У ранній період творчості Шевченка переважають ліро-епічні жанри. Твори медитативної лірики цього періоду складають невелику групу. Це написані в стилі елегій «На вічну пам'ять Котляревському» і «Думи мої, думи мої .», послання «До Основ'яненка». Ліричний суб'єкт цих віршів, тісно зв'язаний з образом автора, виражає його психологічні переживання, духовні і творчі пошуки.Схильність Шевченка до психологічної і творчої рефлексії яскраво виражена у віршах «До Основ'яненка», «Думи мої, думи мої». В них знайшла свій повний вияв творча самосвідомість поета, його розуміння літератури як культурного і політичного фактора, що має безпосередній вплив на формування національної самосвідомості народу.Поетичним вступом до «Кобзаря» був вірш «Думи мої, думи мої», в якому, висловлюючи свої погляди на відношення поезії до дійсності, Шевченко підкреслив нерозривну єдність поета зі своїм народом. Ліричний сюжет елегії – пошуки призначення адресатом свого поетичного слова й самоутвердження себе як поета національного. Елегійний характер має композиційна рамка – звернення до власних «дум» - власної поезії,тут виявлено пристрасне бажання бути почутим, знайти відгук у серцях земляків на Україні.Поезії Шевченка також пройняті волелюбними мотивами, наприклад «Перебендя», в якій відобразилися думки молодого Шевченка про місце поета в суспільстві. Перебендя – означає вередлива капризна людина або людина що вміє весело дотепно що - небудь розказувати. Поема ділиться на дві частини: в першій поет дає образ національного співця в оточенні людей, в другій – на самоті з самим собою серед української природи. В першій змальовує його постать об’єктивно, дає портрет реальної побутової постаті, а в другій – наповнює глибоким ліризмом та романтизує.Основна ідея цієї поеми – протиставлення поета суспільству, що його оточує. Шевченковому химерному Перебенді «нема в світі хати», «його на сім світі ніхто не прийма», люди ж знають його тільки поверхово, не входячи в його душу. Але Перебендя «все знає», «все чує: що море говорить, де сонце ночує. Це не образ романтичного поета, це живий образ самого Т. Шевченка, його символічний автопортрет.У посланні « До Основ’яненка». Найбільшим болем Т. Шевченка була поневолена, пригноблена Україна, в минулому — батьківщина славного запорозького козацтва. Поет думає над тим, як наштовхнути народ на думку про активніший опір, про неприпустимість покірного існування у панському ярмі. Тому звертається до свого старшого товариша по перу Г. Квітки-Основ’яненка із закликом писати про минулу славу козацьку, будити серця людей . Вірш починається романтичною картиною природи із згадками про колишню Україну, яка протиставляється сучасній.Т. Шевченко називає .Основ’яненка отаманом, батьком, орлом сизокрилим, сподіваючись, що до його авторитетного слова люди прислухаються.У цих творах вперше в українській літературі з такою художньою силою зазвучав голос поета, який виражав свої переживання і роздуми про наболілі проблеми духовного соціального буття народу, нації.
