Кожна країна потребує своїх національних міфів. Одним з них для України є козаки. Для одних вони лицарі, для інших – розбійники. Спробуємо дослідити яке місце вони займали в свідомості українців протягом кількох останніх століть.
Для наших сучасників образ козака встиг вже перетворитися на яскравий багатокомпонентний національних архетип. Разом з усталеним сьогоденним поглядом на нього, як на омріяного героя українського народу він розшаровується на різноманітні компоненти, що просочують не тільки різні сфери культури, але й історичні періоди, до яких козацтво немає жодного відношення. Яскравий приклад цьому – встановлений в нашому місті пам’ятник князю Київської Русі Святославу. Якщо пригледітися до його голови то одразу ж стає помітним оселедець, що прикрашає голову князя. Такі історичні нестиковки в сучасному мистецтві прийнято називати еклектикою, яка змішує не тільки різноманітні жанри але й далекі один від одного історичні періоди. Проте облишимо еклектику і звернемося до нашого минулого, адже щоб встановити ким є козаки для сучасного українця спершу треба окреслити ким вони були насправді.
В давні часи спільного для всіх образу козака не існувало, як не існувало єдиного козацтва. Нам відомо про запорозьке, гетьманське, слобідське козацтво, разом з тим існувала і надвірна міліція великих польських магнатів, яку також сприймали як одну з верств омріяних народних героїв. Але найближчим образом для нас є козак-запорожець, який і вважався справжнім лицарем. Проте і саме Запорожжя було далеко не однорідним.
Лицарський образ козака тьмянішає перед багатьма історичними фактами. Скажімо, під час альянсів с татарами запорожці уганяли невільників для того, щоб продавати їх на ринку Кримського ханства. Це є наслідком того, що на Запорожжі з одного боку існувала старшинська верхівка, яка зазвичай мала шляхетне походження і усвідомлювала свою відповідальність перед українським народом. А з іншого боку були так звані “сорома”, або “галота” з якою і пов’язують антисоціальну поведінку козаків. Співвідношення шляхти та сороми і створювало в різні часи більш негативний чи навпаки більш позитивний образ запорожців.
Згодом цей образ змінювався в залежності від ідеологій. Так, за радянських часів козак, це борець проти феодального гноблення, ревносний поборник єднання братських народів. Історичні факти, що не вписувалися у цей погляд рішуче відміталися. Щоб уникнути національних заворушень на підставі ідеї козацтва, радянському громадянину пояснювали, що зруйнування Запорозької Січі Катериною ІІ, це органічне явище яке сприяло колонізації Південних українських земель дружним російським народом. Проте наприкінці вісімдесятих на початку дев’яностих років українців охопила безоглядна романтизація запорожців. Козак перетворився ледь не на своєрідну ікону, а його образ, навіть, використовувався в дискусії стосовно виходу України з Радянського Союзу.
Як би там не було з поміж усіх інших національних образів, козацтво це те, що зараз може об’єднати українців. Головне при цьому грамотно і креативно інвестувати його в освіту, театр, живопис, літературу ті інші види мистецтва. Але цього зараз, якраз, і не відбувається.
Скажімо, якщо завітати зараз до наших книгарень, то уся художня література на історичну тематику “обсмоктує” що завгодно: лицарів-тамплієрів, середньовічну інквізицію, коханок і коханців давно померлих царів та президентів... Одним слово, усе окрім козацької тематики, яка окрім пригодницької та авантюрної прози з легкістю може долучитися і до фентезі. Адже скільки легенд існує про козаків-характерників, які могли перевтілюватися на звірів, літати, ловити пальцями кулі, володіти дивовижними техніками двобою тощо (згадаймо лишень Пацюка з гоголівської “Ночі перед Різдвом” який змушував вареники самі стрибати до свого роту). А скільки лишилося переказів про прокляті скарби, що й досі зберігаються в запорізьких степах схованими козаками з уберегти свою здобич від ворогів? Чимало байок і про переможених козаками відьом та інших нечистої сили, й про дружні стосунки запорожців з велетенськими зміями, що начебто населяв острів Хортицю кілька століть тому... Натомість більшість літератури фентезі, це калька з різноманітних героїв-качків започаткованих в американській культурі майже сто рок тому, або зі славнозвісного Толкієна – різношерста тусовка з людей і міфічних істот здійснює чергову місію порятунку світу. Це можна вважати великим прорахунком наших письменників.
Сьогодні помітні спроби долучити образ козака до вітчизняної реклами. Поступово козак в червоних шароварах з оселедцем і сережкою в усі стає брендом. Проте реклама хоч і формує масову свідомість, але є лише краплею в морі популяризації національних символів. Більш яскраві приклади виходу образу козака на широку аудиторію і досі носять поодинокий характер.
Тож нам залишається лише чекати на те, що вже скоро українські митці зможуть явити нам той козацький образ, який задовольнив би в першу чергу молодь. І сподіватись, що цього разу обійдеться без шароварщини.
