Сприймання характеризуються значною різноманітністю, що зумовлюється природою діючих подразників та особливостями наших аналізаторів. їх класифікують на підставі провідного аналізатора, мети діяльності та основної форми існування матерії.
При класифікації за провідним аналізатором розрізняють такі види сприймання : зорове, слухове і дотикове.
При зоровому сприйманні провідну роль відіграє зоровий аналізатор, проте бере участь також руховий. Аналіз перцептив-них дій ока показав, що можна виділити два види рухів очей: мікрорухи та макрорухи. За допомогою мікрорухів зображення переміщається на сусідні точки сітківки. Вони мають значення для збереження стійкості зображення.
Завдяки слуховим сприйманням людина чує не окремі звуки, а мелодію, не окремі фонеми, а слова. Особливе значення має фонематичний слух, який остаточно формується у 6-7 років. Починаючи з цього віку, дитина повинна по-різному сприймати слова, які відрізняються приголосним (наприклад, кора — гора) чи голосним звуком (наприклад, ліс — лис).
У формуванні образу дотикових сприймань беруть участь руховий аналізатор водночас з кінеститичними і тактильними відчуттями. Аналіз дій руки показав, що можна виділити два класи рухів руки, за допомогою яких формується цілісний образ предмета (гаптичний образ): мікрорухи пальців амплітудою від 2 до 100 мм, які зупиняються на «критичних», тобто найбільш інформативних точках предмета, в результаті чого виділяються окремі його ознаки; та макрорухи амплітудою понад 100 мм, в результаті яких об'єднуються вже виділені окремі ознаки та перевіряється припущення щодо сприйнятого предмета.
Залежно від того, чи людина ставить перед собою мету сприйняти предмет, розрізняють мимовільне та довільне сприймання.
Мимовільне сприймання, або ненавмисне, виникає тоді, коли людина не ставить перед собою мети щось сприйняти і не прикладає для цього зусиль волі.
Довільне сприймання, або навмисне, характеризується тим, що людина ставить перед собою мету щось сприйняти і докладає для цього вольові зусилля. Прикладом може бути слухання лекції, розглядання креслення з наміром якнайкраще зрозуміти і запам'ятати.
Сприйняті нами предмети та явища існують у просторі, часі та русі. Відповідно до цього виділяють сприймання простору, часу та руху.
Сприймання простору є відображенням форми, величини, відстані, об'ємності та напрямку оточуючих нас об'єктів. Цей вид сприймання є обов'язковою умовою орієнтації людини у навколишньому середовищі.
Сприймання часу — це відображення об'єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності. Спеціального центру відліку часу у нервовій системі не встановлено. В основі сприймання найпростіших форм часу, наприклад, послідовності, лежать елементарні ритмічні процеси, які відомі під назвою «біологічного годинника».
Сприймання руху — це відображення зміни положення, яке об'єкти займають у просторі: швидкості, прискорення та напрямку. Важливу роль у відображенні руху має зоровий аналізатор. За його допомогою людина може сприймати як справжні, так і ілюзорні рухи.
