Процеси пам'яті — це закономірна зміна послідовних явищ пам'яті. До них належать запам'ятовування, збереження, відтворення та забування. Всі вони тісно взаємопов'язані, оскільки перебіг кожного залежить від інших.
Запам'ятовування — це такий процес пам'яті, у результаті якого відбувається закріплення нового шляхом зв'язування з набутим раніше. Це є необхідною умовою збагачення досвіду індивіда новими знаннями.
Збереження — це тривале затримання в пам'яті матеріалу. Воно вимірюється тим часом, який минув від моменту завершення заучування до початку забування.
Відтворення — це такий процес пам'яті, в результаті якого відбувається актуалізація збереженого матеріалу. Відтворення завжди вибіркове: не весь матеріал, що людина запам'ятала, вона може відтворити.
Забування — це такий процес пам'яті, при якому втрачається чіткість закріпленого в пам'яті матеріалу, зменшується його обсяг,погіршується якість, виникають помилки при відтворенні або взагалі відтворення стає неможливими і, нарешті, неможливе впізнавання. Останнє характеризує найбільшу ступінь забування.
Заучування - запам'ятовування з метою зберегти в пам'яті той чи інший матеріал.
Прийоми заучування (learning strategies)
П. з. - це методи, що використовуються людьми для збору і збереження інформ. Як правило, вони вимагають зусиль з боку уч-ся і знаходяться під когнітивним, або свідомим його контролем.
Мнемотехніка
Мнемотехніка полегшує заучування і відтворення складного матеріалу. Нек-рие з її прийомів спираються на стратегії вербального опосередкування, коли два слова або думки асоціюються зі словом або фразою (вербальним посередником). Наприклад, припустимо, що ви намагаєтеся вивчити німецьке слово Handschuh - «рукавичка». Практ. вербальним посередником може стати уявлення про рукавичці як «черевику для руки» (shoe for the hand: hand - рука, а англійське слово shoe [черевик] схоже на німецьке schuh).
Ін. корисні мнемотехнічні прийоми в тій чи іншій мірі використовують зорові уявлення. Найбільш відомий - метод місць. Цей прийом був розроблення дизайн. стародавніми греками; він полягає в а) виборі знайомих місць (напр., кімнат в будинку), упорядочиваемих в певній послідовності; б) у створенні образів підлягають запам'ятовуванню елементів, к-рие потім зв'язуються з цими місцями; в) у подальшому відтворенні цих елементів шляхом «відвідування» вибраних місць (напр., великої кімнати). Корисні тж засновані на використанні образів такі мнемотехнічні прийоми, як слова-сигнали і метод ключових слів.
Повторення
Під повторенням у даному випадку мається на увазі навмисне повторення (подумки або вголос) к.-л. інформ. (напр., номер телефону для виклику технічної допомоги) для того, щоб тимчасово утримати її в пам'яті. На ранніх етапах розроблення дизайн. теорій пам'яті вважалося, що чим більше нек-який елемент повторюється в короткочасної пам'яті (КП), тим більше ймовірність, що він буде перенесений в довготривалу пам'ять (ДП). Якщо особа утримує інформ. в КП, але робить це трохи довше звичайного, це називається повторенням заради збереження. Цей спосіб неефективний з т. зр. довготривалих наслідків. Якщо машина зламалася в дорозі, водій буде повторювати отриманий ним у довідковій службі номер телефону гаража лише до тих пір, поки не додзвониться туди. Для тривалого збереження матеріалу чол. потрібні складні прийоми повторення, при використанні яких матеріал в КП активно реорганізується відносно матеріалу, збереженого в ДП. Хоча дві наступні теми - внутрішню орг-цію і семантичну структуру - можна вважати різновидами складного повторення, вони розглядаються окремо.
Внутрішня організація
Прийоми орг-ції запоминаемого матеріалу - це ефективні схеми, к-рие можуть використовуватися для поліпшення ДП. Як правило, вони припускають групування матеріалу але категоріями або об'єднання його у великі блоки для подальшого відтворення. У класичному дослідж. Бауер, Кларк, Лесголд і Винценц давали студентам коледжу для запам'ятовування 112 слів. Ці слова належали до чотирьох категорій (рослини, мінерали і т. д.), і студентам надавалася 4 спроби для їх заучування. Нек-рим студентам ці слова пред'являлися у випадковому порядку, тоді як інших - у вигляді чотирьох ієрархій понять (т. с. окрема ієрархія для кожної категорії). Студенти, до-рим пред'являлися ієрархічно організовані списки, запам'ятали всі 112 слів, тоді як студенти, заучивающие неорганізований матеріал, - тільки 70 слів.
