Уперше роман був опублікований І. Франком р. у неповному вигляді. Авторський текст був у поганому стані, тому перше повне видання твору в 1887 р. став результатом текстологічної роботи. У радянський час роман знову підпав під текстологічну правку, результатом якої став поділ на розділи й частини.Провідна проблема твору – виродження національного середнього класу у зв’язку з новими суспільно-економічними й культурно-історичними умовами у 30-40-х рр. ХІХ ст. Проблема ця конкретизована у тему фізичного та морального занепаду старосвітської попівської сім’ї.Однією з основних тем роману є також історія загибелі молодої обдарованої людини, що втілена у образах дітей священика Люборацького.Образи роману репрезентують різні шляхи виродження роду.Гервасій Люборацький – старосвітський священник, втілює одночасно позитивні й негативні риси середнього класу. Він україномовний, православний, близький до народу. Однак цього не достатньо у нових історичних умовах. Зближення батюшки із сім’єю польських панів Росолинських є початком кінця родини. Причиною занепаду автор бачить відмову від патріархальних звичаїв, які уособлює попадя Люборацька – захисниця старосвітського укладу, осередок українського духу сім’ї. Одночасно у цьому її слабкість – у затятому консерватизмові, що віддаляє її від дітей. Попадя надто закорінена у минуле, щоб впливати на свого сина і, особливо, дочок. Патріархальність у цьому образі є негативною рисою.Центральний образ твору – син Люборацьких Антось, що має продовжити сімейну династію, стати священником. На прикладі його трагічної долі простежено шлях загибелі обдарованої людини, що не змогла пристосуватись до ворожого суспільного середовища. Значне досягнення А. Свидницького у творенні цього образу в тому, що він поданий не статично, а у розвитку. Еволюція образу Антося простежена найперше на духовному рівні. Письменник крок за кроком розкриває грані його характеру, їх формування, причому портрет у цьому процесі займає вторинне місце, у чому теж спостерігаємо зміну традицій української літератури. Увага автора зосереджена на внутрішньому портреті, на імпульсах думки, які визначають вчинки. Широко використано прийом внутрішнього монологу, характерний для об’єктивної манери письма, нової для української літератури.Продовженням теми загибелі молодої обдарованої людини є образ Масі, сестри Антося. З поради панів Росолинських її було віддано у польський пансіон, що повністю змінило дівчину і врешті привело її до самогубства. У створенні цього жіночого образу А. Свидницький також виступає новатором. Мася сильна, активна натура, що намагається самостійно влаштувати своє життя. Це було певним порушенням традиційного підходу до образу жінки в українській літературі, де героїням відводилась пасивна роль.Мася втілює ідею денаціоналізації. Вона спольщується, причому А. Свидницький досить багато уваги приділяє цьому процесу. Трагедія Масі саме у відході від родини і нації, що й позбавляє її майбутнього.Молодші дочки Люборацькі – Орися й Текля – репрезентують інший шлях. Вони не поривають із патріархальним укладом, що теж ламає їхні долі. Орися гине від руки п’яного чоловіка, Текля йде у монастир.А. Свидницький намагається розкрити жіночі образи багатогранно – через портрет, лаконічні зауваження автора, мовну індивідуалізацію. Поведінка персонажів виявляє їхню дієвість чи пасивність.Письменник майстерно творить негативні образи, утримавшись від гротескування. Ці образи об’ємні, ганебні вчинки героїв глибоко вмотивовані і за А. Свидницьким викликані зовнішніми обставинами, які формують людину. Негативні герої – семінаристи Тимоха Петропавловський, Іпатій Робусинський – це антиподи Антося, що становить додатковий аспект розкриття образів. У характеристиці персонажів А. Свидницький тяжів до конкретно-психологічного опису, розкривав внутрішній світ героя через учинок, такий спосіб психологічної характеристики був новаторським для української літератури.Письменник у романі висвітлює проблеми виховання й навчання, причому у новаторському плані. Він зачіпає питання жіночого виховання на прикладі долі Масі. З іншого боку – розкриває нелюдськість умов навчання у бурсі, у якій нищилось все людське в дитині (образи Антося, Тимохи).Соціально-економічні проблеми того часу розкриті на прикладі зубожіння попівської родини після смерті Гервасія, коли сім’я поставлена у нелюдські умови фізичного виживання. Характерна у цьому плані життєва ситуація шлюбу з примусу, простежена на прикладі шлюбної історії Орисі. Дівчину видали заміж за законом прикріплення, коли парафію закріплювали за осиротілими дочками, і церковне керівництво присилало нареченого-бурсака. У житті Орисі ним став Тимоха Петропавловський, від руки якого молода жінка загине.Зміст твору визначає його поетику й стилістику. Уперше в українській літературі з’явилася тема з життя провінційного духівництва і різночинної інтелігенції. Це спричинило мінімальну увагу до побутописання, до фольклору і максимальну – до характеристики образів і стосунків.За жанром “Люборацькі” – це роман-хроніка, що визначає побудову твору, а також характер розвитку подій – хронологічний. За вужчим жанровим визначенням – це соціально-психологічний роман. У творі щедро використано фольклорні елементи, пейзаж. Важливу роль відіграють авторські відступи. Роман „Люборацькі” приніс славу А.Свидницькому, жанрово і тематично збагатив українську літературу. Роман на той час був новаторським і за жанром, і за змістом. У ньому розкриваються проблеми суспільного життя України у 40—60-ті роки XIX століття. Широке тематичне полотно твору дало підставу І. Франкові назвати його «першим реалістичним романом на побутовому тлі».
