Найважливіші складові духовного життя народу - свята та обряди. Вони відображають не тільки етнічну своєрідність, але й естетику, моральні цінності, ментальність, історію. До числа інститутів, породжених релігійними уявленнями й аграрним укладом побуту, належали календарні свята та обряди. Це - найдавніша обрядовість, корінням своїм вона сягає первісних, язичницьких вірувань. Значно пізніше церква сприйняла систему землеробських свят, яка вже склалася, і надала їй християнського забарвлення. Свята і обряди календарного циклу регламентували всі сфери життя українського селянина - виробничу, суспільну, сімейну, а головна їх мета - відвернути стихійне лихо, вплинути на врожайність.З календарним циклом сільськогосподарських робіт тісно пов’язана традиційна трудова обрядовість, такі обряди обов’язково супроводжували початок оранки, сівби, вигін худоби на пасовище, закінчення жнив тощо. Участь дітей та молоді у цих обрядах забезпечувала їх долучення до майбутньої трудової діяльності.
Серед зимових свят українців особливо виділяється період святок з кульмінаційними точками – Різдвом, Новим роком і Хрещенням. Останній день старого та перший день нового року українці відзначали як свята Меланки і Василя.
На 13 грудня за новим стилем і 30 листопада за стрим припадало свято Андрія. Це молодіжне свято, яке відповідало церковному святу Андрія Первозванного. Молодіжні зібрання цього дня були наповнені веселощами й розвагами, хоча і припадали на період посту, і подекуди називалися великими вечорницями. Ввечері дівчата до господині, де мали відбутися вечорниці, приносили хто що мав. Хлопці приносили наливку і цукерки. господиня ще вдень варила компот із сушених фруктів і картоплю на вареники. Дівчата допомагали господині приготовляти святкову вечерю. Збиралися після заходу сонця, спочатку розповідали різні історії, а тим часом деякі дівчата з господинею накривали святковий стіл. На Андрія вдавалися до різноманітних прийомів любовно-шлюбної магії: засівання конопель, ворожінь із балабушками, калитою тощо. Ці ворожіння мали відповісти на такі основні питання: чого чекати в Новому році — шлюбу чи смерті; якщо шлюбу — то хто буде чоловіком; чи буде шлюб щасливим. Намагалися також дізнатися про професію, матеріальне становище майбутнього чоловіка, главенство у майбутній сім'ї. Магічні дії нерідко супроводжувались відповідними примовками:
Давнім землеробським календарним святом було свято Миколи. Відомі два Миколи: весняний, або Теплий (9 травня за ст. ст.), і зимовий (Зимній)— 6 грудня. У народних віруваннях св. Микола виступає помічником і заступником хлібороба.
Власне Різдвяні свята починалися Святим вечором (6 січня за новим стилем та 24 грудня за старим). Було прийнято нічого не їсти до вечора, поки не з'являлася перша зоря на небі. Сама підготовка до святкової вечері носила урочистий характер і розгорталася як справжній ритуал. На покуті під образами розстеляли чисте сіно, на яке ставили горщики з кутею та узваром. Подекуди їх покривали обрядовим хлібом — книшем.
Вважалося що вночі до хати зходилися духи померлих родичів і тому було прийнято залишати на столі страви, навіть мити посуд у цей день вважалося гріхом. До живих посилали дітей зі святковими стравами. Приймаючи їх, господарі дякували і теж передавали такі самі страви зі свого столу. Це символізувало спорідненість сімей, їхню приязнь і взаємну щедрість. Дітей, які приносили вечерю, частували, обдаровували гостинцями.
З різдвяними святами пов’язаний обряд колядування, це давній звичай зимових (переважно різдвяних) обходів із виконанням величально-поздоровчих пісень (колядок) і речитативних формул. Група чоловіків, неодруженої молоді, дітей заходила на подвір'я кожної хати, славила господарів, бажала їм здоров'я, щастя, щедрого врожаю, достатку, за що отримувала певну винагороду. В основі цих обходів лежала магічна ідея "першого дня", згідно з якою побажання, висловлені на новорічні святки, мали стати реальністю.
Колядка є позацерковним звичаєм, однак із часом він був частково християнізований. Тому в тематиці колядок представлені як релігійні, так і світські мотиви — мирної хліборобської праці, козацьких військових походів, громадського та сімейного побуту тощо.
У перший день нового року прийнято посипати (засівати), це давньо-слов'янський новорічний звичай. У перший день нового року дорослі й діти, чоловічої статі, ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібні зерна і бажаючи господарям щастя, здоров'я, щедрого врожаю.
6 січня за ст. cтилем відзначалося свято, що знаменувало собою дванадцятиденного періоду святок - Хрещення (Водохрещі
Саме свято Xрещення відбувалося на річці або біля струмка; в місцевостях, бідних на воду, збиралися коло криниці. Напередодні на льоду річки вирубували великий хрест, пробивали ополонки, з льоду й снігу робили одне або кілька скульптурних зображень хреста, які нерідко обливали буряковим квасом.
Отже, важливим складником духовної і матеріальної культури українського народу є календарна і трудова обрядовість, яка визначалася аграрним устроєм життя. Обов’язково святкували день святого, ім’ям якого було названо місцевий храм. Для кожної пори року, для кожного свята були свої особливі традиції.
