Пантелеймон Куліш є автором п’яти поетичних збірок і десяти поем, великої кількості перекладів, балад, дум, байок. Такий значний поетичний доробок охоплює багато тем, але в центрі постійної і незаперечної любові поета стоїть Україна. Багато в чому
поетична творчість Куліша співвідносна із творчістю Тараса Шевченка. Куліш багато розмірковував над природою бунтарства козаків і дійшов висновку, що козаччина була, мовляв, тільки «буйним цвітом, а іноді й колючим будяком серед нашого дикого степу». Така позиція Куліша викликала до нього одверту ворожість навіть з боку недавніх прихильників, але Пантелеймон Олександрович прийшов до неї через важкі роздуми, а тому відстоював своє бачення ролі козаччини в історії України із запалом, незважаючи ні на чиї авторитети. У своїх висловлюваннях, у поетичних рядках він розглядає Україну значно ширше і намагається відійти від думки, що історія розвитку держави — це історія розвитку Запорозької Січі. Неприйняття козаччини не заважає Кулішу висловлювати повагу до історичного минулого України. У поемі «Настуся» поет згадує Дмитра Гуню, який між Сулою і Славутом бився «п’ять неділь з ляхами»; хороброго Опанаса Обуха, який, помираючи за «рідну Вкраїну» заповідав нащадкам, «щоб ізнов воскресла козацькая сила і шляхетським клятим трупом Дніпро загатила» .Багато поетичних творів Куліш присвятив Україні. У них він висловлював свою синівську любов до рідної землі. У вірші «Стою один» Куліш називає народ «стадом без’язиким», «понурим вахлаєм», «недолюдком». Та всі ці різкі вислови і негативні оцінки — це тільки з великої любові до волелюбного колись народу, якого загнали в глухий кут життєві обставини. Але не зневіритися у житті поету допомагає Муза, яка кличе його «в левади, в поля, в луки, в гаї широкошумні», Збірка поезії “Досвітки, думи і поеми” (1862 р.), була першою і найкращою у поетичному доробку П.Куліша, куди ввійшли поетичні твори першого періоду. Провідною у збірці є тема боротьби українського народу проти чужоземного поневолення і феодального гноблення, популярна в українських поетів-романтиків 20-40-х років. У кращих ліричних віршах збірки відбито настрої патріотичної туги за минулою славою рідного краю, повитого темрявою. Для збірки характерні мотиви “національної туги.Разом з цим присутній байронівський мотив самотності та неприкаяності митця в чужому йому сучасному світі( “Старець”, “Люлі-люлі”, “Святиня”).Збірка містить ряд поем з авторським жанровим визначенням “думи”: “Солониця”, “Кумейки”, “Дунайська дума”, що оспівують тему визвольної боротьби українського народу. Ці поеми відзначаються драматизмом, гострими конфліктами, патетичністю. У “Досвітках” П. Куліш наслідував ранню творчість Т. Шевченка в темах, образах, мотивах і стильовому оформленні. Він також без почуття міри використовував традиційні фольклорні образи та прийоми, вставляючи у тексти своїх творів народнопоетичні вислови і навіть цілі шматки. Тому більшості творів збірки бракує художньої неповторності. Версифікаційна техніка П. Куліша була слабка, тому ритміка збірки досить одноманітна Остання прижиттєва збірка П. Куліша «Дзвін» яка вийшла у Женеві. Як і більшість творів письменника, вона має різні рукописні редакції і склад- ний шлях видання. Свого часу ця збірка викликала гостре об- говорення з приводу її козакофобського звучання, проти чого виступили М. Костомаров, М. Драгоманов та ін. Це насамперед стосується поезій «Петро та Катерина», «На перелозі», «До Мазепи», «До Богда- на», тощо. Вірші цієї збірки мають переважно особистісно-психологі- чний характер. Це філософсько-психологічна лірика. бірка «Хуторна поезія»У 1882 p., через двадцять років після першої збірки, побачила світ друга збірка Пантелеймона Куліша «Хуторна поезія». Таку тривалу перерву між збірками можна пояснити перипетіями життя поета, його захопленням науковими історичними дослідженнями. У цій збірці відображено змінений погляд Куліша на історичне минуле України. Поет говорить про «просвіщенницьку» діяльність російських монархів Петра І та Катерини II, засуджує визвольну війну українського народу і перебільшує роль культурно-просвітницької діяльності у визволенні його з-під соціального і національного гніту («Ключ розуміння»), іХарактерною особливістю збірки «Хуторна поезія» є велика кількість епіграфів з творів Т. Г. Шевченка. На думку деяких дослідників творчості поета, в окремих випадках П. Куліш, узявши епіграфами слова Кобзаря, ніби намагається спростувати їх у своїх поезіях. Поет відходить від наслідування поетики Т. Г. Шевченка, звертається до віршових форм, поширених у західноєвропейській літературі.Окремі твори збірки присвячені роздумам П. Куліша над роллю мистецтва і митця у житті народу. Цим роздумам присвячені поезії «До музи», «Рідне слово», «Молитва», «Епілог».Особливе місце у збірці посідають поезії «Рідне слово» і «До кобзи».П. Куліш продовжує стиль збірки «Хутірна поезія» щодо поєднання книжності і народнорозмовності, при цьому книжність переважає (відпо- відно до загального філософського настрою віршів). Є в "Дзвоні" ... низка віршів ліричних.
