Гай Валерій Катулл (87 — 54 роки до н. е.) — давньоримський поет-лірик, майстер любовної поезії, неотерик.Катулл — один з перших визначних поетів кінця Римської республіки. Він почав писати у 16 років, здебільшого вірші еротичного штибу. Всього у нього було близько 116 віршів. Їх поділяють на три частини:
- невеличкі вірші (1-60), що написані різними ліричними розмірами;
- більш великі вірші (61-68)
- дві весільні епіталами,
- поема про Аттіса,
- поема про весілля Пелея й Фетіди,
- переклад поеми Каллімаха про волосся цариці Береніки,
- діалог Катулла з дверима якогось дому у Вероні,
- автобіографічне послання
- епіграми (69-116).
Вірші другої частини написані різними розмірами, а третьої — елегічним дистихом. До наших днів збереглася збірка віршів Катулла із присвятою історику Корнелію Непоту, що теж походив із Верони. Збірка містить 116 віршів, які умовно поділяються на 3 групи.Катулл, перш за все — видатний майстер любовної лірики, що буквально захоплює новизною та свіжістю почуттів, тонкий інтерпретатор внутрішнього життя людини.
Пу́блій Вергі́лій Маро́н (15 жовтня 70 до н. е. — 20 вересня 19 до н. е.) — найвидатніший поет стародавнього Риму та один із найвизначніших поетів античної літератури, автор епосу «Енеїда», що оспівує легендарне походження римського народу.Перші поетичні спроби Вергілія відносяться до шкільних років і написані в дусі пануючого тоді «неотеричного» напрямку, головним представником якого був Катулл; для цього напряму була характерна байдужність до політичних і соціальних проблем, що розвинулася в розорених громадянськими війнами групах середніх римських станів, і індивідуалістичне ставлення до життя.Твір "Буколіки" (від грец. "bukolika", від "bukolikos" - "пастушачий") світ побачив у 39 р. до н.е. і саме цей твір Вергілій вважав початком своєї літературної діяльності.Успіх "Буколік" перевершив найсміливіші сподівання, їхній автор став знаменитістю, і на нього звернув увагу сам Меценат. За пропозицією Мецената Вергілій пише «Георгіки», дидактичну поему про сільське господарство і працює над ними 7 років (приблизно 37-30 до н. е.). Поета привабило завдання боротьби з матеріалом, що важко піддається естетичному оформленню, і він виконав його з набагато більшим успіхом.«Георгіки» — друга поема Вергілія, написана з метою порушити любов до землеробства в душі ветеранів, нагороджених землями.Головний твір Вергілія — героїчна поема «Енеїда». В основі її лежить сказання про благочестивого троянця Енея, сина Анхіза й Венери, що втік під час пожежі Трої в латинську землю. За офіційною версією римляни вважалися нащадками троянців, а рід Юліїв, до якого зараховував себе Октавіан Август, вів своє походження від самого Енея. Поема Вергілія мала стати хвалою предкам Октавіана і древніх установлень, реставратором яких той себе вважав.
Квінт Горацій Флакк ( 8 грудня 65 до н. е.—27 листопада 8 до н. е.) — поет «золотого віку» римської літератури, разом з Вергілієм і Овідієм, один з найуславленіших авторів у всій світовій літературі.Всі його твори, крім четвертої книги од і другої книги послань, присвячені Меценатові. "Сатири" і "Послання" написані гекзаметром, і Горацій назвав їх "бесідами"; інші твори написані складними ліричними розмірами.Перші свої твори Горацій назвав епóдами («приспівами»), це двовірші, де другий рядок є коротшим за перший, немов би «приспівом» до нього.Написані вони під явним впливом елліна Архілоха, ямбами. Щоправда, Горацій відразу заявив, що його вірші схожі на Архілохові лише формою, а не змістом.Горацієві «Оди» вирізняються художньою довершеністю та тематичним розмаїттям. Однією з перлин римської поезії є ода "До Манлія Торквата", присвячена римському ораторові, товаришеві поета. І хто б його знав зараз, якби не рядки Горація. Своєю філософічністю, якимось елегійним смутком ця поезія виходить за межі дружнього послання і зливається з традицією елегії у світовій літературі. Зокрема, тут талановито реалізовано наявний у багатьох наступних творах світової літератури паралелізм у зображенні циклів природи і людського життя:
Публій Овідій Назон (20 березня 43 до н. е. , Сульмона, сучасна Італія — † 17, Томіс, сучасна Констанца, Румунія) — останній з поетів «золотої доби» римської літератури, твори якого мали суттєвий вплив на пізнішу європейську середньовічну літературу та по наш час.імперії Октавіана Августа, коли по закінченню громадянських воєн надзвичайно зросла заможність італійських землевласників. Поет відобразив у своїй творчості ідеологію вершницького стану.Першими літературними дослідами Овідія, за винятком тих, які він, за його власними словами, віддавав вогню «для виправлення», були «Героїди»і любовні елегії«Amores».Заслання на береги Чорного моря дало привід до написання цілого ряду творів, викликаних виключно новим положенням поета.«Скорботні Елегії» або просто «Скорботи» (Tristia), які він почав писати ще в дорозі і продовжував писати на місці заслання протягом трьох років, зображуючи своє сумне положення, скаржачись на долю і намагаючись схилити Августа до помилування.За «Скорботними елегіями» були написані «Понтійські листи» (Ex Ponto), у чотирьох книгах. Зміст цих адресованих Альбіновану та іншим особам листів по суті той самий, що і в елегій, з тією тільки різницею, що в порівнянні з останніми, «Листи» виявляють помітне падіння таланту поета.Не менший резонанс викликав і наступний твір поета, про написання якого він сповіщав своїм читачам ще у 18-й елегії II книги і яке в рукописах і виданнях Овідія носить назву «Ars amatoria» («Любовна наука», «Наука кохання»), а у творах самого поета — просто «Ars»Одночасно з «Наукою любові» з'явився твір Овідія, який належить до того самого розряду і від якого до нас дійшов лише уривок в 100 віршів. У виданнях він носить заголовок «Medicamina faciei». На цей твір, як на готове, вказує жінкам Овідій у III книзі «Науки кохання» (ст. 205), називаючи його «Medicamina formae» («Засоби для краси») і додаючи, що він хоч і невеликий за обсягом, але великий за старанням, яким написано (parvus, sed cura grande, libellus, opus). У збеженому уривку розглядаються засоби, пов'язані з доглядом за обличчям. Незабаром після «Науки кохання» Овідій видав «Ліки від кохання» («Remedia amoris») — поему в одній книзі, де він, не відмовляючись і на майбутній час від своєї служби Амур (міфологія)Амуру, хоче полегшити становище тих, кому любов в тягар і які бажали б від неї позбутися.
