Ми знаємо серед представників української нації багато надзвичайних особистостей-патріотів на ниві політики, науки, культури, мистецтва. Прикладів багато, але постать Івана Франка ніколи не зникає у будь-якому аспекті соціально-політичного чи національно-культурного життя України, Справа в тому, що екс¬тремальна світоглядність цієї особистості була спрямована не просто на власну супердосконалісгь. а на радикальні зрушення в українському суспільстві у напрямку скерованого еволюційного процесу.
Франко був громадянином, який всі соціальні події в Україні сприймав як політолог, враховуючи всі історичні та сучасні важелі на користь або на шкоду суспільним процесам для батьківщини. Він був соціологом, ознайомленим із соціально-економічною доктриною марксизму. Алє, погоджуючись з її економічною метою, засуджував засоби її соціального здійснення, чим передбачив той сімдесятирічний експеримент Радянського Союзу, який показав всьому Світу, що там, де - соціалістична безгосподар¬ність, там - виникає людська безвідповідальність, яка посилює суспільну безгосподарність, утворюючи замкнуте коло занепаду і застою.
Великий Каменяр перестерігає молодь і суспільність перед "всевладністю комуністичної держави'", проголошеної в "Комуністичному Маніфесті". Бо вона загрожує деспотизмом над усім матеріальним та духовним життям. Франко стверджує, що «тільки солідарність з тим нашим бідним, сірим, але конкрет¬ним братом охоронить нас від абстракцій і доктринства й поведе наш національний розвій простою, вірною дорогою » Дорогою куди ? І на це запитання Франко дає відповідь: и до найвищої цінності життя. До Шевченковоі "святої волі", до свободи людини, нації, людства "Скрізь і завжди у мене була одна провідна думка: служити інтересам мого рідного народу". Так відбувається еволюція у політичних поглядах Івана Франка як Генія, який підносить українську національну державність. Фран¬ко вірив, що до здійснення цих ідей веде тільки один шлях, вказаний Шевченком.
Проблема творення нації зі стада постала ще на зорі минулого віку. Франко окреслив її так: "пе¬ред українською інтелігенцією відкривається тепер . При своєрідних формах життя в Росії, величезна дійова задача - витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суспіль¬ний культурний організм, здібний ще до самостійного культурного й політичного життя, відпорним на асиміляційну роботу інших націй, звідки вона б не йшла, та при тім придатний на присвоєння собі в якнайширшій мірі і в якнайшвидшім темпі загальнолюдських культурних здобутків, без яких сьогодні жодна нація і жодна хоч і сильна держава не може остоятися". Але тільки у моральному переродженні, у вигартуванні морально безкомпромісних людей Іван Франко бачить запоруку піднесення і визволення нації, що є особливістю його національно-державницької концепції .
Франко чітко проголосив для нашого національного визволення і самовизначення народу засаду соборності України: "Від Кубані аж до Сяну-річки - одна нероздільна".
Франко як український державник і соборник поєднав українську національну ідею з ідеєю людства і вказав нам на революційний героїзм як на динамічну силу історії та на її безкомпромісну принциповість.
Отже, поєднуючи політологію, економіку, соціологію з моральністю, Іван Франко мав не просто мислення зрілого громадянина своєї країни, а гармонійну світоглядність, яка на рівні істини і добра реалізувалася в красу і вимогливу принциповість його мистецтва, що збагачувало культуру і мораль¬ність українського народу. Якщо половина митців українського менталітету зациклені на романтичному відгалуженні від суспільства ("Моя хата скраю, в якій я співаю"), то Іван Франко на вищому рівні поєд¬нував наш національний романтизм із загальнолюдським прагматизмом, утворивши з себе не просто суперінтелектуала, а всебічно розвинутого у всіх галузях соціально-культурного світосприйняття фено¬мена, якого можна було б назвати українським Леонардо да Вінчі, як і Леонардо да Вінчі можна назвати італійським Іваном Франком .
А обидвох, як наголшує в своїй праці «Іван Франко на шпальтах часописів українців Росії та Польщі у XX ст." академік Віктор Ідзьо, можна назвати не тільки національними, а й універсальними загально¬людськими геніями .
