високі червоні чоботи. Сенат і народ постановили, щоб Цезарю буде збудовано на Палатині будинок за державний рахунок і щоб дні його перемог були оголошені святковими днями. Під час ігор і процесій його статую зі слонової кістки (simulacrum) проносили на розкішних носилках; статуї Цезаря споруджувалися також в храмі Квірина і серед зображень царів на Капітолії.Війна була завершена, цезаріанці перемогли, а Гай Цезар знаходився на верхівці могутності. Військові підрозділи помпеянців були розбиті.
Диктатура Цезаря--Громадянська війна завершилася перемогою Цезаря, який зосередив у своїх руках величезну владу. Він був одночасно народним трибуном, консулом, цензором, претором, а також верховним понтифієм — головним жерцем Риму.Цезар виконав частину своїх обіцянок народу. В Італії і провінціях він наділив землею десятки тисяч ветеранів — старих солдатів. За його пропозицією були відбудовані Коринф і Карфаген, куди переселилися багато незаможних громадян. Сенат подарував йому довічне звання диктатора — правителя з необмеженою владою, який не був зобов'язаний звішуватися перед кимось у своїх діях.Але були в сенаті і таємні вороги Цезаря, незадоволені його єдиновладдям. Вони мріяли відновити республіку, тому вирішили убити диктатора. Очолили змову молодий сенатор Брут, якого Цезар вважав своїм другом і до якого ставився як до сина, та офіцер Кассій. Змовники виконали свій задум під час засідання сенату 15 березня 44 р. до н.е.
Соціальні та політичні основи цезаризму--це політичний режим , при якому авторитарна влада організовується на псевдодемократичних принципах. Правитель, зосередивши в своїх руках верховну владу в повному обсязі, зберігає при цьому для виду демократичні установи та формально визнає, що влада делегована йому народом, який залишається єдиним сувереном . Вперше в історії такий режим був встановлений Юлієм Цезарем в Римській республіці в I столітті до н.е.Формально римський народ залишався носієм суверенної державної влади, а Цезар вважався лише першим магістратом , насправді ж народні збори були слухняним знаряддям у руках Цезаря, що з'єднував у своїй особі всі вищі посади, а Сенат був зведений до простого дорадчого установи.
