Право на самотність – не таке вже й сумне право, і проблема самотності заслуговує на увагу з-поміж інших нагальних потреб людського життя вже хоч би тому, що самотність часом буває для людини чисто психічною потребою, незадоволення якої може затруїти життя так само, як і незадоволення будь-якої іншої людської потреби.Самотність Тараса Шевченка позначена тяжкою долею сирітства, наймитства, дитини-безбатченка. Доля виявилася жорстокою до генія як людини, позбавивши його навіть права на власне родинне вогнище і власну сім’ю, чого так прагнув поет упродовж усього життя і чого так і не отримав. Категорія самотності є предметом дослідження філософії, етики, психології. Щоб зрозуміти її, потрібно зрозуміти психологію творчості поета взагалі. Серед причин, що породжують почуття самотності, в першу чергу слід назвати такі: 1) самотність – як наслідок нерозділеного чи трагічного кохання; 2) самотність – як наслідок прощання з Батьківщиною і перебування довгий час за її межами; 3) самотність як душевний стан людини – почуття приреченості, відчуженості і непотрібності “себе” цілому світові; 4) самотність – безталанна доля сироти, приреченої на вічне шукання батьківського прихистку і теплих материнських обіймів. Такі люди відчувають себе самотніми протягом усього життя, а бажані мрії про родинне щастя, що не полишають ніколи; 5) є ще п’ята форма самотності: самотність – усвідомлена необхідність. Це – стан душі, філософське відчуття і сприйняття важкої психологічної кризи. Саме така самотність стає наскрізним мотивом і головною проблемою поетичної творчості Т. Шевченка. Саме самотність є своєрідним лейтмотивом трьох груп творів Т. Шевченка, які умовно можна представити так:– твори „автобіографічного змісту”, де самотність є синонімом сирітства. У цьому випадку автобіографічність виявляється в асоціативній єдності епізодів з біографії автора з життям героя, в близькості настроїв автора і його ліричного героя; – твори „особистісного спрямування”: центральним тут є образ закоханої дівчини (хлопця), які гинуть на самоті із своїм нещасливим коханням (найвищою точкою творчості Шевченка є його особистісна лірика – поезія самоти і безнадії); – твори періоду заслання: самотність виступає тут образом-символом віддаленості, навіть відчуження, рідного краю. Звідси – бурхлива течія думок про швидкоплинність життя, про призначення людини у світі, спогади і роздуми над „недалеким прожитим...”.
