На межі III i II тис. до н.е. з індоєвропейської спільноти виділяється германо-балто-слов'янська група, що дає підстави стверджувати про початок праслов'янської icтopiї. Протягом тривалого часу на українських землях формувалася праслов'янська культура, i в цьому процесі значну роль відігравали, з одного боку, традиції автохтонного етносу, з іншого, – культурні зв'язки з сусідніми народами.
Суттєві зміни в історії давніх слов'ян приходять в I тис. н.е. Це пов'язано з їхніми великими розселеннями, що стало вагомим фактором у формуванні етнокультурної та політичної карти слов'янських народів на території Центральної та Східної Європи. Найяскравіше особливості давніх слов'ян на території України виявились в зарубинецькій (II ст.до н.е. – II ст. н.е.) та черняхівській (II–V ст. н.е.) культурах.
Слов'яни традиційно розвивали землеробство – провідну галузь господарства протягом тривалого часу. Ділянки експлуатувалися до повного виснаження. Перехід до інтенсивного землекористування відбувся у VIII ст. у зв'язку з поліпшенням кліматичних умов i збільшенням народонаселення. Невід’ємною складовою обробітку ґрунтів, особливо в Поліссі була підсічна система – засіб розчищення нових земель під посіви. Прогрес у землеробствісупроводився вдосконаленням сільськогосподарських знарядь праці. На межі нової ери носії зарубинецької культури користувалося дерев'яним ралом, ачерняхівці – плужним ралом із залізним наральником . Врожаї збирали невеликими серпами, відомі й залізні коси. На VIII—Х ст. припадає масове використання жорен. Широке використання плуга із залізним лемешем підвищувало продуктивність хліборобської праці, значно збільшувало якість обробітку землі та спряло освоєнню цілини.
Складовою землеробства було тваринництво й птахівництво. Уже в перших століттях нової ери з'явилися пружинні ножиці для стрижки овець. Серед промислів, що також займали певне місце в господарстві землеробів, слід назвати мисливство. Від нього мали доповнення до продуктів харчування та отримували хутра i шкіру для шиття одягу чи взуття. Шкурки пухнастих звірів часто йшли на обмін. За свідченням східних авторів, у I тис. н.е. хутро було одним із ходових товарів, яким торгувало слов’янське населення на причорноморських i прикаспійських ринках. Хозари отримували данину від слов'янських племен також хутром. Одним з найдавніших занять слов'ян було бортництво - збирання меду диких 6джіл.
Розвиток землеробства визначив прогрес інших галузей господарства, в тому числі й ремесел: металургійна справа, ковальство, гончарство, оброблення дерева, шкіри, каменю, прядіння, ткацтво, виноробство, борошномельне виробництво. Провідним у господарському житті східних слов'ян було залізне ремесло (добування заліза та його оброблення), що одно з перших виділилося в окрему галузь. Вражає асортимент залізних виробів, їх досить високий технічний рівень. Давньослов'янським металургам була відома сталь та різні способи її виплавляння. У VII—IX ст. у слов'ян з'являються спеціальні поселення металургів.
3начних успіхів досягло гончарство. Кераміку зарубинецької культури виробляли вручну з чорної глини, а черняхівської — із cipoї глини за допомогою гончарного круга.
