"Марко Проклятий".Повісті "Марко Проклятий" автор дав жанрове визначення: "Поэма ". У листах до одеського книговидавця В.Білого письменник докладно розповів історію написання повісті. Протягом 30 років він збирав легенди про вічного страдника-мандрівника Марка, якого за гріхи не приймає земля. За народними переказами, пригоди Марка відносяться ще до часів Хмельниччини, і Стороженко вирішив показати свого героя на тлі подій 1648-1654 років. Перші 4 розділи повісті є літературною інтерпретацією фольклорних легенд про вбивцю і кровозмішувача і, власне, вводять нас у суть образу трагічного героя. Відгомін цих легенд знаходимо в трагедії Софокла "Едіп-цар", у піснях про злочинне кохання між братом та сестрою. Приказка "Товчеться, як Марко по пеклу", поставлена епіграфом до твору, українізує постать героя, змушуючи згадати один з старовинних віршів про Марка Пекельного.Марко Проклятий - постать трагічна. Він тяжко карається за гріховне співжиття з сестрою, за вбивство сестри, матері й інших людей. Навічно проклятий батьком, що встав з могили, Марко приречений носити в страшній торбі за плечима голови вбитих ним матері й сестри. Та, дотримуючись народної моральної істини, втіленої в проклятті, автор дещо розвиває її. Трактуючи образ Марка, письменник проводить ідею, що страждання вічного мандрівника легшають, якщо він здійснює добре діло для громади.У наступних розділах твору йдеться про початок повстання на Лубенщині, якою володів Ярема Вишневецький. У цьому русі знаходить своє місце молодий козак Кобза, а повстанцям у вирішальну хвилину приходить на допомогу Марко.Повість лишилася незакінченою. Згодом невідомий автор дописав останні розділи її, проте не зумів дорівнятися Стороженкові. Він конспективно (більше розповідаючи, ніж показуючи) дає свою, примітивну версію дальших блукань Марка, хоч у передмові до першого видання В.Білий вказував, що останні 4 розділи "згруповані" відповідно до викладеного автором плану твору. Своєрідним явищем української прози другої половини ХІХ ст. став роман «Марко Проклятий», що жанрово-стильовими ознаками тяжіє до готичного роману. З огляду на авторське визначення — поема, і серйозну багаторічну підготовчу роботу (понад тридцять років збирав і записував народні перекази і легенди про Марка, аналізував подібні образи в європейських літературах) Стороженко закладав глибокий історіософський підтекст, як і очевидним є прагнення поетично осмислити історію України. Типовим для готичного роману є образ героя-лиходія, що через свою девіантну поведінку перебуває поза суспільством. У романі українського прозаїка він модифікується в захисника національно-релігійних інтересів, оскільки за первинним авторським задумом Марко мав очолити козацьке повстання. Образ Марка — українського вічного блукача — складний, письменник створив його за принципом нанизування легенд і народних переказів про різних кровозмішувачів і жорстоких вбивць. Готичний мотив порушення клятви та відплати у романі фігурує двічі, і в обох випадках має трагічну розв’язку. Стороженко вдруге звертається до цього мотиву уже з виразно дидактичною метою та щоб показати позитивні зрушення в характері героя, адже Марко вже усвідомивши згубність засліпленого жагою кохання та його наслідки, застерігає січовика від можливого кровопролиття. Серед інших рис готичного твору, варто звернути увагу на паралельне існування двох світів, потойбіччя український прозаїк змалював у бурлескному стилі, вповні скориставшись народними переказами. Зустріч з нечистою силою або сходження у пекло у творах Стороженка, до речі, як і «Енеїді» І.Котляревського,
