Так, “запізнілим романтиком” в українській поезії був Я. Щоголев, а в українській прозі – О. Стороженко, який черпав свої сюжети із щедрої скарбниці усної народної творчості. Своє покликання як письменника він розглядав, на думку М. Зерова, крізь призму “збирача й оформлювача народних оповідань”. Можливо, саме таке вузьке розуміння власної місії стало причиною, що цей самобутній і талановитий прозаїк був малопомітним серед різнобарвної творчості XIX століття.О. Стороженко належить до когорти “непривітаних співців”, невизнаних своїм часом українських письменників. У період беззастережного культу Марка Вовчка його твори залишилися на маргінесі літературної критики. Згодом цикл оповідань “З народних уст” та роман “Марко Проклятий” розглядалися здебільшого в контексті розважальної фольклорної чи пригодницької прози. Таким чином, художня спадщина одного із найоригінальніших представників національного письменства XIX століття виявилася маловивченою. Відсутність монографічних досліджень, серйозних наукових розвідок не дозволяє чітко визначити роль і місце О. Стороженка в історії українського літератури. Сьогодні необхідне сучасне прочитання його творів, зважаючи ще й на те, що певною мірою автор “Марка Проклятого” був родоначальником “химерної прози” в українській літературі.
"Закоханий чорт"
Зразком романтичного опрацювання міфологічних мотивів є оповідання "Закоханий чорт", основане на повір'ї про кохання між чортом і відьмою та переказах про кмітливість запорожців. Оповідь діда про зустріч запорожця Кирила з чортом, історія відьми Одарки, перипетії пригод козака з чортом містять яскраві фантастичні епізоди, динамічні в розвитку сюжету, майстерні в користуванні засобами сміху. Фантастична історія, яка охоплює кілька центральних розділів, наче перлина, вкладена в коштовну композиційну рамку. Оповідач під враженням поїздки шляхами Слобожанщини з задушевним ліризмом змальовує картини природи.Легендарно-фантастичне оповідання "Закоханий чорт" позначене певним наслідуванням романтичної манери молодого М.Гоголя. Типологічна схожість цього твору з оповіданнями з "Вечорів на хуторі біля Диканьки" виявляється в тому, що сюжет побудований на демонологічному матеріалі, реальне химерно переплітається із фантастичним, щедро використані образи народної сміхової культури, а також неординарно подані художні подробиці, мова твору барвиста. Як і автор "Вечорів...", О.Стороженко прагнув створити поетичний образ України, овіяної повір'ями, легендами, піснями. Хоч, правду кажучи, за два минулі десятиріччя в літературі відбулися докорінні зміни, і те, що було природним на початку 1830-х рр., стало анахронічним у 1850-х.Гуморески "Вуси" і "Голка". До цього ж підрозділу ввійшли новели, які створені на основі народних історичних анекдотів. Від оповідань вони відрізняються сюжетно-композиційною структурою. І. Денисюк зазначає, що "новела – це найменша за розміром прозова форма, яка освітлює досить моментально один якийсь об'єкт, подію, картину"12. На його думку, твори О. Стороженка "Вуси" і "Голка" – це новели. Адже вони побудовані так, що всі їхні епізоди тяжіють до однієї центральної події. У новелі "Вуси" – це вимога губернатора до військового у відставці зголити вуса, а у новелі "Голка" – це наслідування збіднілим шляхтичем Кондратовичем дій графа Потоцького, пов'язаних із голкою. Ще однією особливістю цих творів є наявність "новелістичного повороту", який базується на ситуаційному переломі зовнішніх подій. Так, у творі "Вуси" головний герой дізнався про наказ, завдяки якому він може носити вуса, а в новелі "Голка" Потоцький із Кондратовичем ситуативно помінялися місцями, тобто жертвою власного жарту став сам ясновельможний гетьман. Для обох творів характерне застосування наскрізної сюжетотворчої деталі, яка власне й служить каталізатором і лейтмотивом головної ідеї. У цих новелах – це вуса і голка. Речі, що спершу були причинами негараздів головних героїв, потім стали їхніми рятівниками.У новелах "Голка" і "Вуси" розкривається лише одна сторона життя героїв, їхні характери вже сформовані і втягнені в анекдотичний, достатньо цікавий конфлікт. Також відчутні стислість розповіді, бажання вибрати і зупинитися на найголовнішому, хоч традиційна композиційна структура тут не порушена. Крім того, новели "Вуси" і "Голка" містять не лише розважальний, але й дидактичний зміст. О.Стороженко виховує читача, зацікавлюючи його, адже тоді урок засвоюється найкраще.В основі гуморески "Вуси" лежить один з тих анекдотів, що активно побутували в чиновницькому середовищі (сучасники свідчили, що О.Стороженко літературно опрацював анекдот, який розповідав жартівник Животовський із Опішні).Оповідання "Голка", побудоване на анекдотах про Потоцького, передає необмежену сваволю магната. Взявши для твору незначний з першого погляду факт прискіпування Потоцького до дрібного шляхтича, письменник зумів піднестися до ширших соціальних узагальнень. Сучасні дослідники уніфікували ці підходи, зійшовшись на такому тематичному поділі його творчості: – гумористичні оповідання, в основі яких – анекдотичні випадки («Голка», «Вуси», «Не впусти рака з рота», «Жонатий чорт», «Се така баба…»); – ілюстрації до народних оповідань, прислів’їв та приказок; – твори на історичну тему (в яких є художній домисел), серед них виділяються 3 підгрупи:
а) пов’язані з часами Б.Хмельницького («Марко Проклятий»); б) пов’язані з гайдамацьким рухом («Кіндрат Бубненко-Швидкий»; в) пов’язані з останніми роками існування Запорізької Січі («Оповідання Грицька Клюшника» та ін.).
У жанровій системі творчості О.Стороженка переважають оповідання-анекдоти та оповідання-характери (О.І.Гончар). Ще Іван Франко зазначав, що О.Стороженко був талановитим оповідачем, але служба не дозволила йому зробитися дійсним письменником, він так і не піднявся вище рівня талановитого анекдотиста.
