Оповіданнями «Люба — згуба» та «Серце не навчити» Федькович розпочав розробку художньої концепції непереборного, пристрасного почуття, яку з певними модифікаціями переніс слідом за цим у ряд ліричних віршів і поем. Перші два оповідання об'єднані подібністю основної сюжетної лінії (суперництво за дівчину між рідними братами в першому, і між легінями-побратимами — в другому, яке завершується вбивствами та самогубствами), їм притаманні деталізовані, проте динамічні описи (природа гір, церковні свята, весілля, одяг, прикраси, зброя гуцулів, звичаї простого народу тощо). Поетизуючи сильне любовне почуття, Федькович ще більше намагається поетизувати, а значною мірою й ідеалізувати красу гуцульських звичаїв. Конфлікт цих оповідань полягає відповідно не стільки в зіткненні індивідуальних любовних домагань, скільки в протистоянні бажання вільного любовного вибору, з одного боку, й кодексу лицарської честі — з іншого, в ситуації, коли рішення, зумовлені ними, не збігаються. Кодекс честі гуцула-легіня — найвища моральна норма в оповіданнях Федьковича. значну увагу в житті й помислах героїв приділено мальовничим позам, пишному одягу й зброї (так, з усього, що найдорожче для героя оповідання «Люба — згуба», який задумав братовбивство й самогубство, це — кресаня).На виявах поважливої звичаєвості, зображення яких має виразну печать суб'єктивної авторської оцінки, значною мірою заснований моральний ідеал письменника. Герої оповідань Федьковича прагнуть відстояти, утвердити, поширити те, що вважають справедливим; їм незнайома рефлексія й сумніви, і це в стильовому контексті з іншими елементами художнього світу Федьковичевої прози виступає однією з прикмет їх привабливої цілісності («Сафат Зінич», «Таліянка»). Тематика жовнірського життя найповніше представлена в оповіданнях «Три як рідні брати» та «Штефан Славич», поєднана в них із мотивами, відповідно, побратимського звичаю та «люби — згуби». Смисловою домінантою цих оповідань є ідеї любові, дружби й солідарності людей різних націй, проте ідейна й моральна концептуалізація текстів відбулася на тлі ослаблення їх художньої переконливості.Мотив побратимства, розроблюваний у більшості оповідань на гуцульському матеріалі, а тут дещо видозмінений у зв'язку з перенесенням частини дії в інше географічне й національне середовище, є сюжетною і настроєвою основою оповідання «Три як рідні брати» (пізніша розширена переробка — «Ангіль хранитель»). Оповідання, втім, позначене загальною позитивно-моралістичною заданістю, сентиментальною розчуленістю в авторському викладі, певною екзальтованістю вираження почуттів і переживань дійових осіб — рисами, які ще більше посилені в пізнішій переробці з нав'язливим, неглибоким релігійним лейтмотивом надії на ангела-хранителя та зближення його образу з роллю того чи іншого побратима.Солідарність простих армійських чинів зображена і в оповіданні «Штефан Славич». Головним своїм мотивом оповідання перегукується з поемою «Дезертир», проте художнє трактування причин дезертирства у цих творах різне; неоднаковим є й пафосне звучання твору: з одного боку, в мотиві «люби — згуби» письменник наразі не вбачає вагомих доказів для естетичної й моральної героїзації дезертира Штефана, з іншого — Федькович-прозаїк не може піднятися над побутовим матеріалом до широких антимілітаристських узагальнень, як це під силу Федьковичеві-поету.