Семантичну опрацювання
Семантичну структуру можна розглядати як форму когнітивного конструювання. Це процес формування значення на основі використання нової інформ. і бази знань чол. для побудови осмисленої інтерпретації цієї нової інформ. Мн. теоретики вважають, що інформ. організовується на основі схем, к-рие являють собою узагальнені структури знань, які використовуються для розуміння і засвоєння інформ. Особливий тип сх., званий сценарієм («скриптом»), являє собою сценарій організованого поведінки в специфічних ситуаціях (напр., сценарій поведінки в ресторані, к-рий може включати вибір столика, вивчення меню, замовлення страви, оплату рахунку та чайові офіціанту). При першому відвідуванні японського ресторану чол. може скористатися подібним сценарієм, щоб зорієнтуватися в ситуації, хоча при цьому потрібно його нек-раю модифікація (напр., сидіння на підлозі).
Опишемо трохи найбільш відомих методик дослідження мимовільного запам'ятовування.
Методика "Класифікація зображень предметів".
Експериментальний матеріал – 15 карток, на кожній з який зображений один предмет. 15 предметів легко класифікуються: тварини, фрукти, іграшки. Крім зображення предмета, на кожній картці (у правому верхньому куті) написане двозначне число.
Перед початком дослідження картки розташовуються на щиті у випадковому порядку і закриваються листом папера. Учасникам у дослідженні видається інструкція наступного типу, у якій говориться про те, що буде проводиться досвід на уміння класифікувати предмети по загальних ознаках. Задача випробуваного полягає в тому, щоб раскласифікувати предмети по групах і записати їх у цьому порядку, ставлячи на початку групи її назва. Після закінчення досвіду його учасникам пропонується по пам'яті відтворити в будь-якому порядку спочатку предмети, зображені на картках, а потім числа.
На підставі аналізу даних робляться висновки про умови продуктивності мимовільного запам'ятовування.
Короткочасна пам'ять являє собою такий її вид, що характеризується дуже коротким збереженням матеріалу після однократного нетривалого сприйняття і тільки негайним відтворенням. Для виміру обсягу короткочасної пам'яті можуть використовуватися різні методики.
"Метод Джекобса". Цей метод проводиться на цифровому матеріалі і являє собою наступну роботу. Випробуваному пред'являються послідовно сім рядів цифр, що містять від 4 до 10 елементів. Ряди цифр складаються випадково. Експериментатор по одному разі читає по черзі кожен ряд, починаючи із самого короткого. Після прочитання кожного ряду, через 2-3 секунди, випробувані письмово відтворюють у протоколі елементи рядів. Досвід повторюється кілька разів на різних цифрових рядах. Після експерименту випробуваний дає звіт про те, якими прийомами він користався для запам'ятовування рядів. Аналіз результатів і формулювання висновків про обсяг короткочасної пам'яті проходить на підставі отриманих кількісних даних, а також на основі словесного звіту випробуваних про хід процесу запам'ятовування.
Ще одна методика визначення короткочасної пам'яті розроблена Л.С. Мучником і В.М. Смирнов ("Визначення індексу короткочасної пам'яті"). У першій частині запропонованого ними тесту завдання виконуються по методу Джекобса. В другій частині досвіду визначається обсяг оперативної пам'яті, для чого випробуваному пред'являють випадкові однозначні числа, що він повинний попарно складати в розумі і запам'ятовувати результати додавання. Після закінчення випробуваний повинний відтворити всі результати підрахунків. По закінченні двох досвідів підраховується по спеціальній формулі індекс короткочасної пам'яті.
Методика "Вимір обсягу короткочасної пам'яті методом визначення відсутнього елемента". Випробувані попередньо знайомляться з поруч стимулів, що використовуються в експерименті. Потім ці стимули пред'являються їм у випадковому порядку. Задача випробуваного полягає в тому, щоб визначити, який з елементів ряду відсутній у пред'явленій послідовності. Як стимули для запам'ятовування можуть виступати числові ряди, слова й ін. У висновку експерименту робляться висновки про обсяг короткочасної пам'яті.
Для дослідження процесу запам'ятовування використовуються наступні класичні методики: метод утримання членів ряду, метод завчання, метод удалих відповідей, метод антиципації.
