Єгипет Птолемеїв — період в історії Єгипту, що розпочався від завоювання Єгипту Александром Македонським 332 року до н. е. і тривав до 30 року до н. е. — римського завоювання Єгипту, після чого був перетворений на римську провінцію.332 року до н. е. Александр Македонський прибув до Єгипту для його завоювання, де був проголошений фараоном і втіленням Зевса-Амона. Тим самим закінчилося правління Ахеменідів в Єгипті.Александр раптово помер у Вавилоні. Його смерть спричинила за собою двадцятирічні війни між діадохами, які боролися за владу у величезній імперії Александра. Результатом цієї боротьби став розділ захоплених Александром територій. Єгипет дістався Птолемею I (правив у 323 — 283 до н. е.), який проголосив себе царем у 305 до н. е. Заснована Птолемеєм династія правила Єгиптом до самого його завоювання римлянами.За правління сина Птолемея I Птолемея II (правив у 283 — 246 до н. е.) Єгипет піднісся, але найбільшої могутності досяг за Птолемея III (правив у 246 — 222 до н. е.). Державі Птолемеїв належали Кіренаїка, Кіпр, Палестина, Південна Сирія, західна частина Малої Азії, узбережжя Фракії і Геллеспонт, острови Егейського моря.Політичний розвиток-В управлінні Єгиптом доби Птолемеїв органічно поєднувалися риси як греко-македонські, так і власне єгипетські. Цар володів всією повнотою влади. Його опорою був величезний штат чиновників. Збереглася величезна кількість канцелярського листування. Діловодство велося грецькою мовою. При дворі Птолемеїв жили традиції Алесандра: існував «царський журнал», велася велика кореспонденція. Існували вищі придворні посади: «родичів», «рівних за шаною родичам», «перших друзів», «рівних першим друзям», «друзів», «спадкоємців» і т. д.На вершині адміністративної ієрархії перебувала посада діойкета ( — керуючого господарством і фінансами, він також відав царською скарбницею, обліком господарських ресурсів, обліком і збором надходжень, контролем витрат. Діойкет був першим сановником в державі і за певних здібностях міг стати всемогутнім. Таким, наприклад, був діойкет Аполлоній у період правління Птолемея II.Економіка-Птолемеї були зацікавлені в розширенні вивозу хліба, а також в забезпеченні грецьких колоністів землею. Кожен рік гігантська кількість зерна збиралась з полів на гумна, а звідти – в розкидані по країні складські приміщення, щоб потім по Нілу бути доставленими в огромні зерносховища Александрії. Зернові – в першу чергу пшениця та ячмінь – були важливими предметами вивозу, кораблі перевозили зерно до Греції, Малої Азії та Італії, де конкурувало з сіцілійським. Селян суворо контролювали при сівбі, молотьбі та транспортуванні зерна, ціла армія должносних осіб та тисячі сільськогосподарських робітників постійно привертались для підтримки в порядку полів та дамб на рівнинах. Від торгівлі хлібом цар отримував колосальні доходи, що дозволяло йому тримати величезний флот та значне військо.Реміснича техніка в ряді галузей виробництва значно покращилася. Посилився розділ праці, змінилися форми її організації. Провідними галузями ремесла залишилися ті, які мали в Єгипті багатовікову історію – ткацтво, обробка металу, керамічне виробництво, виготовлення папірусу, обробка шкіри, виробництво скляного посуду, яке почало частково витісняти глиняний посуд.Великої майстерності досягли єгипетські ремісники у виготовленні льняних, шерстяних та шовкових тканин. Великими центрами ткацького ремесла були міста Александрія, Мемфіс, Коптос, Гераклеополь, Крокодилополь, Фіви, Панополь. Александрійський скляний посуд отримав широкої відомості за межами Єгипту.В кінці ІV-ІІІ ст. д.н.е. в країнах Східного Середземномор’я простежується господарський підйом та розвиток грошового обігу. Єгипет зайняв провідне положення в торгівлі поряд з царством Селевкідів та островом Родос.