Розвиток культури у другій половині XIII — XV століть визначався складною історичною ситуацією. Напередодні 09000300010010011180000000200000монголо-татарського нашестя Русь розділилася на безліч 090180710211020князівств, незалежних одне від одного або неміцно пов'язаних певними військово-політичними договірними відносинами. Джерела нараховують 18 великих державних утворень, а якщо враховувати й дрібні, то біля 30-ти. Внаслідок відсутності політичної єдності, неповного підпорядкування молодших князів старшим князям не було і військової єдності. Тому протистояти великим, добре навченим, наполегливим і жорстоким військам монголо-татар князям Русі було надто складно. Вже при першому зіткненні на ріці 09000000Калка в 1223 р. русичі зазнали поразки, але і це не привело до подолання міжусобних конфліктів.1237—1240 рр. можна вважати найбільш трагічними в історії Русі. Літописи й археологічні джерела розкривають жахливі картини 09006050600пожеж, вуличних боїв, масової загибелі людей у 0908102Києві,070510103102Чернігові та інших містах. Разом з містами знищувалися і витвори 09101811100культури, було вбито і забрано в полон десятки тисяч людей, серед яких зустрічалося немало різних майстрів, решта населення втекла в ліси, обезлюдніли цілі області.
За перші 50 років ординського правління не було побудовано жодного 0911100міста. Масштаби 090001800501104102008110201кам'яного будівництва досягли рівня, що передував нашестю, тільки через сто років. У ряді 008100100811020виробництв спостерігалося падіння або забуття складної техніки, спрощувалася реміснича промисловість: зникли 01051040010сердолікове 0900008110намисто, скляні браслети, мистецтво перетої емалі, поліхромна кераміка, виробництво смальти для мозаїк, більшість прийомів обробки металу і багато іншого. Але, всупереч думці деяких західних вчених, монголо-татари істотно не вплинули на сам характер культури, яка стояла набагато розвиненішою за культуру завойовників. Хоч у мову і проникли деякі слова, принесені татарами (00007001базар, 0050600вежа, черевик,скриня, горище, ковпак, 0900110001кафтан), загалом культура на Русі розвивалася на внутрішній основі. Крім того, знаходячись під владою степових 0910400орд, Київська Русь зберігала зв'язок з01070001118візантійським світом, що сприяло розквіту духовності в майбутньому. Тому навіть у скрутні для Русі часи в 09000011081монастирях і церквах продовжувало концентруватися культурне життя.
У поширенні освіти, як і в розвитку багатьох галузей культури, величезну роль відігравали церкви і монастирі. Перед монголо-татарським нашестям розповсюдження письменності серед населення було досить широким. Зустрічаються графіті — написи на камені, стінах, 005105020дереві. Це свідчення про належність предмета людині, майстру, прохання до Бога, церковні тези, полеміка між духовними і світськими особами (графіті 010110911800809100101Софійського собору), загадки, побажання князів своєму народу тощо. На жаль, відомостей про освіту у період навали дуже мало. В основному вони стосуються Галицько-Волинського князівства (згодом — королівства), яке внаслідок своєї віддаленості менше потерпіло.
Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського ознаменувало новий період у розвитку української культури, зокрема освіти і 09001000наук. У загальнокультурному відношенні 090810200Литва значно поступалася Україні —українська мова стала мовою діловодства, 0080000001118дипломатії, приватного 0908111020000181листування на території Великого князівства Литовського. Недержавне становище українського населення пізніше негативно позначилося на розвитку культури.У цей період 0901001000200100000початкові школи існували в містах, при великих церквах і монастирях і в маєтках деяких магнатів.
Крім людей, які здобули початкову освіту, були і більш освічені, які знали іноземні мови, працювали в князівських і єпископських канцеляріях. Вони готували тексти грамот, проводили облік, вели дипломатичну переписку. За князя 0000080000000811800809Данила Галицького при його дворі вважалося цілком нормальним знання 5—7 мов. Найвищим орієнтиром в освіті за великокняжої України-Русі була візантійська освіта, яка ґрунтувалася на надбаннях багатьох поколінь і за своїм рівнем займала чільні позиції в Європі.
На Русі XIV — XV століть було розвинене вчення про неминучість 091005118102111кінця світу і божественного суду над 09180411020людством. Через соціальні потрясіння ці ідеї набували форми реального очікування 011030501081051118«другого пришестя» 0111051081101Христа.Умонастрій епохи, звичайно, не вичерпувався цими ідейними течіями, але в них сфокусувалися найважливіші життєві уявлення людини XIV — XV ст., і саме вони зумовлювали характер тих зрушень, які сталися в історико-культурному процесі того часу.
Книжкова справа в Україні, як і вся культура, в 1130-1150-і рр. XIII століття перебувала у найважчому становищі. У джерелах згадується книгописання кінця XIII століns Києво-Печерському монастирі, у Володимирі-Волинському, 05000Холмі і 091802102Львові. Збереглося усього біля 200 рукописів і уривків.Всі вони були написані на 09051030000501пергаменті. Записи на книгах свідчать, що книги переписувалися 09081001писарями владичеських кафедр, митрополичої канцелярії, 09108105100801причетниками церков. Центрами 090080600020001018111001книжкової культури були 0000081Галич при 0905020000080002081Левові Даниловичі і його синові01109091802002081Юрії, 05000Холм, 09051050081018Перемишль, 090001180Полоцьк, 00008018Волинь. При дворі князя 0000040800810001080180002081Володимира Васильковича — книжника і філософа — існувала величезна майстерня для створення книг. Шкіряна 0901000200оправа найбільш дорогих із них прикрашалася золототканим 09000100полотном, металевими накладками із зображеннями, виконаними технікою перебірчастої емалі. Все це створювалося місцевими ремісниками. Деякі книги були прикрашені0910100118100мініатюрами.
