Його поезія національна й інтернаціональна. Він підніс не тільки тему українського народу, що стогнав під гнітом царизму, але й інших поневолених націй. У своїх творах великий поет пристрасно ставав на захист гноблених, викриваючи й засуджуючи тих, хто знущався з народів, принижував їх. Поеми «Сон» і «Кавказ» є свідченням великої громадянської сміливості Шевченка, незламності його духу. Поему «Сон» великий Кобзар у підзаголовку назвав «комедією». Таке жанрове визначення підкреслювало її викривальний, сатиричний характер. Основне ідейне спрямування Шевченкового «Сну» — політичний осуд царизму як інституту влади. Образ царя Миколи І є уособленням самодержавства з його людиноненависницькими, хижацькими принципами. Увага ліричного героя, на мою думку, чи не найбільше зосереджена на цьому образі. Свій гнів та обурення оповідач спрямовує передусім проти царя. Бо все, що діється на закріпаченій Україні, в каторжному Сибіру, в столичному Петербурзі, — узаконене монархом, усі злочини освячуються його всевладним ім'ям. Вістря Шевченкової сатири передусім спрямоване проти великодержавних «богів» — царя і цариці. Сатиричні портрети цих найбільших вельмож імперії переростають у карикатури. «Батюшка»- цар «сердитий», «цвенькає», виліз, «неначе з барлоги ведмідь», «ледве-ледве переносить ноги», від похмілля аж посинів, «вилупив баньки з лоба», «мов скажений гукає» тощо. Нещадно глузує поет і з цариці. Вона «мов опеньок засушений, тонка, довгонога, та ще й на лихо, сердешне, хита головою», «мов та цапля між птахами». Великодержавна пара, «мов сичі надуті». Автор гнівно картає придворну знать, цих «блюдолизів», ревних служителів імперії. Вони «золотом облиті», «мов кабани годовані — пикаті, пузаті». Вершиною Шевченкового сатиричного сміху є гротескна картина, яку Іван Франко назвав «генеральним мордобитієм». Вона розкриває всю механіку Російської імперії, де все вирішується насильством. Отже, в поемі «Сон» ідея викриття імперії й боротьби проти неї є наскрізною. Відповідно до трикартинної композиції твору поет тричі, кожен раз по-іншому, проголошує її: перший раз — у риторичному запитанні «Чи довго ще на сім світі катам панувати?», вдруге — в ліричному зверненні до революціонера-кайданника — розкидати свої думи-квіти, втретє — в картині, де змальовано царя після того, як зникла його опора. Ми бачимо, як глибоко продумана композиційна система допомагає точному, яскравому втіленню ідейного змісту. Великий співець поневоленого народу розумів, що в такому ж пригнобленому стані, як і український народ, перебували й інші народи Росії. Поряд з поемою «Сон» та багатьма іншими творами, присвяченими долі України, він написав також полум'яний твір «Кавказ».