Птолемеї чеканили монети з золота, срібла та міді, так як розвиток обміну вимагав налагодженої монетної справи. На початку свого правління Птолемей І чеканив монету згідно атичному зразку. Однак пізніше він перейшов до чеканки монет родоського та фінікійського типу, так як торгівля з Родосом та Фінікією відігравали для Єгипту особливо велику роль. Головною одиницею в грощовій системі Єгипту була срібна тетрадрахма. В країні також у широкому вжитку була й мідна монета. Господарському оберту допомагала ціла низка мереж державних кас – "трапез".Соціальна структура-Якщо розглядати ієрархічну піраміду еліністичного Єгипту, то саму її вершину займав цар. Юридично цар був єдиним власником всієї землі. В документах еліністичного часу землі Єгипту розділялися не декілька розрядів за ступенем їх плодовитості та доходності з точки зору володарських прав. За характером володіння основний розряд складала "царська земля", яка знаходилась в управлінні царської адміністрації, а також та, яка, власне, відрізнялась від царської землі. Це були "уступлені" землі – до їх складу входили землі храмів, клерухів, "дарствена" земля. Земля храмів, вважалося, що належить богу, але держава зберігала верховні права і на цю землю так, як і на участки воїнів.Велику роль в постійних військових сутичках і політичних подіях кінця ІV – ІІІ ст. д.н.е. відігравала армія. У порівнянні з іншими еліністичними державами Єгипет знаходився в досить вигідному положенні – воїнів сюди приваблювало гарна грошова винагорода, перспектива отримання земельних наділів в заможній країні.Головною опорою Птолемеїв в Єгипті були великі землевласники, найманці та військові колоністи. За своїми соціальними інтересами до них приєднувалось і єгипетські жерці. В деяких відношеннях Птолемеї урізали самостійність жреців, однак підтримували їх як соціальну силу, проявляючи виключну щедрість. Написи неоднократно свідчать про те, що Птолемеї дарували землі разом з прибутками місцевим божествам.Храми мали привілеї і в галузі ремісного виробництва, наприклад, правом на вироблення сезамного масла, що вважалося монополією держави, на виготовлення особливих тканин. Жреці отримували грошову допомогу з казни і збирали з віруючих значні приношення. В еліністичному Єгипті жрецтво являло собою багаточисельну й гарно організовану корпорацію. На чолі храму стояв "архієрей" або "епістат", який представляв місцевих жерців у відношеннях з владою. Жерці періодично збиралися на з’їзди, так звані "синоди". Храми зберігали деякі права, як наприклад, право убіжища.Лаой або "царські землеробці", як їх називали в Єгипті, були основними робітниками в сільському господарстві. На царській землі, у великих маєтках приватних володарів та храмів практикувалася роздача дрібних участків землі царськими землевласниками. Їх відношення до держави і приватним особам формально представляло собою спадкову договірну аренду.Землеробці зберегли свою общинну організацію. Правлячі кола були зацікавлені в її існуванні по фіскальним міркуванням. Община відповідала за виправне виконання її членами державних повинностей. Царські селяни були прикріплені до своїх клаптиків землі, вони повністю втратили право вільного пересування, і, коли виникала потреба в людях, їх притягували до примусових робот по обслуговуванню зрошувальних каналів.Рабська праця в Єгипті застосовувалася в гірничій справі і в сільському господарстві. Особливо важкою була участь рабів, які працювали на родовищах та камененоломнях. В такому ж положенні з ними знаходилися державні боржники та злодії. Праця рабів застосовувалась і в великих маєтках. У власників середньої руки – чиновників, військових колоністів – чисельність рабів також була значна.Великими рабовласниками були храми, які отримували значний прибуток від праці храмових рабів, так званих "ієродулів". Збереглися спеціальні укази Птолемеїв про реєстрацію рабів, забороні їх вивозу з Єгипту, про розшук та покарання рабів, що втекли. В заповідях і в брачних контрактах раби згадувалися як вид майна. Торгівля рабами займала видне місце в торгових операціях.Поряд з розвиненим рабовласництвом в Єгипті, існували і стародавні форми рабства – самопродаж вільних людей, боргове арбство. Представники правлячої верхівки Єгипту перетворювали в рабів В Сирії і Палестині багато лаой.
