Фільм „Тарас Бульба", знятий за мотивами повісті Миколи Гоголя в Росії, підкреслюю - це не екранізація повісті, а домислений сценаристами (В.Бортком) варіант, що відходить від класичної фабули твору, наробив чимало галасу і, на мою думку, недаремно. Адже мало хто читає, що там написано в титрах, але переглянувши екранізацію режисера Владіміра Бортка (член компартії) можна простежити підтекст знівелювання усього українського... Цікаво й те, що свого часу мріяв створити кінофільм „Тарас Бульба", навіть написавши сценарій, наш Олександр Довженко, але компартійні чиновники заборонили постановку. То хто такий Гоголь і чому існує такий різний підхід до популяризації його творчості?..
"Наш Гоголь" - так про Миколу Васильовича говорять два народи, український та російський, - особливо наголошуючи на отому "наш". То чий же він - геніальний і містичний, веселий і трагічний, загадковий і відвертий? Що наснажувало його душу, що стало основою його характеру, поглядів, переконань, дослідницьких інтересів? Якою історією надихався геній письменника, кого і за що він цінував у своєму родоводі?
Творчість Миколи Гоголя привертає увагу багато поколінь науковців, але цей процес не вичерпав себе. Дискусії навколо творів майстра та його імені тривають. Тож варто спробувати відчути його багатогранність і неповторну красу.
Народився М.Гоголь 20 березня 1809 року в с.Великі Сорочинці на Полтавщині (тепер село Гоголеве). Як свідчать документи, рід Гоголів бере початок з ХVІІ ст. з часів Хмельниччини, йде від полковника подільського, а потім могилівського Євстахія Гоголя. Згодом юний Микола захопиться збиранням українських народних пісень, прислів`їв та приказок. Цим самим він зробив великий внесок у розвиток української фольклористики, зібравши 300 старовинних пісень.
Свого часу Михайло Драгоманов зазначив: "По часу, коли появились малоросійські повісті Гоголя, ми маємо повне право вважати, що Гоголь породив поетичні спроби Метлинського, Костомарова і самого Шевченка. Про Україну багато і голосно говорив чоловік, ставши зразу поряд із Пушкіним авторитетом в очах російської громади. Україна не мала ще другого такого сина, котрий би так повно виразив у собі дорогі боки її народного духу...".
Гоголь надто сприяв посиленню інтересу своїх сучасників і наступних поколінь до українського фольклору, етнографії, історії, починаючи від Квітки-Основ`яненка, Куліша, Костомарова, Марка Вовчка, Нечуя-Левицького, Панаса Мирного.
Ізмаїл Срезневський - філолог, історик, фольклорист - назвав свого приятеля "великим художником і знавцем поетичного світу України". Чотирнадцятирічна Леся Українка разом з братом Михайлом переклала "Вечори на хуторі біля Диканьки" українською мовою і видала цей переклад. Під впливом "Вечорів" писав свої вірші, нариси А.Тесленко.
Академік Михайло Грушевський характеризував Гоголя як одного "з найславніших синів", яких дала Україна. Максим Рильський свідчив, що Гоголь був улюбленцем О.Довженка, О.Яновського й Остапа Вишні. Всі троє називали себе учнями Гоголя. Як уже згадувалося, Олександр Довженко мріяв створити кінофільм "Тарас Бульба.
Блискучий майстер слова Григір Тютюнник у щоденнику занотував, що Гоголь - суто український письменник: типи, духовність, гумор - риси притаманні українському народові.
Микола Гоголь був яскравим виразником того періоду, коли Москва жадібно всотуючи в себе все, чим була багата Україна, робила все, щоб денаціоналізувати цей весок, надати йому характеру загальноросійського, а отже, й нівелювати саме поняття українського, національного.
Аргументацію цієї тези знаходимо в аналізі 4-томного видання листів М.Гоголя під редакцією І.Шенрока, пов`язаних з відкриттям у Києві університету св.Володимира. Вже набувши слави як автор "Вечорів на хуторі біля Диканьки", увійшовши в коло літературної петербурзької та московської еліти, Гоголь з грудня 1833 до серпня 1834 року домагається професорського місця в новоствореному Київському університеті. Він прагнув працювати на батьківщині для неї, а не для свого блага.
Гоголь приховує від своїх московських друзів наміри і, звичайно, мотиви переїзду до Києва. Це видно з листа до М.Погодіна, який дізнавшись про бажання Гоголя їхати в Україну, пропонує йому місце "адьюнкства" у Москві. Гоголь ввічливо відмовляється і явно лукавить, пишучи: "Я... просился профессором в Киев, потому что здоровье мое требует этого непременно также и труды мои...".
Окрім того зауважимо, що письменник, який все життя прожив на чужині, не виявляв бажання мати там власне житло. У листі до Максимовича бачимо прохання Гоголя: "... Есть ли в Киеве продающиеся места для дома, если можно, с садиком, и если можно, где-нибудь на горе, чтобы видно было Днепр". Як сумно перегукується доля М.Гоголя з Шевченковою, аж до сприйняття "хатки на Україні". Як певного символу поєднання зі своєю Матір`ю - Землею - Україною.
Та доля розсудила інакше, і напевно, "доля" ця була керована не Богом, а злою силою певних осіб, зокрема С.Уварова. (Листи М.Гоголя до М.Максимовича від 8 червня 1834 року, а також від 14 серпня 1834 року, яким по суті, і закінчуються марні прагнення письменника поєднатися з своєю рідною Україною).
Все вище сказане дає підстави зробити висновок, що "неможливість" переїзду М.Гоголя на батьківщину до Києва була наслідком кампанії, перспективна мета якої полягала в денаціоналізації українського таланту.
З переїздом до Києва і діяльність в університеті митець пов`язував зміну напряму свого життя і сфери діяльності. Ця перспектива викликала в нього небувалий ентузіазм, що видно з есе "1834": "У ног моих шумит мое прошедшее, надо мною сквозь туман светлеет неразгаданное будущее? В моем ли прекрасном, древнем, обетованном Киеве, увенчанном садами, опоясанном моим южным прекрасным небом, упоительными ночами, где мой чистый и быстрый мой Днепр... ". Так палко благає 25-річний Гоголь свого генія сприяти його планам, здійсненню мрій, які були пов`язані з перспективою переїзду до Києва, точніше з Росії в Україну. А плани були грандіозні: написати 8-томну історію України, літопис, дослідницькі роботи з етнографії.
Події, описані вище, відносяться до 1833-1834 рр., а в 1836 році Гоголь виїжджає за кордон і з цього часу фактично є імігрантом. Ще в травні 1834 року в листі до Максимовича Гоголь передбачив цю еміграцію у разі непереведення його в Україну.
Красномовним свідченням національної самосвідомості М.Гоголя є факт власнорусного запису в книзі пацієнтів у Карлсбаді французькою: "Микола Гоголь - українець". Євген Маланюк докладніше зупиняється на факті цього запису, вказує, що зроблений він у 1846 році в санаторії Карлсбаду, в реєстрі визначних пацієнтів на ст.17, і передає його дослівно. Українською це звучить так: "Мр. Микола Гоголь, українець, замешканий у Москві, автор декількох комедій російських".
Як бачимо, Гоголь ніколи і ніде не відрікається від своєї батьківщини, а те, що не довелося працювати йому на теренах рідної землі, чи можна ставити йому це за провину?..
