Ще глибшої психологічної індивідуалізації досягає поет в образі Ганни («Наймичка», 1845). «Змалювання такої постаті з такою вірністю і правдою, з такою чарівною простотою і натуральністю, без ходульності і фальшивого пафосу.Ганна (наймичка в родині хуторян, де виховується її позашлюбний син Марко) заради щастя сина приховує, що вона його мати. Така неординарна психологічна ситуація дала можливість поетові якнайповніше розкрити образ своєї героїні — й глибину трагізму її життя, й духовну велич її натури. «Наймичка» — етапний твір у розвитку Шевченкового психологічного реалізму. Поглибленню психологізації характерів сприяє широко застосовуваний поетом,Погляд на події, їх оцінка, формально належні оповідачеві, насправді природно й непомітно передаються від одного персонажа до іншого. Шевченкові високою мірою властива лірична манера викладу з її емфатичною насиченістю, ліричними відступами, окликами, звертаннями (до героїв та до читача), тобто з усіма можливими виявами авторської співучасті й співпереживання. Один із небагатьох винятків — саме поема «Наймичка», манера викладу якої, на перший погляд, об'єктивна, позбавлена ліричних вигуків, звертань, відступів тощо. Однак завдяки багатоголоссю, зміні точок зору, внутрішній психологічній позиції стосовно героїв, пестливій мові героїні, переданій у згоді з авторською оцінкою зображеного,— позиція автора й тут дуже виразна. Змальовуючи образи позитивних героїв з народу, він не просто протиставив свій етичний ідеал антилюдяному світові «темного царства», а й розкрив трагедію цього ідеалу, його несумісність із тодішніми умовами життя.
