Назвавши свою поему «комедією», Шевченко, очевидно, мав на увазі, по-перше, сатиричне відображення дійсності у своєму творі, а по-друге, те, що у ньому, як у «Божественній комедії» Данте, йтиметься про пекло — тільки не небесне, а земне. Обравши своєрідну структуру твору, що складається зі вступної частини і трьох картин сну, в яких автор «пролітає» над Україною, Сибіром і Петербургом, Шевченко намагався всебічно змалювати суспільно-політичне життя миколаївської Росії першої половини XIX ст. На початку першої частини твору автор змальовує прекрасну картину української природи, але різким контрастом цьому виступають картини жахливого становища народу, про які згадує Шевченко, називаючи Україну «безталанною вдовою». Суворими фарбами змальовує поет картини знущання панства над селянами. Найжахливіша картина — опухла дитина, яка вмирає під тином, тоді як мати на панщині. Ще один прояв деспотизму і несправедливості — покритка з байстрям. Змальовуючи ці картини, поет не залишається пасивним спостерігачем. Страждаючи разом зі своїм народом, Шевченко запитує: «Чи довго ще на сім світі катам панувати?» В цьому запитанні і біль душі поета, і грізна пересторога, і заклик до боротьби за свободу. Стомлена душа поета потребує відпочинку. І тому він прагне знайти країну, де земля «не полита сльозьми, кров'ю». Пошуки такої землі в другій картині сну приводять його у далекий Сибір, але й там перед очима постають не менш жахливі картини стражденного існування каторжників. Вражаюче змальовано життя царського двору та вельможного панства в Петербурзі (III картина сну). Перед читачем постає картина царського мордобиття, яка є кульмінацією сатиричної поеми. Поет підводить читача до висновку, що не може бути порядку в державі, якщо керують нею такі нікчемні юди. Згадуючи історичне минуле, Шевченко звертає вагу на те, яку роль відіграли російські царі у долі українського народу. Петро І, за словами поета, «розпинав нашу Україну», а цариця Катерина «доконала вдову-сиротину». Тим самим поет нагадує, що ці царі зруйнували Запорізьку Січ, запровадили кріпацтво. В останній частині поеми виникає гротескна, фантастична картина перетворення ведмедя у жалюгідне кошеня, хижак перетворюється на «ведмедика»: Цар здається сильним доти, доки у нього є вірнопіддані. Без них самодержавець виявляється безсилим і безпорадним. Тобто деспотизм є породженням самодержавно-кріпосницького ладу, проти якого треба боротись. Характерною ознакою поеми є багатство народної сатири: казки, прислів'я, дотепні анекдоти.Складовою частиною сатиричних засобів поеми є іронія. Висміюючи світ насильства і зла, автор часто вдається до гострої, злої насмішки. Тому іронія і сатира у поемі переростають у гострий сарказм. Для зображення царя використовується алегорична форма (перетворення страшного хижака у безсиле і смішне кошеня), що допомагає у створенні сатиричного символу оманливості царської могутності. У творі немає основних ознак драматичного жанру (діалоги, ремарки, авторський голос). Натомість тут бачимо елементи епосу (переказ сну) та лірики (сон передається від імені ліричного героя). Отже, за основними ознаками жанру — це ліро-епічний твір, а саме: поема. Якщо ж узяти до уваги соціально-політичну направленість твору (викриття суспільного ладу Російської імперії), то маємо зразок політичної сатири. Звідси й загальноприйняте визначення жанру шевченківського твору як політичної поеми — першої в українській літературі.Іван Франко назвав поему «Сон» «сміливим маніфестом слова проти темного царства», «першим у Росії сміливим і прямим ударом на гниль і неправду кріпацтва».
