До методів, які забезпечують регулювання, коригування і стимулювання поведінки й діяльності вихованців, належать змагання, заохочення і покарання.
Змагання
Ґрунтується воно на природній схильності дітей до здорового суперництва і самоутвердження в колективі. Виховна сила змагання виявляється лише за умови, що воно стає дієвою формою самодіяльності учнівського колективу.
У шкільній практиці практикують такі форми змагання, як конкурси, олімпіади, фестивалі й огляди художньої самодіяльності, виставки образотворчого мистецтва і технічної творчості, шкільні спартакіади, вікторини та ін. Участь у них виявляє і розвиває інтереси, творчі здібності учнів, розширює їхні знання і кругозір, активізує пізнавальну та інші види корисної діяльності.
За педагогічно доцільно організованого змагання учні заздалегідь мають знати його умови, брати участь в аналізі й підсумовуванні його результатів. Важливо забезпечити гласність змагання, матеріальне і моральне стимулювання переможців.
Заохочення
Суть його полягає у схваленні позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення. Метою його є спрямування поведінки учня в потрібне русло, зміцнення в ньому впевненості у власних силах, посилення прагнення до позитивних вчинків. У школі застосовують такі види заохочення: подяка директора (за наказом), вміщення фото на дошку відмінників навчання, нагородження грамотою, цінним подарунком, золотою чи срібною медаллю після закінчення школи.
Проте не кожне заохочення активізує процес виховання учнів, воно має виховну силу тільки за певних умов. Передусім важливо своєчасно помітити позитивні зрушення в особистості учня, в його ставленні до навчання, праці, людей. Корисно іноді похвалити вихованця, коли він ще не досяг значних успіхів у поведінці, але прагне до цього. Відзначення хоча б невеликих зрушень на краще, маленької перемоги учня над собою, пробуджують в ньому енергію, стимулюють на повторення схвалених вчинків. Непомічання цього може негативно позначитися на всьому процесі виховання дитини.
Покарання
Цей виховний метод полягає у несхваленні, осуді негативних дій і вчинків з метою їх припинення або недопущення в майбутньому. Усвідомлюючи неминучість покарання, учень намагається перебороти в собі шкідливі потяги і звички, викорінювати негативні вчинки, привчається до дисципліни і порядку. Як і заохочення, його слід використовувати тільки як виховний засіб.
До порушників правил поведінки, дисципліни, режиму праці застосовують такі покарання, як догана за наказом директора школи, усне зауваження (директора, його заступників, учителя, класного керівника), зауваження із записом у щоденнику, зниження оцінки за поведінку. Найбільшим покаранням є виключення порушника зі школи за систематичні вчинки, які не дають йому права перебувати в шкільному колективі (злодійство, хуліганство тощо).
Застосовувати покарання слід обережно. Якщо учень сприйматиме його як кару за скоєне, це породжуватиме озлоблення, страх перед дорослими, хитрість і лицемірство. Тому слід всебічно перевірити факти, довести провину. Незаслужене покарання викликає бажання помститися, зробити щось "на зло" вихователеві, провокує нові конфлікти.
Ефективність методів заохочення і покарання підвищується за таких умов:
- заохочення і покарання мусять бути справедливими.
- до заохочень і покарань не слід вдаватися часто.
- заохочення і покарання слід використовувати в міру їх зростання від найменшого до найбільшого.
- заохочення і покарання повинні бути гуманними.
