Ду́ма — ліро-епічні твори української усної словесності про події з життя козаків XVI—XVIII століть Думи відзначаються стрункою, відшліфованою упродовж століть своєрідною поетичною формою, відмінною від усіх інших віршових форм українського фольклору. Неподібність дум до інших жанрів визначається передусім манерою виконання. Виконувались думи речитативом, що було своєрідною формою декламації в урочистому, піднесеному стилі. Драматизм виконання підсилювався музичним супроводом — грою на кобзі (рідше бандурі чи лірі). Віршовою і музичною формою думи репрезентують вищу стадію речитативного стилю, розвиненого раніше в голосіннях. Довгі рецитації дум наявні в пливкій, мінливій формі. Тому дуже важко (або й неможливо) вивчити їх напам'ять дослівно. На думку дослідників, кожен кобзар переймав від свого вчителя зразок рецитації (речитативного виконання) лише в загальних рисах, а тоді витворював свій варіант мелодії, під який виконував усі думи свого репертуару. Тобто досить гнучка та вільна щодо словесного та музичного вираження дума ніби завжди народжується заново, імпровізується. Жоден наступний варіант думи, навіть якщо вона виконується одним і тим самим виконавцем, не є тотожним з попереднім: у ході відтворення одні елементи мимоволі опускаються, інші додаються, тому думи належать до найбільш імпровізаційних видів фольклору.
Лі́рники— народні співці й музиканти, які супроводять свій спів грою на лірі. У репертуарі українських лірників були історичні пісні й думи, церковні канти й псалми, українські народні пісні, передусім жартівливі й сатиричні.Лірники співали в першу чергу історичні думи, які укладали самі, що прославляли діяння гетьманів: Сагайдачного, Дорошенка, Хмельницького, Мазепи та ін.; далі після історичних дум співали побожних пісень про св. Миколая та ін. Далі продовжували спів святковими думками і жартівливими шумками. Закінчували як правило жартівливими піснями.В мистецтві лірників зібрано було пісні про давню славу козацьку, з якими вони мандрували від хати до хати.
