Бала́да — жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом. Балади бувають: Історичні,Міфологічні,Ліричні,Трагедійні,Розбійницькі,Сімейно-побутові;
Головні ознаки народної балади
• жанр фольклору, віршований, ліро-епічний твір;
• зосередження уваги на моральних проблемах;
• напружений сюжет;
• легендність та фантастичність;
• драматична, часто несподівана розв'язка;
• присутність оповідача;
• використання діалогів і повторів;
• невеликий обсяг;
- трагічний фінал;
- в сюжет покладено сумну подію;
- не дає конкретних імен;
- романтична піднесеність;
- моралізаторство;
- природа виступає як живий герой;
Поява в романтизмі нового відношення до дійсності сприяла виникненню нових жанрів: балади, ліричної пісні, «думки», романсової лірики, ліро-епічної поеми, елегії, медитації, романтичної драми й трагедії, історичної повісті й роману. Письменники-романтики (Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Костомаров, П. Куліш, В. Забіла, М. Петренко та ін.) розвинули силабо-тонічну систему українського віршування (ямбовий, коломийковий вірш), збагатили його строфіку (катрен, секстина, семирядкова строфа тощо).В українській поезії балада, виявляючи свою жанрову спорідненість з думою та романсом, поширювалася у доробку Петра Гулака-Артемовського, Л. Боровиковського, Івана Вагилевича, раннього Тараса Шевченка та ін., сягаючи другої половини 19 століття (Ю. Федькович, Б. Грінченко та ін.); напружений сюжет у ній розгортався на тлі переважно буряної природи, подеколи переймався фантастичними ознаками.
