Сьогодні освіта відіграє значну роль у житті людини, охоплюючи великий проміжок часу у формуванні особистості. Вона є одним із найважливіших способів передачі наукового знання та його пристосування до масової свідомості. Через освіту передається також той набір духовно-моральних ідеалів і цінностей, які зберігаються в національних культурах.
Останнім часом більшість науковців і педагогів говорять про кризу системи освіти, головну причину якої пов’язують з тим, що освіта втратила свій ціннісний аспект, що вона не має гуманістичного підтексту. На потребі гуманізації та гуманітаризації освіти й освітнього процесу сьогодні одностайно наполягають як представники науки, так і працівники освіти.
На підґрунті існуючих в науковій літературі визначень понять “гуманізація” і “гуманітаризація” освіти пропонується такий варіант їх тлумачення стосовно застосування в навчально-виховному процесі у школі :
гуманітаризація – це підвищення питомої ваги соціально-економічних і інших гуманітарних навчальних дисциплін, удосконалення їх змісту й методики викладання з метою формування та забезпечення розвитку високих моральних якостей школярів;
гуманізація – це процес створення умов для самореалізації, самовизначення школярів, орієнтація навчально-виховного процесу у школі насамперед на процеси формування особистості у всій багатогранній повноті її інтелектуального, культурного, психологічного і соціального розвитку. Принцип гуманізації вимагає щоб усі навчальні дисципліни у школі мали ту або іншу гуманітарну спрямованість, яка б формувала критичність мислення, привносила у викладання колізії історії, логіку традицій відповідної предметної галузі, її соціальну й економічну основу, етичні і моральні аспекти.
Гуманітаризація і гуманізація може забезпечити підготовку тих, хто навчається, до життя і продуктивної роботи в нинішньому динамічному світі, усвідомлення свого місця в ньому, найважливіших питань буття.