На українських землях в XIII — XV століть знали декілька видів 090811800письма. Спочатку був 03110002«устав» — без нахилу, суворо геометричної форми, який нагадує сучасний друкарський шрифт. У XIV столітті з поширенням ділового письма його змінив 090001021110002«напівустав» (літери менші, з легким нахилом). У XV столітті почали писати 0100100081«скорописом», плавно з'єднуючи сусідні 0100200букви. Іноді літери прикрашали 8в'яззю, вони були видовжені вгору і перепліталися між собою, утворюючи 09100000501орнамент. Писали стовпцями, не розділяючи слів, скорочуючи їх за рахунок 0000101голосних, які часто писали над рядком. 091000000Крапку використовували довільно. З 110011118XV столітті з'являється 090000кома або 09100000007000018крапка з комою замість знака питання.
Серед рукописів XIII століття переважали 090080300книги, необхідні для здійснення церковного 000301010610018богослужіння. Перемишлі, Володимирі, Луцьку, Холмі і0211102Турові.
Найважливішим жанром літератури цьго періоду є 0911000810000181літописання. У Києві воно безперервно велося до 1238 р., після чого дані про нього зникають, у Чернігові і Переяславлі до 1228 р. Головним літописним твором цього часу є Галицько-Волинський літопис, створений у другій половині XIII століття, що охопив події 1201—1291 рр. Автори літописів виступають з позицій середнього і дрібного боярства, городян. Тон і манера літопису кінця XIII ст. близькі до візантійських історичних оповідей імператорських історіографів. Відомо, що при князях Данилові, Володимирові Васильковичі, Мстиславі і Левові також були історіографи, які мали в своєму розпорядженні весь князівський обіг документів. Крім того, в літописі є фрагменти, де текст не обмежується рамками викладу за роками, вони являють собою жваву безперервну розповідь, з далеким від церкви і її книг стилем, що підтверджує її світський характер.
Всі інші літописні тексти, складені в цей період в різних місцях Галицько-Волинського князівства, були тільки спробою окремих осіб дати опис поточних подій, завжди протягом короткого відрізку часу, і не мали офіційного характеру.
У період, що розглядається нами, з'являється ораторська, побутова (житійна) і паломницька проза, літературні збірники («Ізмарагд»), перекладні повісті («Александрія», «Троянська війна», «Індійське царство»). Особливістю літератури другої половини XIII — XV століть є увага до релігійних та естетичних переживань і відсутність інтересу до особистісних.
В усній народній творчості цього періоду зароджувалися нові форми, звільнялися від культових елементів обрядові пісні. Основними жанрами були казки, новели, легенди, притчі, вживалися прислів'я і приказки.
У другій половині 110011118XIII століття починається будівництво кам'яних 000000091801001100замків у Луцьку, 09105005005118Кременці, 0501080Хотині. Нові тенденції з'являються в культовому будівництві: . У їх архітектурі 01070001109118008091108018візантійський стиль набуває нових форм — переплітаються візантійсько-руський і 00108000готичний стилі, храми рясно 005001декоруються 0010718010050018різьбленням, іноді 01110006вітражами і 041051000фресками.
З кінця XIV століття на архітектуру починають впливати зміни в тактиці ведення 0109000війни і розвиток військової техніки. Виникають замки, повністю побудовані з 090001018каменю і 060503000цегли, укріплені кріпосними вежами і 0109008118бійницями (у 0911180Луцьку, 0905040608010061Меджибожі, Кременці). Головними замовниками стають не тільки церкви, монастирі і великі 0405004000феодали, але і 080181100шляхта, зміцнілі міські і сільські0901108000общини. Зміцнюються культурні зв'язки з Західною Європою, в Україні працюють майстри з Угорщини і Польщі.
У 110011118XV столітті архітектура все частіше повертається до київських традицій. Будуються дерев'яні храми: церква Святого Духа в Петеліче, собор Благовіщення у 0900205018Ковелі. У невеликих храмах, побудованих міськими і сільськими общинами, яскраво виявляється оборонний характер, зумовлений набігами татар і усобицями феодалів. Типовим прикладом церкви-фортеці є Покровська фортеця в Єбенях (XV століття).
Іконопис
У другій половині XIII — XV ст. українські землі переживали певне призупинення розвитку окремих ланок культури, пов'язане з наслідками монголо-татарського нашестя і втратою Києвом значення політичного, торговельного і культурного центру України-Русі. Головним осередком розвитку української культури в цей час стає Галицько-Волинське князівство, менш розорене, яке перебувало у більш сприятливому геополітичному становищі. У культурі XIII — XV ст. помітним стає західноєвропейський вплив. Його поєднання з місцевими традиціями визначило культурний зміст епохи. Значних висот досягли наукові знання в гуманітарних галузях: 04100101118філософії, 01101118історії. Розвивалися світські мотиви в 09110510011100літературі. 0111105011100Архітектура храмів набуває рис 00108000готичного стилю, поширеного в міському будівництві Європи. Продовжувався розвиток різних жанрів народного мистецтва: 0050010010802000108000004005008110511020декоративно-прикладного, 09107081005008110511020музичного, 0205001100018005008110511020театрального.0900100400010201111118Народна творчість збагачувалася героїчними, визвольними мотивами.Незважаючи на поступову втрату власної державності (Орда, Литва, Польща), українська культура продовжувала поступально розвиватися.
