Характер - це сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, які складаються і виявляються в діяльності та спілкуванні, зумовлюючи типові для неї способи поведінки.
Формування характеру Перші ознаки виникнення і закріплення рис характеру можна спостерігати вже на початку життя людини. Вік від 2-3 до 9-10 років є сенситивним для становлення характеру. Цей період є оптимальним для розвитку рис характеру завдяки притаманній людині віковій сенситивності.( Сенсити́вність — характерологічна особливість людини, яка проявляється в підвищеній чутливості до подій, що відбуваються з нею, емоційна чутливість, емоційність.) Під впливом дорослих можуть формуватися як позитивні так і негативні риси, наприклад, доброта, чуйність, товариськість або, навпаки, егоїстичність, байдужність до людей, черствість. Початок формування таких рис пов'язаний з першими місяцями життя і значною мірою залежить від стилю спілкування з дитиною матері чи особи, що її заміняє. Пізніше формуються працьовитість, акуратність, сумлінність, відповідальність, наполегливість та інші «ділові» якості (як і їхні антиподи). Відбувається це у процесі дитячих ігор та виконання доступних видів домашньої праці. Комунікативні риси характеру стають більш виразними в початкових класах середньої школи, коли в дитини різко зростає діапазон контактів з однокласниками і вчителями, з'являються нові шкільні друзі. Розвиток і закріплення вольових рис характеру відбуваються в підлітковому віці, а його моральних й світоглядних основ - у старших класах середньої школи (період ранньої юності). В студентські роки (другий період юності) найбільш активним є розвиток «моральних і естетичних почуттів, становлення і стабілізації характеру і, що важливо, оволодіння повним комплексом функцій дорослої людини, включаючи громадянські, суспільно-політичні, професійно-трудові» (Б. Г. Ананьєв). По закінченні вищого навчального закладу характер фактично сформований. Найефективнішим засобом формування характеру є праця.
Типи характеру – виділяють(Петровський)
- інтровертний тип – якому властиві замкненість труднощі при спілкуванні та налагодженні контактів з оточуючими;
- екстравертний тип – якому притаманні жага спілкування та діяльності, балакучість, іноді – поверховість;
- некерований тип – імпульсивний, конфліктний, категоричний, підозрілий;
- тип неврастенічної акцентуації – з домінуванням хворобливого самопочуття, дратівливості, підвищеної втомлюваності;
- сенситивний тип з надмірною чутливістю, лякливістю, сором’язливістю, вразливістю;
- демонстративний тип – йому властиві егоцентризм, потреба в постійній увазі до себе, співчутті, захопленості ним.
Найвідоміші типології
Конституційні типології характеру пов'язують характер з особливостями зовнішності людини, будовою тіла (Кречмер, Шел-дон).
Акцентуальні типології пояснюють особливості характеру виявленням окремих рис та їх сукупностей, що становлять крайні варіанти психічної норми та межують з психопатіями (Леонгард, Лічко)
Соціальні типології визначають характер на основі ставлення людини до суспільства та моральних цінностей (ФроммШостром).
