У XVI ст. на українських землях спостерігався високий розквіт зодчества. Відновлювалися зруйновані міста, засновувались нові, зводились храми, монастирі, будувались оборонні й житлові споруди. Тогочасні будівельники намагалися зберегти давні традиції і поєднати їх із новими рисами європейського ренесансного стилю. Головним об’єктом художньої уваги ставав фасад будівлі, який прикрашали ордери, декоративно-орнаментальне ліплення тощо.Пам’ятки такої архітектури збереглися в Луцьку, Кам’янці-Поділь- ському, Жовкві, Бродах та Львові. Унікальною пам’яткою ренесансного зодчества вважаються споруди на площі Ринок у центральній частині Львова — Чорна кам’яниця, будинок Корнякта, пам’ятки, пов’язані з діяльністю Львівського братства — Успенська церква, вежа Корнякта, каплиця Трьох Святителів, створені впродовж 60-х рр. XVI—XVII ст.
Постійні загрози ворожих нападів обумовлювали необхідність спорудження приватних і державних фортець або замків, за мурами яких могли знайти захист не лише їх мешканці, а й населення при-леглих земель.Більшість українських замків у XVI ст. були дерев’яними, вони не збереглися до наших днів і відомі лише за описами. Найбільшим дерев’яним замком, за повідомленнями сучасників, був Київський, заново збудований із соснового дерева в 1542 р/ Чимало замків, збудованих у Середньовіччі, не відповідали вимогам часу, і в першій половині XVI ст. були перебудовані. Значної реконструкції зазнали замки Луцька, Кременця, Хуста, Мукачева, Вінниці, Меджибожа, Кам’янця-Подільського та інших міст.До відомих пам’яток православної церковної архітектури XVI ст. належать Богоявленська церква в Острозі та Троїцька церква в Ме-жиріччі. Обидва храми є хрестовокупольними і продовжують давньо-руські будівельно-архітектурні традиції. Однак тогочасні умови життя спричинили те, що обидві церкви були пристосовані до оборони.
Українське малярство цього періоду користувалося великим ви-знанням. Переважна більшість творів живопису була церковної те- матики (фрески, ікони). Картини або портрети побутового характеру зустрічалися рідко. Митці продовжували розвивати давньоруські традиції. Проте в портретному живописі був відчутний вплив захід-ноєвропейського, італійського й німецького мистецтва.
У XVI ст. українські митці, як і раніше, багато працювали в Польщі. Зокрема, збереглося багато фресок на євангельські сюжети, виконані ними в храмах і спорудах Вавеля у Кракові. Однак від кінця
XVI ст. їх стали витискати з польських міст. У тогочасному українському іконописі пануючими залишалися традиції Київської Русі, але поступово з’являються також нові риси. Майстри більше уваги приділяли побутовим деталям, посилюючи тим самим реалістичні елементи. Пози зображених стали більш при-родними, а деталі одягу набули конкретності. Найбільшого визнання в цей час набули львівська й перемишльська школи іконопису. Ви-датними творами середини XVI ст. були ікони «Поклоніння волхвів» із Бусовиська, поблизу Старого Самбора, та «Різдво Христове» із села Трушевич, поблизу Добромиля. У XVI ст. успішно розвивалося українське різьбярство, яке замінило досить дорогу і розкішну давньоруську мозаїку. Переважало різьблення по дереву й рідко зустрічалося на мармурі. В основному це були надгробні монументи й плити.Високого рівня розвитку досягла книжкова мініатюра — виконані фарбами невеликі кольорові зображення в рукописних книгах. Особ-ливе місце за своїм оздобленням посідає Пересопницьке Євангеліє. У XVI ст. значно посилюється вплив на оформлення рукописних книг народного мистецтва — часто використовуються мотиви, запо-зичені з народного ткацтва, різьби по дереву та настінних розписів.
У другій половині XVI ст. у зв’язку з поширенням книгодрукування стало розвиватися мистецтво гравюри.Першими українськими гравюрами вважають ілюстрації до «Апос-тола» й «Букваря», виданих 1574 р. уЛьвові І. Федоровим. Вони від-значаються красивими композиціями з рослинних елементів (пишно закручений широколист, стилізовані квіти й плоди тощо), притаман-ними оформленню книг майстрами італійського Відродження.
Декоративно-ужиткове мистецтво.
У XVI ст. в українському декоративно-ужитковому мистецтві з’являються нові риси, пов’язані з проникненням ренесансних орнаментальних мотивів. Однак українські майстри вносять у них багато своєрідних рис, сполучаючи нові форми з традиційними прийомами та мотивами, які існували в народному мистецтві.У цей період відроджується скловаріння, що занепало в попередні століття. У багатьох містах України поряд із ткацтвом починає розвиватися килимарство. Львівські майстри оволоділи мистецтвом виготовлення оббивки для меблів із тисненої шкіри. Вона вкривалася різнокольоровим малюнком, що поєднував східні елементи орнаменту й розкішні ренесансні візерунки.Найбільшого поширення в XVI ст. в Україні мали такі види декоративно-ужиткового мистецтва, як місцеве виробництво меблів, художнє литво та вироби з металу, керамічне виробництво, а також стародавні галузі — вишивання та гаптування.У художній обробці металу українські майстри уславилися відливанням гармат, годинникарством, виробництвом нових видів зброї. Далеко за межами України були відомі вироби львівських ювелірів-золотарів. Вони виготовляли посуд, предмети церковного призначення, столовий посуд, зброю, ювелірні прикраси тощо, прикрашаючи їх емаллю, різьбою, інкрустацією золотом і сріблом, оздобленням коштовним камінням.
